ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
26 січня 2016 року Справа № 813/5023/15
10 год. 19 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Приймак С.І.,
від позивача ОСОБА_1,
від відповідача Сціра Т.І.,
від третьої особи Хомин О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа Дрогобицька районна державна адміністрація Львівської області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_4 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - відповідач, Управління ДГК), третя особа Дрогобицька районна державна адміністрація Львівської області (далі - третя особа, Дрогобицька РДА), про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю) працівника Державного сільськогосподарського підприємства «Лішнянське», землі якого підлягають приватизації, що становить 2,66 га;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 16.07.2015 року про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю) працівника Державного сільськогосподарського підприємства «Лішнянське», землі якого підлягають приватизації, що становить 2,66 га.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач Управління ДГК протиправно відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки розпорядження землями пайового фонду, які відносяться до земель сільськогосподарського призначення, належить до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів. Тому, необґрунтованим є твердження, що надання земель пайового фонду, зокрема земель Державного сільськогосподарського підприємства «Лішнянське», не належить до повноважень відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні /а.с.98-101/. Погодився, що повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб наділені головні управління Держземагентства/Держгеокадастру в областях. Разом з тим, зазначає, що чинним є спеціальний Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних (часток) паїв», який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості). Згідно з цим Законом, повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) за межами населених пунктів належать до компетенції РДА. Відтак, позивачу для отримання земельної частки (паю) необхідно звернутися з відповідним клопотанням до Дрогобицької РДА. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи, Дрогобицької РДА, в судовому засіданні проти позову заперечив повністю та підтримав правову позицію відповідача. Пояснив, що позивач повинен звернутися з відповідним клопотанням до РДА та отримає земельну ділянку в натурі лише після розроблення сільськогосподарським підприємством або пайовиками проекту землеустрою та подання його на затвердження до РДА. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представників сторін та третьої особи, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
Рішенням Лішнянської сільської ради "Про затвердження списків пайовиків КСП "Лішнянське" від 14.11.2003 року № 163, керуючись Законом України "Про невідкладні заходи, щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки", Законом України "Про колективне підприємство" від 14.02.1992 р. та ст.ст. 25, 30 Земельного кодексу України, Указом Президента України за №608/95 від 12.07.1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, а також розглянувши листа голови КСП "Лішнянське", затверджено остаточний список осіб КСП "Лішнянське", котрі згідно з Законом України мають право отримати земельну частку (пай) /а.с.10/. ОСОБА_4 включений до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) під № 94 /а.с.41/.
Рішенням Лішнянської сільської ради "Про погодження проекту роздержавлення і приватизації земель КСП "Лішнянське" на території Лішнянської сільської ради" від 09.07.2004 року № 230 погоджено проект роздержавлення і приватизації земель КСП "Лішнянське" /а.с.54, 20-53/.
Позивач 20.07.2015 року звернувся до Головного управління ДЗК у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю) працівника сільськогосподарського підприємства Лішнянське" землі якого підлягають приватизації, що становить 2,66 га /а.с.8, 92-94/.
Однак, листом від 03.08.2015 року №ДС-31-28-0.5-3604/19-15, керуючись п. 7 ст. 118, ст. 122 Земельного кодексу України, Управління ДЗК відмовило ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки надання земель пайового фонду не належить до компетенції відповідача /а.с.9/.
Вважаючи відмову Управління ДЗК необґрунтованою та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду за їх захистом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Судом встановлено, що з 01.01.2013 року внесено зміни до земельного законодавства в частині розпорядження певними категоріями земель. Зокрема, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України від 25.01.2010 р. №2768-ІІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), повноваження щодо надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб відноситься до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів. Так, повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб наділені Головні управління Держземагентства/Держгеокадастру у областях.
Разом з тим, на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у суді чинним є спеціальний Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 р. №899-IV (далі - Закон №899-IV), який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних ділянок у натурі (на місцевості).
Порядок організації робіт, правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) встановлюється також постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 року № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" (далі - Постанова №122).
Згідно з приписами вищевказаних актів, земельною часткою (паєм) є умовна частка сільськогосподарських угідь (яка не має чітко визначених меж та розміру у фізичних гектарах), переданих у колективну власність юридичним особам, розмір якої визначався як середній по господарству в умовних кадастрових гектарах.
Пунктом 1 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Згідно з преамбулою, Законом № 899-IV визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.
За правилами встановленими ст. 2 Закону № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 4 ст. 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Згідно з ст. 5 Закону № 899-IV сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Аналіз вищевикладених норм Закону та місця розташування земельної ділянки, на яку претендує позивач, дає підстави дійти висновку, що для отримання земельної частки (паю) позивачу необхідно звернутися із відповідним клопотанням (заявою) до Дрогобицької РДА у порядку передбаченому Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", чого позивач, на час розгляду справи в суді, не зробив.
Тлумачення позивачем преамбули Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" як такої, в якій ідеться про організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам на праві колективної власності, на переконання суду є помилковим, оскільки словосполучення "на праві колективної власності" вжито саме щодо словосполучення "сільськогосподарським акціонерним товариствам", а не стосовно словосполучення "колективним сільськогосподарським підприємствам", як вважає позивач.
Відтак, суд не бере до уваги покликання позивача на те, що на спірні правовідносини не поширюється Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
Крім того, судом з матеріалів справи встановлено, що саме розпорядженням Дрогобицької РДА від 18.12.2015 року №375 прийнято рішення про видачу сертифікатів на земельну частку (пай) площею 2,66 умовних кадастрових гектарів громадянам, зокрема ОСОБА_4, які мають право на земельну частку (пай) на території Лішнянської сільської ради згідно з додатком /а.с.126, 128/.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені у справі обставини, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, а отже, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову повністю, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 01.02.2016 року.
Суддя Кравців О.Р.