іменем україни
27 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного підприємства «Корінтія», товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТВ-Сервіс», третя особа - центр з надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів за обслуговування Василівського та Михайлівського районів державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про поділ майна подружжя, визнання договорів купівлі-продажу недійсними закасаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2015 року,
У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 5 травня 1990 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 За час шлюбу ними набуто майно: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1; автомобіль TOYOTA PREVIA, 1992 року випуску, державний номер
28780 НЕ; автомобіль TOYOTA PREVIA, 2007 року випуску, державний номер
НОМЕР_3; автомобіль ВАЗ 111740, 2008 року випуску, державний номер
НОМЕР_4; причіп СКИФ НОМЕР_6, державний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску; причіп ТОМ А 26 МРІЯ, державний номер НОМЕР_2. У добровільному порядку відповідач відмовляється провести поділ спільного майна подружжя, а частина майна без її згоди відповідачем була продана.
Ураховуючи зазначене, та уточнивши позовні вимоги, позивачка просила визнати указаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділити його, визнавши за кожним з подружжя право власності на 1/2 частину цього майна; визнати недійсними договори купівлі-продажу автомобіля TOYOTA PREVIA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3; автомобіля ВАЗ 111740, 2008 року випуску, застосувати наслідки недійсного правочину, зобов'язати відповідача повернути отримані кошти від їх продажу, витребувати указані автомобілі й поділити транспортні засоби в натурі, виділивши їй автомобіль TOYOTA PREVIA, 2007 року випуску, відповідачу виділити інші транспортні засоби.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Поділено житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за вказаною адресою, вартістю 198 447 грн, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Виділено у власність ОСОБА_3 1/2 частину вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, вартістю 99 223 грн 50 коп., визнано за нею право власності на цю частину. Виділено у власність ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, вартістю 99 223 грн 50 коп., визнано за ним право власності на цю частину. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля TOYOTA PREVIA,
2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3, у розмірі 49 518 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля ВАЗ 111740, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_4, у розмірі 23 529 грн. Виділено у власність ОСОБА_3 причіп СКИФ НОМЕР_6, державний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, вартістю 3 564 грн. Виділено у власність ОСОБА_4 причіп ТОМ А 26 МРІЯ, державний номер НОМЕР_2, вартістю 8 тис. грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості спільного майна у розмірі 4 436 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Знято арешт з автомобіля ВАЗ 111740, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_4, який належить ОСОБА_7 та з автомобіля TOYOTA PREVIA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3, який належить ОСОБА_5
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності, та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.
В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що частину спірного рухомого майна, зокрема транспортні засоби, указані позивачкою, було продано відповідачем без згоди останньої й що їх розподіл є неможливим, оскільки вони знаходяться у третіх осіб, тому вважав доцільним стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію їх вартості та виділити у її користування причіпи, стягнувши з відповідача на користь позивачки компенсацію різниці вартості поділеного спільного майна.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом встановлено, що з 5 травня 1990 року ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 За час шлюбу ними набуто майно: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1; автомобіль TOYOTA PREVIA,
1992 року випуску, державний номер НОМЕР_5; автомобіль TOYOTA PREVIA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3 (проданий); автомобіль ВАЗ 111740, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_4 (проданий); причіп СКИФ НОМЕР_6, державний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску; причіп ТОМ А 26 МРІЯ, державний номер НОМЕР_2. Між сторонами виник спір щодо поділу указаного майна, частину якого було продано ОСОБА_4 без згоди
ОСОБА_3
Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно чч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Отже, позивачка згідно закону має право на пред'явлення позову про визнання укладених без її згоди договорів недійсними і суд має розглянути саме її вимоги (ст. 11 ЦПК України).
При цьому, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (чч. 4, 5 ст. 71 СК України).
Крім того, у пп. 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення чч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати укладені відповідачем угоди щодо продажу транспортних засобів, які є спільною сумісною власністю подружжя, без її згоди, недійсними, витребувати спірне майно у третіх осіб та поділити його. При цьому зазначала, що згоди на стягнення з відповідача компенсації вартості проданих ним автомобілів не давала, а навпаки, просила виділити їй у порядку поділу майна подружжя один із них.
Вирішуючи спір у частині поділу майна подружжя, а саме, автомобіля марки TOYOTA PREVIA та автомобіля ВАЗ 111740, суди виходили із того, що вони знаходяться у третіх осіб і їх розподіл в натурі є неможливим, тому, не думку судів, можливим та доцільним є стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації 1/2 частини його вартості.
У порушення вимог ст. ст. 11, 212-214, 315 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не розглянули позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу спірних автомобілів недійсними, не дослідили, чи надавала ОСОБА_3 письмову згоду ОСОБА_4 на укладення указаних договорів, не вирішили вимог про поділ указаного майна в натурі, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у рішеннях не навели мотивів відхилення доводів позивачки.
Отже, суди у порушення вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, стягуючи з
ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості автомобілів, вийшли за межі заявлених позовних вимог.
Ураховуючи, що судами не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів та застосування наслідків їх недійсності відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів та їх поділу в натурі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П. Штелик