04 квітня 2007 р.
№ 24/179
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий
Невдашенко Л.П.
Суддів
Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Дума»
на рішення
господарського суду м. Києва від 30.05.2006 р.
у справі
№ 24/179 господарського суду м. Києва
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислово-будівельна компанія “Віндор»
до про
Товариства з обмеженою відповідальністю “Дума» стягнення 30063 грн.
за участю представників сторін:
позивача
Федько В.М., Крижанівський С.М.,
відповідача
Кузіна Г.К., Штельмах О.С.,
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2006 р. у справі №24/179 (суддя: Смілянець В.В.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 30063 грн. боргу, 385,63 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив рішення у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення» від 29.12.1976 року №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 року № 4, від 25.12.1992 року № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні
висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Як встановив місцевий господарський суд, 30.03.2004 р. сторони уклали договір № 17, відповідно до якого позивач зобов'язався виготовити фасадні алюмінієві конструкції FENI загальною вартістю 158253 грн., а відповідач -прийняти та оплатити їх.
Місцевий господарський суд зазначив, що позивач на виконання умов договору виготовив продукцію на суму 59563 грн., в той час як відповідач лише частково оплатив вартість виконаних робіт у сумі 29500 грн.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про наявність у відповідача боргу перед позивачем у сумі 30063 грн. та обґрунтованість позовних вимог.
Однак, суд, вирішуючи господарський спір, не з'ясував правову природу спірних правовідносин, не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам та не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню для правильного вирішення даного господарського спору.
Так, місцевий господарський суд, всупереч вимогам ст. 84 ГПК України, не зазначив жодної норми матеріального права, якою він керувався, приймаючи рішення про задоволення позову.
Крім того, суду належало перевірити та надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема, суд не надав юридичної оцінки укладеному сторонами договору, пунктами 3.1., 4.1.1. якого передбачено, що замовник робить 100 % передоплату в розмірі 158253 грн.; виготовлення продукції здійснюється протягом 20 робочих днів з моменту надходження грошей на п/р підрядчика.
Водночас, як правомірно зазначає скаржник у касаційній скарзі, суд не дослідив питання про те чи дійсно позивач виготовив та передав відповідачу продукцію на суму 59563 грн. Скаржник також наголошує, що у матеріалах справи відсутня довіреність чи інші докази, які підтверджують передачу позивачем відповідачу продукції на суму 30063 грн., зазначену у рахунку - фактурі №СФ-0000375 від 07.09.2005 р.
Місцевим господарський судом не враховано, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. Довіреності є документами суворої звітності.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, зареєстрованої Мінюстом України 12.06.1996 за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі.
Разом з тим, позивач не надав місцевому господарському суду довіреність, якою підтверджується передача позивачем відповідачу товару на суму 30063 грн.
Крім того, господарський суд не звернув увагу на те, що предметом позову були вимоги підписати акт приймання-передачі товару та стягнути кошти у сумі 30063 грн. Однак, суд розглянув та вирішив господарський спір лише у частині стягнення коштів.
Таким чином, господарський суд першої інстанції всупереч вимогам ст.43 ГПК України не забезпечив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак прийшов до передчасного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 30063 грн. боргу.
Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняте у справі рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2006 року у справі №24/179 скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Головуючий, суддя Л. Невдашенко
С у д д і М. Михайлюк
Н. Дунаєвська