27 січня 2016 року Справа № 876/11214/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Кіри Н.В.,
представника позивача Лебедь О.В.,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року у справі за позовом Новороздільського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
Новороздільський міський центр зайнятості звернувся в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуо з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1) в користь Новороздільського міського центру зайнятості (код ЄДРПОУ 26411893, що знаходиться за адресою: 81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Шевченка, 6А) суму отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 8329 (вісім тисяч триста двадцять дев'ять) гривень 78 коп.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_2 оскаржила її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова є незаконна і необґрунтована та прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, при невідповідності висновків суду обставинам справи і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову, оскільки вона не займалася підприємницькою діяльністю, не отримувала прибутку, не брала свідоцтва про здійснення підприємницької діяльності.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до Новороздільського МЦЗ із заявою від 08.02.2015 року про надання їй статусу безробітної. У вищевказаній заяві, відповідачем зазначалося, що вона не являється фізичною особою - підприємцем, не веде трудової діяльності та не отримує пенсії. Відтак, за результатами розгляду вказаної заяви, їй було надано статус безробітної та призначено виплату допомоги по безробіттю.
За період перебування відповідача на обліку у Новороздільському МЦЗ, а саме з 08.02.2005 року по 15.02.2006 року, ОСОБА_2 отримала допомогу по безробіттю у сумі 1321,33 грн., що підтверджується довідкою Новороздільського МЦЗ № 1686 від 31.07.2015 року.
За результатами звірки з державним реєстратором, позивачем було виявлено факт приховування відповідачем відомостей про державну реєстрацію її як фізичної особи - підприємця на момент надання йому статусу безробітного та виплату допомоги.
На підставі вищенаведеного, згідно наказу Новороздільського МЦЗ № 94 від 29.07.2015 року було прийнято рішення про вжиття заходів щодо повернення відповідачем незаконно отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг за період з 08.02.2005 року по 03.02.2006 року та суми отриманої роботодавцем дотації для покриття витрат на заробітну плату відповідача.
31.07.2015 року на адресу відповідача скеровувалася претензія № 4 про відшкодування коштів. Однак, у встановлений строк відповідач кошти не повернула, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте з такими висновками погодитись неможливо.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Правовий аналіз пунктів 1- 4 частини 4 статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності вказаних осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Отже, зміст частини 4 статті 50 КАС України дає підстави вважати, що і пункт 5 частини 4 статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 5 частини 4 статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
Враховуючи те, що Новороздільський МЦЗ заявив позов про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_2, положення пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України не поширюються на спірні правовідносини.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 1884а15).
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із частиною 1 статті 203 КАС України суд постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухваленого судового рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст.157,195,197,198,202,203,206,254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року у справі № 813/4754/15 - скасувати, провадження в справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий А.Р.Курилець
Судді М.П.Кушнерик
О.І.Мікула
Повний текст ухвали виготовлений 27 січня 2016 року.