ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.01.2016Справа №910/28508/15
За позовом Комунального підприємства «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу «Служба енергетичного забезпечення та зв'язку»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Сервіс»
Про стягнення 21 152,83 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Гуржій Є.О. представник за довіреністю № 06-5/05 від 11.01.16.
Від відповідача: Погорілий М.Б. представник за довіреністю № б/н від 18.01.16.
Комунальне підприємство «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу «Служба енергетичного забезпечення та зв'язку» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Сервіс» (далі - відповідач) про стягнення 21 152,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ч. 2 ст. 224 ГК України та твердженнями про те, що всупереч умовам Договору № 30-2014 про закупівлю товарів від 06.03.14. відповідачем були завищені ціни у специфікації до вказаного договору без додаткової угоди в частині збільшення суми договору. Так позивач вказує на те, що специфікацією до Договору № 30-2014 про закупівлю товарів від 06.03.14. визначено суму Договору в розмірі 62 250,00 грн., а позивачем було сплачено відповідачу 83 402,83 грн., тобто на 21 152,83 грн. більше, внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.15. порушено провадження у справі № 910/28508/15 та призначено її до розгляду на 24.11.15.
24.11.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 24.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.12.15.
14.12.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, в яких надаючи нормативно-правове обґрунтування позову позивач посилається на приписи ст. 225 ГК України.
В судовому засіданні 15.12.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.01.16.
18.12.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в задоволенні якого судом було відмовлено в судовому засіданні 21.01.16. з підстав, які викладені далі в мотивувальній частині.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
В судовому засіданні 12.01.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.01.16.
В судовому засіданні 21.01.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні 21.01.16. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/28508/15.
В судовому засіданні 21.01.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
06.03.14. між позивачем (далі - Покупець) та відповідачем (далі - Постачальник) було укладено Договір № 30-2014 про закупівлю товарів (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався поставити у власність Покупцю «Опоки; форми ливарні для лиття металів; моделі ливарні» код за ДК 016-2010 (25.73.5) (далі - Товар), а Покупець сплатити за Товар в асортименті, якості, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (додаток № 1 до Договору), яка є його невід'ємною частиною.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з дня його підписання сторонами (06.03.14.) і діє до 31.12.14. Автоматичної пролонгації Договору сторонами не передбачено.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення 21 152,83 грн. надмірно сплачених коштів за Договором, позивач, з посиланням на приписи ст. ст. 224, 225 ГК України, вказує на те, що всупереч умовам Договору відповідачем були завищені ціни у специфікації до вказаного Договору без додаткової угоди в частині збільшення суми Договору. Так позивач вказує на те, що специфікацією до Договору № 30-2014 про закупівлю товарів від 06.03.14. визначено суму Договору в розмірі 62 250,00 грн., а позивачем було сплачено відповідачу 83 402,83 грн., тобто на 21 152,83 грн. більше, внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 3.1 Договору, сума (ціна) Договору становить 62 250,00 грн.
Сторонами було підписано та скріплено печатками Специфікацію до Договору, в якій узгоджено асортимент, якість продукції та її ціну - 62 250,00 грн. з ПДВ.
17.04.14. між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками Додаткову угоду № 1 до Договору, якою п. 3.1 Договору викладено в наступній редакції: «сума (ціна) Договору становить 84 879,12 грн. з ПДВ».
Сторонами було підписано та скріплено печатками Специфікацію до додаткової угоди № 1 до Договору, в якій узгоджено асортимент, якість продукції та її ціну ще на суму 22 629,12 грн. з ПДВ.
Отже, судом встановлено, що ціну Договору було збільшено за взаємним погодженням сторін, що спростовує доводи позивача про те, що відповідачем були завищені ціни у специфікації до вказаного Договору без додаткової угоди в частині збільшення суми Договору.
З огляду на викладене не відповідають дійсності і доводи позивача про те, що специфікацією до Договору № 30-2014 про закупівлю товарів від 06.03.14. визначено суму Договору в розмірі 62 250,00 грн.
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунок за поставлений Товар здійснюється Покупцем шляхом 100% оплати, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом п'яти робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури.
Строк поставки товару протягом 2014 року. Поставка Товару здійснюється на умовах EXW-Димер, згідно Інкотермс-2010 відповідно до письмового замовлення Покупця. Поставка Товару здійснюється протягом 25 робочих днів після отримання Постачальником 100% оплати від Покупця. (п. п. 5.1, 5.2, 5.4 Договору).
Як вбачається матеріалів справи, за наданими позивачем доказами, відповідачем позивачу було виставлено наступні рахунки на оплату:
- № АС230 від 10.06.14. на суму 900,00 грн.;
- № АС232 від 10.06.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС231 від 10.06.14. на суму 3 375,60 грн.;
- № АС246 від 16.06.14. на суму 2 025,36 грн.;
- № АС245 від 16.06.14. на суму 3 456,00 грн.;
- № АС519 від 13.10.14. на суму 3 510,00 грн. - без посилання на Договір;
- № АС518 від 13.10.14. на суму 4 719,60 грн. - без посилання на Договір;
- № АС517 від 13.10.14. на суму 6 720,00 грн.;
- № АС281 від 07.07.14. на суму 3 375,60 грн.;
- № АС280 від 07.07.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС151 від 17.04.14. на суму 19 171,87 грн. - без посилання на Договір;
- № АС108 від 20.03.14. на суму 4 800,00 грн. - без посилання на Договір;
- № АС188 від 14.05.14. на суму 4 800,00 грн. - без посилання на Договір;
- № АС189 від 14.05.14. на суму 1 800,00 грн. - без посилання на Договір, а всього на загальну суму 68 254,03 грн., з них 29 451,96 грн. по Договору.
Згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку позивача, Комунальним підприємством «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу «Служба енергетичного забезпечення та зв'язку» було оплачено відповідачу 68 254,03 грн. в оплату вказаних рахунків:
- 4 800,00 грн. в оплату рахунку № 280;
- 3 456,00 грн. в оплату рахунку № 245;
- 3 375,60 грн. по рахунку № 231;
- 4 800,00 грн. по рахунку № 232;
- 2 025,36 грн. по рахунку № 246;
- 1 800,00 грн. по рахунку № 189;
- 4 800,00 грн. по рахунку № 188;
- 3 210,00 грн. та 3 510,00 грн. по рахунку № 517;
- 3 510,00 грн. по рахунку № 519;
- 4 719,60 грн. по рахунку № 518;
- 3 375,60 грн. по рахунку № 281;
- 19 171,87 грн. по рахунку № 151;
- 4 800,00 грн. по рахунку № 108;
- 900,00 грн. по рахунку № 230.
Згідно наданих відповідачем до матеріалів даної справи доказів вбачається, що відповідач по вказаним сумам попередніх оплат здійснив позивачу наступні поставки за видатковими накладними:
- № АС185 від 07.05.14. на суму 4 800,00 грн. по рахунку № АС280 від 07.07.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС226 від 28.05.14. на суму 19 171,87 грн. по рахунку № АС151 від 17.04.14. на суму 19 171,87 грн.;
- № АС251 від 16.06.14. на суму 1 800,00 грн. по рахунку № АС189 від 14.05.14. на суму 1 800,00 грн.;
- № АС299 від 07.07.14. на суму 900,00 грн. по рахунку № АС230 від 10.06.14. на суму 900,00 грн.;
- № АС300 від 07.07.14. на суму 3 456,00 грн. по рахунку № АС245 від 16.06.14. на суму 3 456,00 грн.;
- № АС301 від 07.07.14. на суму 2 025,36 грн. по рахунку № АС246 від 16.06.14. на суму 2 025,36 грн.;
- № АС333 від 23.07.14. на суму 4 800,00 грн. по рахунку № АС188 від 14.05.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС348 від 30.07.14 на суму 4 800,00 грн. по рахунку № АС108 від 20.03.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС349 від 30.07.14. на суму 3 375,60 грн. по рахунку № АС281 від 07.07.14. на суму 3 375,60 грн.;
- № АС350 від 30.07.14. на суму 4 800,00 грн. по рахунку № АС232 від 10.06.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС351 від 30.07.14. на суму 3 375,60 грн. по рахунку № АС231 від 10.06.14. на суму 3 375,60 грн.;
- № АС749 від 24.11.14. на суму 3 510,00 грн. по рахунку № АС519 від 13.10.14. на суму 3 510,00 грн.;
- № АС750 від 24.11.14. на суму 4 719,60 грн. по рахунку № АС518 від 13.10.14. на суму 4 719,60 грн.;
- № АС817 від 10.12.14. на суму 6 720,00 грн. по рахунку № АС517 від 13.10.14. на суму 6 720,00 грн., а всього на загальну суму 68 254,03 грн.
Довіреності позивача на отримання матеріальних цінностей від відповідача наявні в матеріалах справи.
Далі, згідно доказів наданих відповідачем до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Відповідачем позивачу було виставлено ще наступні рахунки на оплату по Договору:
- № АС85 від 04.03.14. на суму 1 800,00 грн.;
- № АС87 від 04.03.14. на суму 3 374,40 грн.;
- № АС86 від 04.03.14. на суму 4 800,00 грн.;
- № АС107 від 20.03.14. на суму 1 800,00 грн.;
- № АС109 від 20.03.14. на суму 3 374,40 грн.;
- № АС663 від 29.12.14. на суму 10 080,00 грн.;
- № АС664 від 29.12.14. на суму 2 340,00 грн. , на загальну суму 27 568,80 грн.
Позивачем було оплачено відповідачу в оплату вказаних рахунків 27 568,80 грн. згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок.
Відповідач на вказану суму поставив позивачу товар за накладними: № АС135 від 11.04.14., № АС136 від 11.04.14., № АС137 від 11.04.14., № АС184 від 07.05.14., № АС186 від 07.05.14., № АС174 від 19.03.15., № АС175 від 19.03.15.
Отже, на виконання Договору позивачем за виставленими рахунками було сплачено відповідачу грошові кошти на загальну суму 57 020,76 грн. (27 568,80 грн. + 29 451,96 грн.), тобто в межах погодженої сторонами суми Договору. Відповідачем було поставлено позивачу Товар на вказану суму в межах Договору.
Як відзначалось судом, строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з дня його підписання сторонами (06.03.14.) і діє до 31.12.14. Автоматичної пролонгації Договору сторонами не передбачено. Доказів продовження строку його дії сторонами до матеріалів справи не подано, а тому додані відповідачем до матеріалів справи рахунки та видаткові накладні і докази оплати позивачем таких поставок (рахунок № АС70 від 10.02.15. та видаткова накладна № АС505 від 28.04.15. на суму 2 340,00 грн.; Рахунок № АС69 від 10.02.15. та видаткова накладна № АС69 від 10.02.15. на суму 3 360,00 грн.; рахунок № АС108 від 04.03.15. та видаткова накладна № АС690 від 23.09.15. на суму 2 340,00 грн., рахунок № АС107 від 04.03.15. та видаткова накладна № АС503 від 28.07.15. на суму 2 340,00 грн., рахунок № АС171 від 15.04.15. та видаткова накладна № АС500 від 28.07.15. на суму 3 360,00 грн., рахунок № АС172 від 15.04.15. та видаткова накладна № АС172 від 15.04.15. на суму 2 340,00 грн., рахунок № АС196 від 28.04.15. та видаткова накладна № АС254 від 28.04.15. на суму 2 340,00 грн., рахунок № АС472 від 27.08.15. та видаткова накладна № АС691 від 23.09.15. на суму 4 680,00 грн.) не розглядаються судом, оскільки оплати і поставки за цими накладними були здійсненні після закінчення строку дії Договору, а предметом спору в даній справі є твердження позивача про те, що специфікацією до Договору № 30-2014 про закупівлю товарів від 06.03.14. визначено суму Договору в розмірі 62 250,00 грн., а позивачем було сплачено відповідачу 83 402,83 грн., тобто на 21 152,83 грн. більше, ніж встановлено Договором.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, на противагу твердженням Комунального підприємства «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу «Служба енергетичного забезпечення та зв'язку» позивачем було сплачено відповідачу по Договору грошові кошти в розмірі 57 020,76 грн., а відповідачем було поставлено Товар за Договором на вказану суму, в межах погодженої сторонами ціни Договору в розмірі 84 879,12 грн. з ПДВ.
Щодо посилання позивача на приписи ст. ст. 224, 225 ГК України, суд відзначає наступне.
За приписами ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).
Позивач не надав суду доказів завдання йому збитків відповідачем.
У даній справі фактично, позивач кваліфікує як збитки сплачені відповідачу грошові кошти за поставлений останнім Товар за Договором, що не є збитками.
Враховуючи викладене в сукупності, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 21 152,83 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
При цьому, судом враховано п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
Разом з тим, предмет в даній справі був відсутній і до порушення провадження у справі, що тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі, а тому клопотання відповідача про припинення провадження у справі № 910/28508/15 на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 21 ГПК України встановлено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для стягнення з відповідача заявленої суми грошових коштів, то позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими, з огляду на що в суду відсутні підстави для задоволення позову.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26.01.16.
Суддя Т.М. Ващенко