ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.01.2016Справа №910/13288/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр»
Про стягнення 59 839 033,17 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Жила Ю.Ю.
Від відповідача: Гальченко Р.О.
Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» (далі - відповідач) про стягнення 59 839 033,17 грн., а саме: 8 470 000,00 грн. - передплати, 39 936 050,00 грн. - пені, 656 330,85 грн. - 3% річних, 6 119 970,72 грн. - збитків від інфляції, 4 656 681,60 грн. - відсотків за користування чужими коштами.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 5-211211/н від 21.12.11.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.15. порушено провадження у справі № 910/13288/15 та призначено її до розгляду на 18.06.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.15.(залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.15.) задоволено заяву позивача та вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
17.06.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
За результатами судового засідання 18.06.15. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 21.07.15.
В судовому засіданні 21.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 22.07.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15. відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 27.05.15. в даній справі.
Крім того, ухвалами суду від 22.07.15. у справі призначено судову економічно-фінансову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та зупинено провадження у справі до надходження з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз матеріалів справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.15. припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.15. про відмову в задоволенні заяви про скасування заходів до забезпечення позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.15., яка залишена без змін ухвалу Господарського постановою Вищого господарського суду України від 05.11.15.,суду міста Києва від 22.07.15. про зупинення провадження у справі скасовано.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.15. розгляд справи № 910/13288/15 призначено на 10.12.15.
За результатами судового засідання 10.12.15. скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.15. у справі № 910/13288/15, про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 10.12.15. суддя Зеленіна Н.І. заявила самовідвід у розгляді справи № 910/13288/15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.15. самовідвід судді Зеленіної Н.І. задоволено та відведено суддю Зеленіну Н.І. від розгляду справи № 910/13288/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "Технологічна аграрна компанія об'єднана" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" про стягнення 59 839 033,17 грн.
Розпорядженням № 04-23/2134 від 14.12.15. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/13288/15 передано на розгляд судді Ващенко Т.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.15. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 20.01.16.
20.01.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 20.01.15. позивачем було подано клопотання про витребування від відповідача доказів та відкладення розгляду справи.
Відповідач проти вказаного клопотання заперечував.
Розглянувши в судовому засіданні 20.01.16. клопотання позивача про витребування доказів та відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана» просить суд витребувати від відповідача:
- звіт про фінансові результати та баланс за четвертий квартал 2012 року з відмітками органу статистики та фіскальної (податкової) служби про їх прийняття (або квитанцію про здачу);
- оборотно-сальдову відомість за період з 01.09.12. по 31.12.12.;
- довідку за підписом головного бухгалтера та керівника відповідача про те, що господарська операція щодо зарахування зустрічних однорідних вимог за протоколом від 11.10.12. була відображена в балансі підприємства певною датою на балансових рахунках;
- додаткову угоду № 1 від 11.10.12. до договору поставки № 5-211211/н;
- додаткову угоду № 1 від 11.10.12. до договору поставки № 4-211211/н;
- протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.12.
Клопотання обґрунтовано тим, що про існування вказаних додаткових угод та протоколу позивачу стало відомо лише з матеріалів справи № 910/13288/15. Далі, позивач посилається на те, що доказом, який може підтвердити чи спростувати наявність зобов'язання відповідача перед позивачем є дані фінансової звітності позивача та відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Разом з тим, суд відзначає, що витребуваний позивачем баланс та оборотно-сальдова відомість не містить розшифровки по контрагентам, а тому не має жодного практичного значення для встановлення фактичних обставин справи.
Крім того, неподання фінансової звітності підприємства є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням чи підтвердженням факту підписання між сторонами протоколу про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Додаткова угоду № 1 від 11.10.12. до договору поставки № 5-211211/н, додаткова угода № 1 від 11.10.12. до договору поставки № 4-211211/н та протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.12. наявні в матеріалах справи № 910/13288/15.
Клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтовано необхідністю витребування від відповідача доказів.
Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
При цьому, суд відмовив позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів.
Крім того, оскільки учасники судового процесу мали достатньо часу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 20.01.16. позивач наполягав на проведенні судової економічно-фінансової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15., на вирішення якої було поставлено питання про те, у якому розмірі та за який період документально підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № 5-211211/н від 21.12.11.
Суд наголошує на тому, що на підставі розпорядження № 04-23/2134 від 14.12.15. за результатами автоматичного розподілу було змінено склад суду по розгляду справи № 910/13288/15.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.15. у справі № 910/13288/15 (залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.11.15.) встановлено, що питання наявності чи відсутності заборгованості є правовим та не потребує для вирішення спеціальних знань, а поставлення такого питання на вирішення експерта є перекладанням функцій судового органу на експертну установу, що є неприпустимим. Позивач, пред'являючи даний позов до суду, обґрунтовував його невиконанням відповідачем зобов'язання за договором в частині здійснення своєчасної поставки товару ПрАТ "Технологічна аграрна компанія об'єднана", що за доводами позивача, і стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, які є попередньою оплатою. Отже, вирішення питання про розмір та період заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" перед Приватним акціонерним товариством "Технологічна аграрна компанія об'єднана" за договором поставки № 5-211211/н від 21.12.11. не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки обставинами, що підлягають встановленню, зокрема, є виконання чи невиконання відповідачем у встановлений строк зобов'язання з поставки товару, а також чи поверталася передплата у разі встановлення невиконання зобов'язання з поставки у встановлений строк.
Таким чином, Господарський суд міста Києва не вбачає правових підстав для проведення в даній справі судової економічно-фінансової експертизи, яка було призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15.
В судовому засіданні 20.01.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні 20.01.16. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13288/15.
В судовому засіданні 20.01.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
21.12.11. між відповідачем (далі - Постачальник) та позивачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 5-211211/н продукції для сільгоспвиробництва (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (далі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти Товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 2.1 з моменту його підписання і діє до 31.12.12.
Відповідно до п. 1.2 Договору поставка Товару може здійснювати окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до Договору.
Згідно з п. 1.3 Договору загальна кількість, найменування Товару, який підлягає поставці, його асортимент, упаковка та маркування, ціна, строк та порядок поставки й інші умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до Договору, які є невід'ємною його частиною. Зобов'язання сторін по поставці відповідної партії Товару (певного асортименту) у рамках Договору виникають лише після підписання сторонами відповідної додаткової угоди (специфікації) до Договору.
Строки, порядок та інші умови поставки, вибірки (отримання) Товару встановлюються сторонами в додатковій угоді (специфікації) (п. 2.4 Договору).
Пунктами 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що ціна Товару та строк оплати вказується в додаткових угодах (специфікаціях).
Специфікацією № н-1 від 21.12.11., яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, сторони погодили поставку Товару за Договором на суму 8 470 000,00 грн. у строк до 12.10.12. та зі 100% попередньою оплатою в строк до 30.12.11.
Згідно банківської виписки по особовому рахунку позивача, 27.12.11. ним було сплачено 8 470 000,00 грн. відповідачу.
Так, як Товар відповідачем на вказану суму поставлено не було і вказані грошові кошти Постачальник Покупцю не повернув, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 2.1 Договору, усі додаткові угоди, договори (угоди) про внесення змін та доповнень до Договору та додаткових угод, що укладені на виконання умов Договору, є його невід'ємною частиною.
Додатковою угодою № 1 від 11.10.12. до Договору сторони погодили, що підписанням цієї додаткової угоди, сторони виражають свою згоду на припинення зобов'язань за Договором в частині поставки Товару з 11.10.12. за взаємною згодою сторін. Зобов'язання сторін, пов'язані з розрахунками за Договором залишаються чинними до моменту їх завершення. Постачальник зобов'язаний повернути Покупцю грошові кошти в сумі 8 470 000,00 грн., які були ним отримані від Покупця в якості попередньої оплати за Договором. Грошові кошти повинні бути перераховані Постачальником банківським переказом на поточний рахунок Покупця протягом 7 календарних днів з дати підписання цієї додаткової угоди.
Вказана додаткова угода підписана генеральними директорами позивача і відповідача та скріплена печатками юридичних осіб.
Означена додаткова угода не розірвана, в судовому порядку недійсною не визнавалась.
Отже сторонами було погоджено припинення з 11.10.12. за взаємною згодою сторін зобов'язань відповідача перед позивачем за Договором в частині поставки Товару.
Вказане спростовує доводи позивача, якими обґрунтовано позовні вимоги, про те, що відповідач не здійснив поставку Товару в передбачені Договором строки - до 12.10.12., чим грубо порушив зобов'язання за Договором.
Стосовно доводів позивача про те, що в зв'язку з не поставкою відповідачем Товару за Договором позивачу на сплачену Покупцем суму грошових коштів в розмірі 8 470 000,00 грн. вказана передплата за Товар підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, судом встановлено наступне.
Окремим способом припинення правовідношення є зарахування (ст. ст. 603, 604, 605 ЦК України).
Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.
Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 604 ЦК України).
11.10.12. між сторонами було підписано та скріплено печатками Протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог (далі - Протокол), відповідно до якого сторони встановили наступне. Сума невиконаних зобов'язань позивача перед відповідачем за Договором поставки № 4-261211/н сільськогосподарської продукції від 26.12.11. становить 8 470 000,00 грн., а сума невиконаних зобов'язань відповідача перед позивачем за Договором поставки № 5-211211/н продукції для сільгоспвиробництва від 21.12.11. становить 8 470 000,00 грн. Сторони дійшли згоди припинити зустрічні однорідні зобов'язання сторін, вказані вище, на суму 8 470 000,00 грн. З моменту підписання даного Протоколу сторони зобов'язались не висувати одна до одної вимоги щодо стягнення заборгованості на суму 8 470 000,00 грн. за зазначеними вище зобов'язаннями. Зобов'язання, що випливають з Договору поставки № 4-261211/н сільськогосподарської продукції від 26.12.11. та з Договору поставки № 5-211211/н продукції для сільгоспвиробництва від 21.12.11. вважаються припиненими на підставі глави 50 «Припинення зобов'язань» і статті 601 «припинення зобов'язань зарахуванням» ЦК України. Сторони при підписанні Протоколу не мають одна до одної будь-яких взаємних претензій.
Отже, вказаним Протоколом сторони погодили, що між ними немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 21 ГПК України встановлено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
Проте, позивачем мне доведено, а судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана».
Оскільки вимоги про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції є похідними від вимоги про стягнення 8 470 000,00 грн. передплати, в задоволенні яких судом відмовлено, то вони так само задоволенню не підлягають.
Таким чином у суду відсутні підстави для задоволення позову в зв'язку з його безпідставністю.
Отже, суд відмовляє в позові повністю.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.16.
Суддя Т.М. Ващенко