ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.01.2016Справа №910/26911/15
За позовом: Державного концерну "Укроборонпром", м. Київ
до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ
та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева"
за участю Генеральної прокуратури України
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 р.
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача Шевченко Б.В. (представник за довіреністю)
від відповідача-1 Федянова О.М. (представник за довіреністю)
від відповідача-2 не з'явився
від третьої особи Степанишена А.В. (представник за довіреністю)
від прокуратури Яговдік С.М. (за посвідченням)
В судовому засіданні 27 січня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Державний концерн "Укроборонпром", 15 жовтня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою вих. № UOP-2.2-9949 від 29.09.2015 року до відповідача-1, Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний правочин, за умовами якого було відчужено майно Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як уповноваженого державою суб'єкта з управління майном цього підприємства, а також порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як суб'єкта господарювання. Крім того, позивач стверджує, що оскаржуваний договір порушує встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню, що є підставою для визнання останнього недійсним на підставі ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки його укладення спричинило незаконне заволодіння майном держави. Позивач також вказує, що оскаржуваний правочин суперечить ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 19.10.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/26911/15, призначено розгляд справи на 17.11.2015 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева".
Через відділ діловодства суду 12.11.2015 року від представника позивача надійшли пояснення № UOP-2/2-11458 від 11.11.2015 року, які долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 16.11.2015 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву № 08.42-186/85-4496 від 12 листопада 2015 року, який долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 17.11.2015 року від представника третьої особи надійшов відзив на позов № 4374/16 від 13.11.2015 року, який долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 17.11.2015 року від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву № 42 від 10.11.2015 року, який долучено судом до матеріалів справи.
В судове засідання 17.11.2015 представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 17.11.2015 року оголошено перерву до 01.12.2015 року.
Через відділ діловодства суду 30.11.2015 року від представника відповідача-2 надійшло клопотання б/н від 25.11.2015 року про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 30.11.2015 року від третьої особи надійшли пояснення № 4581/16 від 27.11.2015 року, які долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 01.12.2015 року від Генеральної прокуратури України надійшло повідомлення № 10/2/1-25932-15 від 01.12.2015 року про вступ у розгляд справи № 910/26911/15.
Відповідно до частини першої ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.
З огляду на викладене, повідомлення Генеральної прокуратури України № 10/2/1-25932-15 від 01.12.2015 року прийнято судом до уваги.
Через відділ діловодства суду 01.12.2015 року від Генеральної прокуратури України надійшла заява про перенесення розгляду справи № 10/2/3-25932-15 від 01.12.2015 року, яка долучена судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 01.12.2015 року від представника позивача надійшли пояснення № UOP-2.2-12172 від 01.12.2015 року та заперечення проти відзиві відповідачів на позовну заяву № UOP-2.2-12173 від 01.12.2015 року, які долучені судом до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 811 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
По справі № 910/26911/15 судом, за клопотанням представника відповідача-2, поданого через відділ діловодства суду 30.11.2015 року, у відповідності до вимог до частини 7 статті 811 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати по справі фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
В судове засідання 01.12.2015 представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про зупинення провадження у справі. Представник третьої особи позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Суд відклав розгляд клопотання про зупинення провадження у справі до наступного судового засідання.
В судовому засіданні 01.12.2015 року оголошено перерву до 15.12.2015 року.
Через відділ діловодства суду 14.12.2015 року від позивача надійшли заперечення № UOP-2.2-12573 від 11.12.2015 року проти клопотання про зупинення провадження у справі, які долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 15.12.2015 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на клопотання про зупинення провадження у справі № 08.42-186/85-5025 від 14.12.2015 року, який долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 15.12.2015 року від представника третьої особи надійшли пояснення № 4810/16 від 14.12.2015 року, які долучені судом до матеріалів справи.
В судове засідання 15.12.2015 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору, а також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору, подав додаткові пояснення та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також заявив усне клопотання про відкликання поданого ним 01.12.2015 року клопотання про зупинення провадження у справі. Представник третьої особи позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Також у судовому засіданні представники позивача та прокуратури подали спільне письмове клопотання про продовження процесуальних строків вирішення спору на 15 днів та відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року судом, за клопотанням представників позивача та прокуратури, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 13.01.2016 року.
Через відділ діловодства суду 25.12.2015 року від представника відповідача-1 надійшло клопотання про залучення нотаріуса № 08.42-186/85-5147 від 21.12.2015 року, клопотання про колегіальний розгляд справи № 08.42-186/85-5146 від 21.12.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 04.01.2016 року від представника відповідача-2 надійшла заява про відмову від клопотання про зупинення провадження у справі та правова позиція щодо заявленого відповідачем-1 клопотання про колегіальний розгляд справи б/н від 29.12.2015 року, в якій просить суд заяву відповідача-1 про призначення колегіального розгляду справи задовольнити та призначити колегіальний розгляд справи № 910/26911/15, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 12.01.2016 року від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення ТОВ "Еко-Комуненерго" № UOP-2.2-81 від 06.01.2016 року та заперечення на клопотання ПАТ "Укрсоцбанк" про залучення нотаріуса та колегіальний розгляд справи № UOP-2.2-89 від 11.01.2016 року, які долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 13.01.2015 року від представника третьої особи надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке долучено судом до матеріалів справи.
Судове засідання 13.01.2016 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.
Ухвалою суду від 22.01.2016 року розгляд справи призначено на 27.01.2016 року.
Через відділ діловодства суду 26.01.2016 року від представника позивача надійшли пояснення № UOP-2.2-597 від 26.01.2016 року, які долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 27.01.2016 року від представника позивача надійшли пояснення № UOP-2.2-609 від 26.01.2016 року щодо можливості укладення мирової угоди, які долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 27.01.2016 року від представника третьої особи надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 27.01.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Представник третьої особи позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Розглянувши в судовому засіданні 27.01.2016 року подане відповідачем-1 клопотання про залучення нотаріуса № 08.42-186/85-5147 від 21.12.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі (п. 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що подане відповідачем-1 клопотання про залучення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяни Владиславівни до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки у поданому клопотанні не доведено, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки останнього щодо однієї з сторін.
Щодо поданого відповідачем-1 клопотання про колегіальний розгляд справи № 08.42-186/85-5146 від 21.12.2015 року, суд зазначає наступне.
За умовами ст. 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Розглянувши клопотання відповідача-1 про колегіальний розгляд справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на те, що станом на день розгляду клопотання справа № 910/26911/15 не викликає тієї складності, яка потребує колегіального розгляду.
Представник відповідача-2 в судове засідання 27.01.2016 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За приписами п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (позичальник) було укладено договір кредиту №805/6/18/6-031, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828 500 Євро зі сплатою 13% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009 року на умовах, визначених цим договором.
На виконання умов договору кредиту, 22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 805/13/26/6-408, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 961, за умовами якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця за договором кредиту нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. Р/1-7), загальною площею 17323,2 кв.м, вартістю за погодженням сторін 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355 026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 року, право власності на яку зареєстровано 22.07.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090; нежитлові приміщення підвалу № 1-37, 1-го поверху № 1-103, 2-го поверху № 5-66, 3-го поверху № 5-76, 4-го поверху № 1-39, 5-го поверху № 1-43, 6-го поверху № 1-44, 7-го поверху № 1-37, технічного поверху № 1-40 в літ. "П/1-7" загальною площею 26973,1 кв.м вартістю за погодженням сторін 10 200 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 663 209,80 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 30.08.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1994 від 29.08.2005 року, право власності на яку зареєстровано 31.08.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090.
В подальшому, заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії та Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець), а також додаткового договору №1 від 31.05.2006 року, додаткового договору №2 від 27.12.2006 року та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року (головуючий суддя: Жельне С.Ч., судді: Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.) у справі № 5023/7457/11 (60/318-10), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року (головуючий суддя: Могилєвкін Ю.О., судді: Пушай В.І., Плужник О.В.) позовні вимоги заступника прокурора Харківської області задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", додатковий договір №1 від 31.05.2006 року, додатковий договір №2 від 27.12.2006 року та додатковий договір №3 від 17.07.2008 року.
Вищезазначені судові рішення обґрунтовані приписами статей 203, 215, 261, 576 Цивільного кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що згідно умов іпотечного договору предметом іпотеки є об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, передача яких в іпотеку заборонена, у зв'язку з чим зміст іпотечного договору суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою визнання його недійсним.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року у справі №5023/7457/11(60/318-10) - без змін.
22.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4020, відповідно до п. 1.1. якого, продавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що оскаржуваний правочин, за умовами якого було відчужено майно Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як уповноваженого державою суб'єкта з управління майном цього підприємства, а також порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як суб'єкта господарювання. Крім того, позивач стверджує, що оскаржуваний договір порушує встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню, що є підставою для визнання останнього недійсним на підставі ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки його укладення спричинило незаконне заволодіння майном держави. Позивач також вказує, що оскаржуваний правочин суперечить ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
16.06.2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», на підставі якого Державний концерн «Укроборонпром» наділено владними повноваженнями щодо управління майном, зокрема, державних підприємств оборонно-промислового комплексу.
31.08.2011 року постановою Кабінету Міністрів України № 993 було затверджено Статут Державного концерну «Укроборонпром», відповідно до положень якого Державному концерну «Укроборонпром» делеговано від Кабінету Міністрів України окремі повноваження щодо управління об'єктами державної власності.
У відповідності до додатку до Статуту Державного концерну «Укроборонпром», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011 року до складу підприємств-учасників Державного концерну «Укроборонпром» включено, зокрема, Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева".
За змістом ст.ст. 2, 4 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром". Державний концерн "Укроборонпром" (далі - Концерн) є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Приписами ст. 7 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» визначено, що у процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн, зокрема:
- здійснює регулювання, контроль та координацію діяльності учасників Концерну;
- затверджує річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 - 5 років) учасників Концерну та здійснює контроль за їх виконанням у встановленому порядку;
- проводить моніторинг фінансової діяльності учасників Концерну;
- надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну;
- здійснює контроль за діяльністю учасників Концерну;
- веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів;
- забезпечує надання розпоряднику Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, та зміну його стану;
- забезпечує в установленому порядку проведення інвентаризації майна Концерну та його учасників;
- виконує інші функції з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі у випадках, передбачених законодавством.
У відповідності до п. 5 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України наділено повноваженнями здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Детальний перелік повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності закріплено в ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
Відповідно до пп. 9 п. 12 Статуту Державного концерну «Укроборонпром», Концерн відповідно до законодавства має право утворювати підприємства, у тому числі спільні, засновані на державній власності, приймати рішення щодо їх реорганізації та ліквідації.
В пп. 19 п. 12 Статуту Державного концерну «Укроборонпром» визначено, що Концерн відповідно до законодавства має право, зокрема, забезпечувати в установленому законом порядку ефективне управління об'єктами майнового комплексу учасників Концерну для реалізації прав держави як власника таких об'єктів.
Відповідно до п. 15 Статуту Державного концерну «Укроборонпром» учасники Концерну зобов'язані, зокрема, сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну.
При цьому, у п. 1.1 Статуту Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" визначено, що дане підприємство є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління Державного концерну «Укроборонпром».
Пунктом 4.1 Статуту Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Враховуючи положення норм чинного законодавства та Статуту Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" обґрунтованим є висновок, що Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно в господарське відання, яке в подальшому залишається у власності держави.
Так, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 р., укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго», з підстав того, що за умовами оскаржуваного правочину неправомірно відчужено майно Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", що порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як уповноваженого державою суб'єкта з управління майном цього підприємства, а також порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як суб'єкта господарювання, тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Приписи п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до положень абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Як вже було встановлено судом, 22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (позичальник) було укладено договір кредиту №805/6/18/6-031, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828 500 Євро зі сплатою 13% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009 року на умовах, визначених цим договором.
22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 805/13/26/6-408, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 961, за умовами якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця за договором кредиту нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. Р/1-7), загальною площею 17323,2 кв.м, вартістю за погодженням сторін 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355 026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 року, право власності на яку зареєстровано 22.07.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090; нежитлові приміщення підвалу № 1-37, 1-го поверху № 1-103, 2-го поверху № 5-66, 3-го поверху № 5-76, 4-го поверху № 1-39, 5-го поверху № 1-43, 6-го поверху № 1-44, 7-го поверху № 1-37, технічного поверху № 1-40 в літ. "П/1-7" загальною площею 26973,1 кв.м вартістю за погодженням сторін 10 200 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 663 209,80 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 30.08.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1994 від 29.08.2005 року, право власності на яку зареєстровано 31.08.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090.
Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії та Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець), а також додаткового договору №1 від 31.05.2006 року, додаткового договору №2 від 27.12.2006 року та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року (головуючий суддя: Жельне С.Ч., судді: Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.) у справі № 5023/7457/11 (60/318-10), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року (головуючий суддя: Могилєвкін Ю.О., судді: Пушай В.І., Плужник О.В.) позовні вимоги заступника прокурора Харківської області задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", додатковий договір №1 від 31.05.2006 року, додатковий договір №2 від 27.12.2006 року та додатковий договір №3 від 17.07.2008 року.
Вищезазначені судові рішення обґрунтовані приписами статей 203, 215, 261, 576 Цивільного кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що згідно умов іпотечного договору предметом іпотеки є об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, передача яких в іпотеку заборонена, у зв'язку з чим зміст іпотечного договору суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою визнання його недійсним.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року у справі №5023/7457/11(60/318-10) - без змін.
22.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4020, відповідно до п. 1.1. якого, продавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.
Позивач стверджує, що вибуття лабораторного корпусу із господарського відання Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" негативно вплинуло на ефективність господарської діяльності даного підприємства, оскільки без цієї нерухомості у Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" відсутня можливість провадити виробничу діяльність в принципі.
Як зазначає позивач, відповідно до експертного висновку від 04.09.2009 року про проведення техніко-метрологічної експертизи у кримінальній справі № 1946, складеного комісією експертів Національного наукового центру «Інститут метрології» та Української академії наук, приміщення центральної лабораторії (літера «Р/1-7»), весь комплекс наявних у ньому апаратури та обладнання, є невід'ємною частиною виробничого процесу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева". Зазначений факт також був встановлений у судових рішеннях у справі № 5023/7457/11.
Господарським судом Харківської області в рішенні від 26.03.2015 року у справі № 5023/7457/11 (н.р. 60/318-10) також встановлено, що Міністерство промислової політики України листом №10/7-1-110 від 21.01.2005 року надіслало на адресу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, що передбачений додатком № 2 до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 року №787 (затвердженого першим заступником міністра Мангулом А.І. 21.01.2005 року).
Окрім того, у вищевказаному листі Міністерство зобов'язало керівника Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" внести відповідні зміни до Переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" та подати його на затвердження до міністерства.
Також у зазначеному вище рішенні Господарського суду Харківської області встановлено, що зміни до переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", яке не підлягає приватизації не вносилися та не подавалися на затвердження до Міністерства промислової політики України.
Тобто, майно, вказане в додатковому переліку, надісланому листом Міністерства промислової політики України №10/7-1-110 від 21.01.2005 року на адресу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" зі складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" не виключалося, в т.ч. нежитлова будівля літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.
Відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (в редакції чинній на момент укладення договору) Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
З огляду на те, що Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" входить до вказаного переліку з моменту прийняття вказаного вищезазначеного закону, тому все майно, закріплене за Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", не підлягає приватизації.
Як вбачається зі змісту купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, предметом цього правочину є нерухоме майно, яке належить Державі Україна - лабораторний корпус літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, продаж якого здійснювався в порядку та на підставі Закону України «Про іпотеку».
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено,що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Отже, рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року, залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) мають преюдиціальне значення, а встановлений ними факт неправомірного вибуття лабораторного корпусу літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, який є об'єктом права державної власності та не підлягав приватизації, повторного доведення не потребує.
При цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача-1 щодо пропуску позивачем строку позовної давності, викладені ним у відзиві на позовну заяву № 08.42-186/85-4496 від 12.11.2015 року та заяві про застосування строку позовної давності № 08.42-186/85-4497 від 12.11.2015 року, з огляду на наступне.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 року Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області 21.01.2014 року у справі № 922/5190/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" до Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про стягнення 23 549 336,28 грн. Державний концерн "Укроборонпром" було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Водночас, позивач в позовній заяві зазначає, що на час укладення оскаржуваного правочину Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" входило до сфери управління Міністерства промислової політики України. Позивач вказує, що при передачі Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" в управління позивача зі сфери управління Міністерства промислової політики України, позивач не повідомлявся про укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року.
Тобто, про оскаржуваний правочин позивачу стало відомо в процесі розгляду справи № 922/5190/13, яка перебувала в провадженні Господарського суду Харківської області.
В обґрунтування пропуску строку позовної давності, відповідач-1 посилається на лист № 08.6-02/67-16537 від 06.08.2012 року, адресований Державному підприємству "Завод імені В.О. Малишева", в якому відповідач-1 повідомив Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" про те, що рішенням Господарського суду від 16 грудня 2009 року по справі № 27/362-09 звернуто стягнення на нежитлову будівлю літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 та запропонував придбати вказаний об'єкт нерухомого майна у Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева".
В свою чергу, Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" листом № 16/2147 від 29.08.2012 року повідомило відповідача-1 про направлення позивачу листа № 08.6-02/67-16537 від 06.08.2012 року з пропозицією щодо придбання нежитлової будівлі літ. «Р/1-7», загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.
Однак, доказів направлення, а рівно і доказів отримання позивачем листа Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" № 08.6-02/67-16537 від 06.08.2012 року матеріали справи не містять.
В той же час, доказів того, що позивач міг дізнатись про договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року раніше, ніж 21.01.2014 року матеріали справи не містять, як і не містять будь-яких інших доказів, які свідчили б про іншу дату початку перебігу позовної давності, тому суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом не сплив.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів - 1 та 2 порівну, оскільки у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. (п.4.1 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго».
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (код ЄДРПОУ 00039019; адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (код ЄДРПОУ 37854297; адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36) судовий збір - 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 копійок). Видати наказ.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (код ЄДРПОУ 34754224; адреса: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 117) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (код ЄДРПОУ 37854297; адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36) судовий збір - 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 копійок). Видати наказ.
5. Копію рішення надіслати відповідачу-2 у справі 910/26911/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 01.02.2016 року.
Суддя О.С. Комарова