Справа: № 826/13842/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
27 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
при секретарі: Бродацькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юркомцентр» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2015 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Юркомцентр» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2015 року № 0000592205.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Юркомцентр» подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Юркомцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «Донна-Трейд» та ТОВ «Меріленд Сіті» за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року, за результатами якої складено акт від 27.01.2015 року № 296/26-56-22-04-04/32250229.
Перевіркою не встановлено порушень щодо господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Донна-Трейд», разом з тим, такі встановлені між позивачем та ТОВ «Меріленд Сіті», зокрема:
- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 244952,00 грн., в т.ч. за серпень 2014 р. - 244952,00 грн.
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 12.02.2015 року № 0000592205, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 306190,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 244952,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 61238,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів, спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, судова колегія виходить з наступного.
В основу відмови в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції підтримано доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Меріленд Сіті». Складені по таким взаємовідносинам первинні документи, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.
Висновки про безтоварність операцій позивача з його контрагентом судом першої інстанції зроблено з посиланням на те, що із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак не доведено, що дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.
Колегія суддів на спростування вказаної вище позиції суду першої інстанції, відзначає слідуюче.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:
- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Так, 20.10.2014 р. до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві ТОВ «Юркомцентр» подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку із самостійно виявленими помилками по Декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року № 9060471096. У додатку до даного уточнюючого розрахунку здійснено заміну ТОВ «Донна-Трейд» на ТОВ «Меріленд Сіті».
Між ТОВ «Меріленд Сіті» (постачальник) та ТОВ «Юркомцентр» (покупець) укладено договір поставки № 6 від 01.08.2014 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупця хімічну сировину, а покупець приймати товар та оплачувати на умовах даного договору. Кількість товару, згідно письмової або усної заявки покупця.
Відповідно до п. 7.1 договору постачання товару здійснюється автомобільним транспортом згідно із домовленістю між сторонами.
Приймання по кількості і якості проводиться покупцем згідно сертифікату відповідності та накладної (п. 7.2 договору).
Згідно видаткових накладних позивачем було придбано у контрагента ряд хімічних матеріалів, при цьому з даних документів достеменно вбачається які саме речовини та у якій кількості.
ТОВ «Меріленд Сіті» виписали ТОВ «Юркомцентр» ряд податкових накладних, правильність оформлення яких податковим органом не заперечується.
01.09.2014 року між ТОВ «Меріленд Сіт» (первісний кредитор) та ТОВ «Діоніс еліт» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 8, відповідно до умов якого, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки № 6 від 01.08.2014 року, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Юркомцентр» (далі - боржник) в сумі 88183,00 грн.
Новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника залежного виконання своїх зобов'язань за основним договором.
ТОВ «Меріленд Сіті» було повідомлено позивача про уступку права вимоги, що сторонами не заперечується.
Суд першої інстанції дійшов висновку щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства з огляду на те, що при проведенні аналізу податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2014 року, поданої ТОВ «Юркомцентр» встановлено формування податкового кредиту у серпні 2014 року по взаємовідносинах з ТОВ «Донна-Трейд» за рахунок маніпулювання звітними даними, а саме: до складу податкового кредиту віднесено 25 податкових накладних, виписаних ТОВ «Донна-Трейд» на адресу ТОВ «Юркомцентр» суми ПДВ у яких становить менше 10000,00 грн. за податковими накладними, тому неможливе дослідження номенклатури товару, згідно додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації за серпень 2014 року.
Проте, судом першої інстанції не взято до уваги та не надано оцінки доводам апелянта, що товариство не мало взаємовідносин з ТОВ «Донна-Трейд». Відповідно до наданої оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за серпень 2014 року позивачем не відображено взаємовідносин ТОВ «Юркомцентр» з ТОВ «Донна-Трейд», що не знайшло спростування під час апеляційного розгляду.
Варто зауважити, що згідно з абз. 1 п. 11 підрозділу 2 розділу XX ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: …; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.
Відповідно до абз. 8 п. 11 підрозділу 2 розділу XX ПК України з 1 січня 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.
Отже, в даному випадку податкові накладні виписувалися продавцем ТОВ «Меріленд Сіті» у серпні 2014 року (до 01.01.2015 року) та сума ПДВ у всіх накладних не перевищувала 10000 грн., а тому згідно з нормами Податкового кодексу ці накладні не підлягали реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. Таким чином, у діях ТОВ «Меріленд Сіті» щодо купівлі хімічної сировини і наступному продажу ТОВ «Юркомцентр» порушень не було.
Апеляційна інстанція також не може погодитися з висновокм суду першої інстанції про непов'язаність придбаваючих товарів з власною господарською діяльністю позивача, оскільки реальність придбання ТОВ «Юркомцентр» хімічної сировини у ТОВ «Мегіденд Сіті» належним чином підтверджується наданими первинними документами та свідчить про явну мету подальшого використання у своїй діяльності.
Відтак, у самому акті перевірки зазначається, що ТОВ «Юркомцентр» має право на здійснення наступних видів діяльності за КВЕД (Класифікація видів економічної діяльності): « 20.16. Вироблення пластмас у первинних формах», « 23.20. Виробництво вогнетривких виробів» (стр. З Акту).
ТОВ «Юркомцентр» виготовляє пластмасові вироби, а також фенолформальдегідні смоли. Для виробництва цієї продукції використовується хімічна сировина, у тому числі карбамід, фенол, формалін, розчинник марки ФС-Б, калій гідроокис, рідина промивна, моноетиленгликоль, розчинник марки ТК, сода акустична. Саме цю хімічну сировину ТОВ «Юркомцентр» купило у ТОВ «Меріленд Сіті» за Договором поставки №6 від 01.08.2014 р.
Виробничі потужності ТОВ «Юркомцентр» знаходяться у м. Рубіжному Луганської обл., пл. Хіміків, 2. Це підтверджується укладеним між ТОВ «Юркомцентр» і ТОВ «Рубіжанський краситель» Договором оренди відділення 28 цеху № 12 від 01.012009 року № 14. Із додатку № 1 до цього договору видно, що предметом оренди є чотири об'єкти, які розташовані окремо. Вони позначені під номерами 61, 62, 63, 64 у Переліку майна, що підлягає передачі: об'єкт 15.730/404-будівля 3-х поверхова поліефірних смол, об'єкт 730/404 Е-1-резервуари (у кількості 3 шт. №№9, 10, 11), об'єкті5.730/405-будівля складу сировини і готової продукції, об'єкт 16.730/404 Б-П.
На вказані виробничі потужності у м. Рубіжному ТОВ «Юркомцентр» має всі необхідні дозвільні документи для виготовлення пластмасових виробів: свідоцтво про державну реєстрацію об'єкта підвищеної небезпеки, висновок державно-епідеміологічної експертизи, дозвіл на виконання роботи підвищеної небезпеки, свідоцтво про реєстрацію потенційно небезпечного об'єкта. Як видно із дат видачі вказаних дозвільних документів, ТОВ «Юркомцентр» є виробником пластмасових виробів і фенолформальдегідних смол із 2006 року. Зі звіту форми 1-ДФ, який направляється у електронній формі до податкового органу, видно, що ТОВ «Юркомцентр» має найманих працівників.
ТОВ «Юркомцентр» купували у ТОВ «Меріленд Сіті» саме ту хімічну сировину, яка необхідна для виробництва пластмаси і фенолформальдегідних смол. Тому єдиною метою укладення Договору поставки №6 від 01.08.2014 р. із ТОВ «Меріленд Сіті» було придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку. Тому висновок суду першої інстанції щодо неспрямованості вказаного правочину на реальне настання наслідків для ТОВ «Юркомцентр» є необґрунтованим.
Безпідставними є доводи суду першої інстанції щодо ненадання позивачем довіреностей на отримання матеріальних цінностей.
Так, видаткові накладні від покупця підписані ОСОБА_2 за довіреністю № 55 від 01.08.2014 року. Вказана особа є керівником ТОВ «Юркомцентр», що не заперечувалося відповідачем ні у акті перевірки, ні під час судового розгляду справи. Крім того, були надані документи про повноваження ОСОБА_2 (копія протоколу № 23 загальних зборів учасників ТОВ «Юркомцентр» від 30.06.2011 р. про призначення її директором, копія наказу ТОВ «Юркомцентр» № 32 від 01.07.2011 р. про прийняття її на роботу, копія протоколу № 30 загальних зборів учасників ТОВ «Юркомцентр» від 27.06.2014 р. про продовження виконання нею обов'язків директора, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
Таким чином, ОСОБА_2, як керівник ТОВ «Юркомцентр», уповноважений діяти без довіреності від імені ТОВ «Юркомцентр». Крім того, довіреність № 55 від 01.08.2014 року була передана ТОВ «Меріленд Сіті» (постачальнику), як того вимагає чинне законодавство.
Посилання на зазначення у видаткових накладних «у м. Київ», тоді як податковою адресою ТОВ «Меріленд Сіті» є Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, жодним чином не може розцінюватися колегією суддів належним аргументом, оскільки вказана обставина жодним чином не впливає на право ТОВ «Юркомцентр» формувати податковий кредит.
По-перше, законом не встановлено, що місце складання видаткових накладних не може відрізнятися від податкової адреси, і більш того, що це визначає недійсність цих накладних. Місце складання видаткових накладних не визначає відсутність права у ТОВ «Меріленд Сіті» складати як видаткові, так і податкові накладні.
По-друге, право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає внаслідок отримання податкової накладної, а не видаткової. Так, пунктом 198.6 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто ПК України ставить право на податковий кредит наявність податкових накладних, а не видаткових.
Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що розрахунки за договором про відступлення права вимоги № 8 від 01.09.2014 р. (укладений на суму 88 183,00 грн.) здійснені лише у сумі 44 000,00 грн.
В матеріалах справи на а.с. 146-147 містяться банківські виписки, з яких чітко видно, що 18.09.2014 р. ТОВ «Юркомцентр» сплатило ТОВ «Діоніс Еліт» 44183 грн., а 19.09.2014 р. - ще 44000 грн. Тобто ТОВ «Юркомцентр» сплатило ТОВ «Діоніс Еліт» 88143 грн., як це передбачено договором про відступлення права вимоги № 8 від 01.09.2014 р., укладеного між ТОВ «Меріленд Сіті» і ТОВ «Діоніс Еліт».
Крім того, у зв'язку із загостренням у серпні 2014 р. військових дій у Луганській області, де у м. Рубіжному знаходяться виробничі потужності ТОВ «Юркомцентр», позивач і ТОВ «Меріленд Сіті» уклали договір про відповідальне зберігання № 10 від 01.08.2014 року щодо зберігання хімічної сировини, отриманої позивачем за договором поставки № 6 від 01.08.2014 року. Про укладення цього договору зберігання зазначено відповідачем у акті перевірки на стр. 10.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували можливість організації виконання вказаних операцій контрагентом та/або іншою стороною по ланцюгу постачання. Також податковим органом не зазначеного та не доведено обсягів трудових та інших ресурсів, які були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні, а відтак не доведено неможливості здійснення контрагентом господарської діяльності та, зокрема, виконання спірних операцій.
Проведений апеляційною інстанцією аналіз вищезазначених первинних документів у їх сукупності, дає змогу зробити висновок, що господарські операції за вказаним правочином мав реальний характер, а апелянтом було надано достатньо документів в підтвердження факту реальності вчинених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).
Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
За ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, проаналізувавши усі вищевказані документи, колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договори та первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - вимогам ПК України. При цьому, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних та інших первинних документів не встановлено.
В обґрунтування своїх доводів суд першої інстанції також посилається на акти податкових органів, складені відносно ТОВ «Меріленд Сіті» щодо документального підтвердження господарських відносин із різними контрагентами, а також щодо незнаходження вказаного товариства за його місцезнаходженням. Проте, колегія суддів оцінює критично такі доводи, оскільки зазначені акти не містять доводів щодо безпосередніх взаємовідносин позивача з ТОВ «Меріленд Сіті». Більш того, апелянтом зроблено підбірку судових рішень за даними ЄРСР, аналіз змісту яких вказує на реальність господарських відносин ТОВ «Меріленд Сіті» з його контрагентами, реальну поставку товару своїм покупцям.
Посилаючись на відсутність у ТОВ «Меріленд Сіті» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, відповідачем зроблено висновок, який підтримано судом першої інстанції, щодо проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Враховуючи те, що у вказаного товариства, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, зроблено висновок про неможливість реалізовувати товар, який фактично не було отримано від постачальників.
Проте, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підттримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.
Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.
Так, відповідно до ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: "...якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних".
Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).
На час укладання та виконання договорів поставки контрагенти позивача, які ліквідовані, були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка перебуває або перебувала в стані банкрутства, навіть якщо в подальшому її взагалі визнано банкрутом". Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.
Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент укладання правочинів та складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.
Таким чином, на час проведення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.
Крім того, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не є переконливими.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 року у справі № К-30744/10.
На спростування висновків суду першої інстанції щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача та його контрагента ТОВ «Меріленд Сіті» колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.
Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.
Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.
Таким чином, перевіривши дійсність господарських взаємовідносин апелянта з контрагентом, апеляційний суд приходить до висновку, що апелянт мав всі правові підстави для формування податкового кредиту, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, з огляду на наявність всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій. Податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про фактичне виконання як позивачем, так і його контрагентами, своїх зобов'язань за вищезазначеними договорами підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а, отже, позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку, зокрема, формуванню податкового кредиту.
За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню, з постановленням нової про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 9,200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юркомцентр» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2015 року - скасувати та постановити нову про задоволення позову.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12.02.2015 року № 0000592205.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлено 01.02.2016 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Епель О.В.
Карпушова О.В.