Справа: № 826/15210/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорянський С.І. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
Іменем України
27 січня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Аліменка В.О., секретаря судового засідання Самсонової М.М., за участю представника позивача Баховського М.М., представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Баховського Михайла Михайловича в інтересах ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним відмову, зобов'язання вчинити дії,-
29.07.2015 р. до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_4, підписаний представником позивача Баховським М.М., до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_4 оформлене листом № 03/8549 від 17.07.2015 року та про зобов'язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач своїм рішенням обмежив вільний вибір місця проживання позивача. Посилаючись на положення ст.33 Конституції України, ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ст.ст. 29, 379 Цивільного Кодексу України та ст.50 Житлового кодексу України, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2015 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були всі правові підстави для відмови позивачу у здійсненні реєстрації її місця проживання у садовому будинку, оскільки рішення про переведення вказаного садового будинку у жилий відсутнє.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником садового будинку загальною площею 119,7 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с.8).
Відповідно до свідоцтва про право власності об'єкт нерухомості майна є садовий будинок.
Позивач звернулась до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про реєстрацію її по вказаній адресі у вказаному садовому будинку.
Відповідач листом № 8549 від 17.07.2015р. повідомив позивача про те, що реєстрація місця проживання за вказаною адресою буде здійснена після переведення садового будинку у жилий (а.с.8).
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» (надалі - Закон №1382) регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією
України та визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до ст. 3 Закону №1382, вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Статтею ст. 6 Закону №1382 передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Згідно статті 379 Цивільного кодексу України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Як визначено положенням ст.6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян. Проте, як садовий будинок - це будинок для літнього (сезонного) використання (п. 2. Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України №79 від 24.04.2015 р.).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015р. № 321 затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до відповідача із заявою про її реєстрацію у садовому будинку, який належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_1, проте, документів на підтвердження того, що садовий будинок відповідає державним будівельним нормам і що він переведений у жилий будинок позивач не надала.
Враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача були всі правові підстави для відмови позивачу у здійсненні реєстрації її місця проживання у садовому будинку, оскільки рішення про переведення вказаного будинку у жилий відсутнє.
Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством визначений порядок переведення дачних і садових будинків у жилі будинки. Отже, після вирішення питання щодо переведення садового будинку у жилий будинок, позивач може скористатися правом щодо її реєстрації у вказаному будинку, як то визначено вищенаведеними нормами закону.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Повний текст виготовлено 01.02.2016 року.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Баховського Михайла Михайловича в інтересах ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 р., залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним відмову, зобов'язання вчинити дії, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.О. Аліменко
.
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Аліменко В.О.
Епель О.В.