25 січня 2016 р.Справа № 820/7053/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калиновського В.А.
Суддів: Водолажської Н.С. , Бенедик А.П.
за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О.
Позивач - ОСОБА_1
Представник відповідача - Зінченко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2015р. по справі № 820/7053/15
за позовом ОСОБА_1
до Управління Національного банку України в Харківській області , Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області
третя особа Начальник Управління Національного банку України в Харківській області Качук Володимир Вікторович
про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Національного банку України в Харківській області, в якому просила суд: скасувати наказ Управління Національного Банку України в Харківській області від 12.05.2015 року № 375-к; поновити ОСОБА_1 в Управлінні Національного банку України в Харківській області на раніше займаній посаді; стягнути із роботодавця суму заборгованості по заробітній платі на користь позивача за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 11.09.2015 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області.
Ухвалою суду, яка занесена до журналу судового засідання 30.09.2015 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи начальника Управління Національного банку України в Харківській області Качук Володимира Вікторовича.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що починаючи з 30.09.1986 року працювала на різних посадах в Управлінні Національного банку України в Харківській області. 04.02.2015 року позивача попередили про вивільнення її з посади за п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату працівників) відповідно до п.10 постанови правління НБУ від 15.01.2015 року №29-к "Про удосконалення структури та звернення граничної чисельності працівників територіальних управлінь НБУ" та наказу Управління НБУ в Харківській області від 21.01.2015 року №29-к "Про скорочення штату працівників управління" прийнято рішення про скорочення штату працівників управління 20.04.2015 року. 13.05.2015 року позивача було звільнено з посади економіста 1 категорії сектору внутрішньобанківських операцій відділу організації бухгалтерського обліку згідно наказу Управління НБУ в Харківській області від 12.05.2015 року №375-к. Вважає оскаржуваний наказ неправомірним та прийнятими з порушенням чинного законодавства, оскільки в порушення ст. 49-2 КЗпП роботодавецем не запропоновано іншу роботу одночасно з попередженням про звільнення. Також колишнім роботодавцем не враховано положення ст. 42 КЗпП, а саме не враховано безперервність стажу роботи на даному підприємстві. З огляду на викладене, наказ підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку.
Начальник Управління Національного банку України в Харківській області Качук В.В. просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що при прийнятті наказу від 12.05.2015 року №375-к відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства, а також погодився, що в новій структурі управління передбачена посада економіста 2 категорії відділу організації бухгалтерського обліку, проте на дану посаду було переведено більш кваліфікованого працівника у порівнянні з позивачем, що до скорочення посад обіймав посаду провідного економіста. Крім того, зазначив, що на момент попередження позивача про звільнення, а також під час звільнення в управлінні були відсутні посади, які позивач міг би обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем, Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких вона, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Представник відповідача, Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, Управління Національного банку України в Харківській області та третя особа в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за їх відсутності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 30.09.1986 року позивач ОСОБА_1 працювала в управлінні Національного банку в Харківській області (Харківська обласна контора Держбанку) на різних посадах, з 20.03.2006 року працювала на посаді економіста 1 категорії сектора внутрішньобанківських операцій відділу організації бухгалтерського обліку Управління Національного банку в Харківській області (а.с.9-12).
04.02.2015 року Управлінням Національного банку в Харківській області в письмовій формі (а.с.7) економіста 1 категорії сектора внутрішньобанківських операцій відділу організації бухгалтерського обліку Управління Національного банку в Харківській області ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення її з займаної посади, що підтверджується відповідним підписом ОСОБА_1
На підставі зазначеного попередження про вивільнення, наказом Управління Національного банку в Харківській області від 12.05.2015 р. №375-к (а.с. 8), ОСОБА_1 з звільнено з роботи 13.05.2015 року, у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач, вважаючи вказаний наказ незаконним, звернулась до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача порушено п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, оскільки при звільненні позивача з Управління НБУ в Харківській області у зв'язку з скороченням штату, не враховано перевагу в залишенні на роботі, яку мала позивач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правовідносини щодо проходження служби в управлінні Національного банку в Харківській області врегульовано Законом України "Про Національний банк України", Законом України "Про державну службу", а також КЗпП України.
Відповідно до ч.4 ст.64 Закону України «Про Національний банк України» службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України «Про державну службу», якщо цей Закон не встановлює іншого. Умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України «Про державну службу».
Отже, питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до законодавства України.
Згідно ст.1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Суд зазначає, що, застосовуючи норми Закону України "Про державну службу", у спірних правовідносинах необхідно виходити з підстав припинення державної служби, які визначені у ст. 30 Закону "Про державну службу".
Відповідно до п. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
З огляду на те, що самостійної підстави звільнення не встановлено ні Законом України "Про НБУ", ні Законом України "Про державну службу", при вирішенні даного спору застосуванню підлягають положення КЗпП України, що прямо передбачено ч. 1 ст.30 Закону України "Про державну службу".
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено за п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.
Так, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно ч.1- ч.3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення п.1 ст. 40, частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Судом встановлено, що на виконання п. 10 постанови Правління Національного банку України від 15.01.2015 року №14 "Про удосконалення структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України", Управлінням Національного банку в Харківській області прийнято наказ від 21.01.2015 року №29-к (а.с.22), яким визначено здійснити з 20.04.2015 року скорочення штату та чисельності працівників управління.
При цьому, суд не дає правову оцінку зазначеному наказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Як вбачається з матеріалів справи, штатним розписом Управління Національного банку України в Харківській області на 2015 рік, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15.01.2015 року №14 визначено відділ організації бухгалтерського обліку, в якому передбачено посади, а саме: головного бухгалтера - начальника відділу, заступника начальника бухгалтера - начальника, 12 посад головних спеціалістів, 5 посад провідних економістів, 7 посад економістів 1 категорії, а також одна посада економіста 2 категорії (а.с. 107-110).
Як встановлено в ході судового засідання, при попередженні позивача про вивільнення її з посади економіста 1 категорії, позивачу не запропоновано наявні вакантні посади у відділі організації бухгалтерського обліку, в якому передбачено 7 посад економістів 1 категорії.
Зазначені обставини відповідач пояснює тим, що вони були запропоновані іншим особам, які на момент скорочення штату займали також посади економістів 1 категорії та мали більш високий рівень кваліфікації та більш високий рівень продуктивності праці.
Згідно наданого відповідачем порівняльного аналізу фахівців на заміщення посади економіста 1 категорії відділу організації бухгалтерського обліку Управління НБУ у Харківській області станом на 23.01.2015 року, відповідачем взято до уваги при заміщенні посади економіста 1 категорії, фактично тільки результати щорічного оцінювання в період з 2012 року по 2014 рік.
При цьому, як вбачається з зазначеного аналізу, однакові показники кваліфікації та продуктивності праці з позивачем є у інших працівників - економістів 1 категорії, зокрема, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.112-113).
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до первиних документів - анкет, що визначають безпосередні показники та критерії щорічного оцінювання, виставлені інші оцінки, ніж ті, що зазначені в порівняльному аналізі, що стали підставою для фактичного вивільнення позивача з посади.
Аналізуючи анкети щорічного оцінювання, в яких безпосередньо міститься підпис керівника відповідного відділу щодо оцінки, що відповідає рівню якості виконання обов'язків і завдань ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.147-148,149,150-152), судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 та іншому працівнику - економісту 1 категорії ОСОБА_5 було виставлено однакову оцінку - добре.
Також відповідачем не враховано, що ОСОБА_6 перейшла на посаду економіста 1 категорії лише рік тому, а оцінювання ОСОБА_5 взято лише за останні 2 роки.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку наявні рівні умови продуктивності праці та кваліфікації між позивачем та вказаними особами, вони мають однакову кваліфікацію, оскільки є економістами 1- категорії, а також мають однакову продуктивність праці, виходячи з анкет щорічного оцінювання.
Згідно ч. 2 ст. 42 КЗпП України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Враховуючи викладене, колегія суддів, з огляду на 29-ти річний безперервний стаж роботи позивача в Управлінні НБУ в Харківській області, погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачем при звільненні позивача п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, оскільки при звільненні позивача з Управління НБУ в Харківській області у зв'язку з скороченням штату, не враховано перевагу в залишенні на роботі, яку мала позивач. Наведене фактично призвело до порушення відповідачем ч. 2, ч. 3 ст. 49-2 КЗПп України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшли висновку, що наказ Управління Національного Банку України в Харківській області від 12.05.2015 року № 375-к - прийнято відповідачем з порушенням п. 3 ч. 2 ст. 42, а також ч.2 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, через що наказ підлягає скасуванню.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом її поновлення на попередній посаді, тобто на посаді економіста 1 категорії сектора внутрішньобанківських операцій відділу організації бухгалтерського обліку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді економіста 1 категорії сектора внутрішньобанківських операцій відділу організації бухгалтерського обліку з 13.05.2015 року, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з Управління Національного банку України в Харківській області на користь позивача середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно довідки від 23.11.2015 року № 07-143/7872, а також враховуючи положення Постанови Кабінету міністрів України від 08.02.1995р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" судом встановлено, що розмір середньомісячного заробітку позивача із дати звільнення 13.05.05.2015року до 24.11.2015 року становить 33615,40 грн. (1077,75 год. х 36,94 грн. середньогодинної заробітної плати - 6196,69 грн. вихідна допомога при звільненні).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з Управління Національного банку України в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з моменту звільнення та до моменту вирішення даної справи, у загальному розмірі 33615,40 грн.
Таким чином, беручи до уваги викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому колегія суддів вважає хибними посилання відповідача в апеляційній скарзі на роз'яснення в газеті "Праця і зарплата" та науково-практичний коментар до ст. 40 КЗпП України, оскільки вони носять інформативний характер, а суд, відповідно до ст. 9 КАС України, при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, колегія суддів вважає необгрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що при звільненні позивачем було отримано вихідну допомогу у розмірі 6196,69 грн., оскільки як вбачається із постанови суду першої інстанції суд, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, зазначив "розмір середньомісячного заробітку позивача із дати звільнення 13.05.05.2015року до 24.11.2015 року становить 33615,40 грн. (1077,75 год. х 36,94 грн. середньогодинної заробітної плати - 6196,69 грн. вихідна допомога при звільненні)".
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2015 року по справі № 820/7053/15 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2015р. по справі № 820/7053/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.
Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Бенедик А.П.
Повний текст ухвали виготовлений 01.02.2016 р.