27 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2015 року,
У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 березня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 150 тис. Євро на купівлю житла по АДРЕСА_1, яке передано в іпотеку для забезпечення зобов'язань за вищевказаним кредитним договором. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 29 січня 2014 року, яке набуло законної сили, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 22 березня 2006 року в розмірі 275 008,95 Євро, що еквівалентно 3 022 348,36 грн, звернуто стягнення на будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 22 березня 2006 року ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Банк направляв письмову вимогу відповідачу про виселення, однак така залишилася без реагування. У зв'язку з наведеним позивач просив суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Виселено ОСОБА_3, зареєстрованого та проживаючого у житловому будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позову та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань з кредитним договором, рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 29 січня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, на житловий будинок АДРЕСА_1. Банком була направлена вимога про добровільне виселення із спірного будинку, яка залишилася без виконання, а тому, враховуючи вимоги ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, є всі підстави для виселення відповідача.
Зазначений висновок судів є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які правильно застосовані з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 22 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кошти в розмірі 150 тис. Євро на купівлю житла за адресою: АДРЕСА_1, яке передане в іпотеку банку.
Рішенням Мукачівського Мукачівського міськрайонного суду від 29 січня 2014 року, яке набуло законної сили, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 22 березня 2006 року в розмірі 275 008,95 Євро, що еквівалентно 3 022 348,36 грн, звернуто стягнення на будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 22 березня 2006 року ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
Згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що 23 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надсилав вимогу - претензію про добровільне виселення з будинку, яку відповідачем отримано 30 жовтня 2014 року (а.с. 13-15), однак зазначена вимога залишилась без відповідного реагування.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-39цс15.
Установивши у справі, що в іпотеку передано житловий будинок, який було придбано за рахунок отриманих кредитних коштів, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідача із зазначеної квартири без надання йому іншого постійного житла.
Судові рішення в частині відмови в позові до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (ст. 335 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2015 року в частині позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про виселення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ.Є. Червинська
Судді:Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська