ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.01.2016Справа №910/30027/15
За позовом Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка Національної академії наук України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ідея"
про стягнення заборгованості в розмірі 28 363,37 грн.
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача Любомирський А.О. (представник за довіреністю);
від відповідача не з'явились.
В судовому засіданні 26 січня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка Національної академії наук України, м. Київ, 26 листопада 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 01-6/440 від 19.11.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Ідея", про стягнення заборгованості в розмірі 28 363,37 грн.
Ухвалою суду від 30.11.2015 року порушено провадження у справі № 910/30027/15 та призначено розгляд справи на 15.12.2015 року.
Через відділ діловодства суду 10.12.2015 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені заявою б/н від 09.12.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 15.12.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 26.01.2016 року.
В судове засідання 26.01.2016 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвал не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
02 червня 2015 року між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - виконавець) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № 78-553-16 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 3.1 яких виконавець зобов'язався у другому півріччі 2015 р. поставити замовнику товар, зазначений у специфікації ( додаток № 1 ), а замовник - прийняти і оплатити товар. Найменування товару: видання періодичні (58.13.1- Газети друковані, 58.14.1 Журнали та періодичні видання друковані згідно Державного класифікатора ДК 016-2010). Кількість товарів зазначені в Специфікації (додаток №1). Ціна даного договору становить: 25 604,06 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23.04.2014 р. на строк не більше шести місяців.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що строк поставки товару: поставляється партіями 1-5 разів на тиждень протягом року.
За приписами п. 6.3.1 договору виконавець зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору замовник здійснив попередню оплату товару на загальну суму - 25 604,06 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 372 від 04.06.2015 року, при цьому, позивач вказує, що виконавець не поставив товар та сплачених грошових коштів не повернув, а відтак, за розрахунками позивача, відповідач має заборгованість за Договором в розмірі 25 604,06 грн.
Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом, 02.06.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 78-553-16, відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 3.1 яких виконавець зобов'язався у другому півріччі 2015 р. поставити замовнику товар, зазначений у специфікації, а замовник - прийняти і оплатити товар. Найменування товару: видання періодичні (58.13.1- Газети друковані, 58.14.1 Журнали та періодичні видання друковані згідно Державного класифікатора ДК 016-2010). Кількість товарів зазначені в Специфікації (додаток №1). Ціна даного договору становить: 25 604,06 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2015 року, замовник перерахував на користь виконавця 25 604,06 грн., як 100% оплати за товар по Договору, що підтверджується рахунком № 38045 від 04.06.2015 року та платіжним дорученням № 372 від 04.06.2015 року (копії документів в справі).
Доказів поставки відповідачем товару по Договору на суму здійсненої позивачем передплати в розмірі 25 604,06 грн. до суду не надано.
Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2015 року замовник звернувся до виконавця з претензією № 01-6/311 про повернення суми попередньої оплати в розмірі 25 604,06 грн., в якій вимагав повернути кошти за товар (копія в справі). Факт направлення виконавцю вказаної претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було отримано виконавцем 05.06.2015 року. (копії документів в справі). Позивач стверджує, а відповідачем не спростовано, що коштів за непоставлений товар виконавець замовнику не повернув.
Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів повернення грошових коштів за непоставлений товар в розмірі 25 604,06 грн., як попередньої оплати, станом на січень 2016 року до суду не надано, обґрунтованими є застосування статей 665, 670, 693 Цивільного кодексу України та стягнення суми основного боргу в розмірі 25 604,06 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1 505,08 грн. слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього
Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару за бюджетні кошти виконавець сплачує замовнику штрафні санкції в розмірі 120% від облікової ставки НБУ за кожен день прострочення поставки, в у разі здійснення попередньої оплати, виконавець, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягає 1 505,08 грн. пені.
Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 1 254,23 грн. слід зазначити таке.
Частина 1 ст. 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору розмір процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача не встановлено.
Позивач розраховує суму процентів за користування чужими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Проте, договори поставки, до яких відноситься спірний договір, та договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики, зокрема норми ст. 1048 Цивільного кодексу України, є безпідставним.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.07.2013 у справі № 3-11гс13.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в сумі 1 254,23 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення суми в розмірі 27 109,14 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 164,14 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ідея" (ЄДРЮОФОП 00128272, адреса: 01103, м. Київ, ВУЛИЦЯ НІМАНСЬКА, будинок 10) на користь Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка Національної академії наук України (ЄДРЮОФОП 05417064, адреса: 03680, м. Київ, ПРОСП. ПАЛЛАДІНА, будинок 34) грошові кошти: основного боргу - 25 604,06 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот чотири гривні 06 копійок), пені - 1 505,08 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ять гривень 08 копійок) та судовий збір - 1 164,14 грн. (одна тисяча сто шістдесят чотири гривні 14 копійок). Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка Національної академії наук України (ЄДРЮОФОП 05417064, адреса: 03680, м. Київ, ПРОСП. ПАЛЛАДІНА, будинок 34) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 160,00 грн. (сто шістдесят гривень), перерахований платіжним дорученням № 735 від 06.10.2015 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/30027/15. Видати наказ.
5. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/30027/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 01.02.2016 року.
Суддя О.С. Комарова