ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 січня 2016 року (в порядку письмового провадження) № 826/24110/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі - відповідач - 1), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач - 2), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач - 3) та просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 07.05.2015 №0008-17 Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві;
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду скарги від 17.07.2015 №2046/К/26-15-10-08-16;
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги від 24.09.2015 №8910/К/99-99-10-01-03-14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2016 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду скарги від 17.07.2015 №2046/К/26-15-10-08-16, рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги від 24.09.2015 №8910/К/99-99-10-01-03-14 залишено без розгляду.
За таких обставин, вирішенню і дослідженню в адміністративній справі №826/24110/15 підлягає податкове повідомлення - рішення від 07.05.2015 №0008-17 (далі - оскаржуване рішення).
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем оскаржуване рішення прийнято протиправно, оскільки згідно норм Податкового кодексу України транспортний податок підлягає до застосування виключно з 01.01.2016. В той же час, позивач вказує, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві принципу дії нормативно-правового акту в часі. При цьому, позивач стверджує, про відсутність у останнього обов'язку щодо сплати транспортного податку в силу приписів Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
встановив:
07.05.2015 Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54, п. 267.6 статті 267 ПК України було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0008-17, яким визначено ОСОБА_1 зобов'язання зі сплати транспортного податку в розмірі 25 000, 00 грн.
За наслідком адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення рішення Головним управлінням ДФС у м. Києві та Державною фіскальною службою України залишено без змін.
Позивач стверджує про протиправність винесення оскаржуваного рішення, з огляду на що, звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно п. 6.1. ст. 6 ПК України (тут і надалі положення нормативно-правових актів застосовується у редакції чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (п. 6.2. ст. 6 ПК України).
При цьому, в силу приписів п. 6.3 ст. 6 ПК України сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
В той же час, ст. 7 ПК України встановлені загальні засади податків і зборів.
Так, відповідно до п. 7.1 ст. 7 ПК України регламентовано, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи як: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (п. 7.3 статті 7 ПК України).
Пунктом 8.1 ст. 8 ПК України встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори.
У відповідності до п. 8.3 ст. ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
При цьому, приписами ст. 10 ПК України встановлено, що до місцевих податків належать податок на майно, єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Між тим, згідно ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю.
Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України), а базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (п.п. 267.3 п. 267.3 ст. 267 ПК України).
Згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.1 пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України).
Згідно наявних матеріалів справи автомобіль Toyota higlahder, державний номерний знак - НОМЕР_1., з об'ємом двигуна 3456 куб.см, дата первинної реєстрації 26.07.2013 є власністю позивача, що не заперечується останнім.
З таких обставин, враховуючи вищевикладені приписи законодавства зазначений автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач платником останнього.
Судом відхиляються доводи ОСОБА_1 щодо звільнення останнього від сплати транспортного податку на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 N 3551-XII (далі - Закон N 3551-XII) з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 1 вказаного закону, останній спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
З вказаної правової норми чітко слідує, що пільги зі сплати податків надаються учасниками бойових дій відповідно до податкового та митного законодавства.
Відповідно до приписів п. 7.2 ст. 7 ПК України під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.
При цьому, елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом (п. 7.4 ст. 7 ПК України).
В контексті зазначеного, можливо дійти до висновку, що пільги, зокрема, щодо податків встановлюються виключно ПК України, який в даному випадку є спеціальним нормативно - правовим актом, який регулює сферу відносин щодо нарахуванням, сплати та пільг відносно податків та зборів.
Враховуючи те, що нормами ПК України не встановлено пільг відносно сплати транспортного податку, застосування п. 18 ч. 1 ст. 12 Закону N 3551-XII в даному випадку не підлягає, а відтак твердження позивача щодо відсутності обов'язку сплати зазначеного податку є хибними.
В той же час, судом відхиляються доводи позивача щодо порушення принципу стабільності податкового законодавства з огляду на наступне.
Так, відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Згідно з ч. 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Між тим, Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції положень статті 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний, набрав чинності лише 01 січня 2015 року.
Суд погодиться в даному випадку про наявність порушення принципу стабільності податкового законодавства, однак вказане, на думку суду, не може бути підставою для скасування податкового повідомлення - рішення, оскільки Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не був предметом дослідження Конституційного Суду України, відповідно, його положення не були визнані неконституційними, а тому вважаються діючими та такими, що підлягають до застосування.
Окрім вказаного, суд вважає за необхідне наголосити, що п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Також, згідно п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
Крім того, норми п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
При цьому, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (п. п. 12.3.5 п. 12. 3 ст. 12 ПК України).
Судом встановлено, що Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5639», яким затверджено положення про транспортний податок.
В контексті зазначеного суд вважає за необхідне відмітити, що прийняття рішення Київською міською радою 28.01.2015 відносно транспортного податку не впливає на розгляд справи по суті, оскільки наявність чи відсутність останнього в силу приписів п.п.12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України не зупиняють справляння податків, відтак, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
При цьому, суд наголошує, що оскільки зміни до ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, були внесені Законом України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року та набрали чинності 01 січня 2015 року, тобто пізніше від приписів пп.4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, які набрали чинності лише 01 січня 2011 року, для регулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми ПК України, які визначають порядок сплати транспортного податку. До такого висновку суд прийшов з огляду на загальні принципи теорії держави і права щодо вирішення правових колізій, відповідно до якого у випадку наявності колізії у застосуванні правових норм, застосуванню підлягає спеціальна правова норма (змістовний принцип), а в разі неможливості вирішення колізії в зазначений спосіб (наприклад якщо обидві норми є спеціальними) застосуванню підлягає норма, яка була прийнята пізніше (темпоральний принцип). В даному ж випадку, приписи ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, не лише прийняті пізніше ніж положення пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, але й у порівнянні з ним є спеціальними нормами.
В той же час, надаючи оцінку доводам позивача про порушення принципу дій нормативно - правового акту у часі суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Між тим, в даному випадку положеннями ПК України в частині запровадження транспортного податку не встановлювалась будь-яка додаткова юридична відповідальність платників податків, а тому наведене положення не може бути застосоване для врегулювання правовідносин, які розглядуються судом в межах даної адміністративної справи.
Враховуючи наведене, з огляду на передбачений ч. 2 статті 19 Конституції України принцип, згідно якого органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку щодо застосування положень ПК України в частині нарахування сум транспортного податку у 2015 році.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення - рішення. Вказане, в свою чергу обумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи і заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач спростував покликання позивача.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.
Керуючись ст.. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст..186 КАС України.
Суддя О.В. Кротюк