номер провадження справи 19/23/15-33/164/15
26.01.2016 Справа № 908/595/15-г
За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» (04073, м. Київ, проспект Московський, 9 корпус 5, офіс 101)
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (87525, м. Маріуполь Донецької області, вул. Бахчиванджи, буд. 2)
про зобов'язання повернути майно
Суддя Мірошниченко М.В.
При секретарі Хилько Ю.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 23-12/15-34 від 23.12.2015р.
від відповідача: не з'явився
ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» первісно звернулось до господарського суду із позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» про витребування з незаконного володіння відповідача та передання ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» майна, а саме: вантажного автомобілю MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700.
Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. 26.04.2007р. між ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2», в якості лізингодавця, і ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком», в якості лізингоодержувача, був укладений договір фінансового лізингу № L638-04/07, на виконання умов якого позивач придбав предмет лізингу (вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700) за договором купівлі-продажу № Р632-04/07 від 26.04.2007р. та, відповідно, передав у тимчасове володіння та користування відповідачу за актом приймання-передачі від 22.06.2007р. У графіку сторони погодили, що строк лізингу за договором складається з 60 періодів лізингу: з липня 2007р. по червень 2012р. Відповідно до п. 1.1 Договору та Графіку строк лізингу закінчився у червні 2012 р. Строк користування майном закінчився, а право власності на предмет лізингу належить позивачу, в зв'язку з чим відповідач не має правових підстав володіти і користуватись предметом лізингу. Всупереч умовам договору, відповідач до теперішнього часу предмет лізингу позивачеві не повернув та продовжує використовувати його без належної правової підстави, порушуючи право власності лізингодавця.
Посилаючись на приписи норм ст.ст. 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 387, 391, 400, 509, 806, 1212 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.
Відповідачем до суду первісно був наданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає і просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів відповідач посилається на наступне. Відповідач є законним володільцем предмету лізингу, оскільки набув право володіння та користування ним на підставі договору купівлі-продажу та договору лізингу. Згідно положень укладеного з позивачем договору фінансового лізингу, він набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового платежу згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. Відповідач фактично сплатив вартість предмету лізингу, але позивач не здійснив його передачу у власність, мотивуючи тим, що лізингові платежі отримані не в повному обсязі. Договір лізингу є діючим. Зазначає, що позивач хибно ототожнює поняття “строк виконання зобов'язання” та “строк дії договору”, відзначає, що зі спливом строку сплати лізингових платежів минув строк дії договору. До того ж якщо її використовувати, то неминуче мають бути застосовані положення ст. 764 Цивільного кодексу України, відповідно до яких коли наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Тобто, враховуючи п'ятирічний період сплати лізингових платежів, і відсутність таких заперечень збоку позивача, договір лізингу є пролонгований на п'ять років - до 2017 року. Звернувшись з віндикаційним позовом, позивач не довів, що відповідач є незаконним та недобросовісним володільцем предмету лізингу. На момент звернення до суду лізингові договірні зобов'язання, як і сам договір між позивачем та відповідачем, є діючими, і відповідно ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» правомірно володіє та користується предметом лізингу. Просив у позові відмовити.
За результатами розгляду справи № 908/595/15-г рішенням господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. позов було задоволено: витребувано з незаконного володіння ТОВ ШБ «Альтком» та передано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015р. у справі № 908/595/15-г апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» було залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2015р. постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015р. та рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. були скасовані, а справа № 908/595/15-г передана на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
При цьому, в постанові суду касаційної інстанції вказано, що судами попередніх інстанцій, з урахуванням укладеного між позивачем як покупцем та відповідачем, як продавцем, договору купівлі-продажу № Р632-04/07 від 26.04.2007р. обладнання, у тому числі вантажного автомобілю MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700, не з'ясовано, який вид договору було фактично укладено між сторонами, у тому числі за договором L638-04/07 від 26.04.2007р., також не досліджено обставини щодо здійснення відповідачем платежів за цим договором в якості покупної ціни.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.12.2015р. справу № 908/595/15-г прийнято до провадження суддею Мірошниченко М.В., розгляд справи розпочато заново і розгляд справи призначено в судовому засіданні на 12.01.2016р.
12.01.2016р. (до початку нового розгляду справи по суті спору) від позивача надійшла письмова заява про зміну предмета позову, в якій заявник просить зобов'язати ТОВ ШБ «Альтком» повернути на користь ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2» вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700.
Оскільки письмова заява позивача у відповідності до ст. 22 ГПК України була подана до початку нового розгляду справи судом по суті спору та подана у відповідності до вимог ст. 57 ГПК України, заява про зміну предмету позову була прийнята судом до розгляду, що відображено в ухвалі господарського суду від 12.01.2016р.
Таким чином, предметом позову у справі № 908/595/15-г є позовна вимога ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» повернути на користь позивача вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700.
До судового засідання 12.01.2016р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом докази не надав.
Ухвалою суду від 12.01.2016 р. внаслідок неявки представника відповідача та з метою витребування доказів у справі, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 26.01.2016 р.
До судового засідання 26.01.2016р. представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив; відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалах від 02.12.2015 р. та від 12.01.2016р. щодо надання письмового відзиву та витребуваних документів не виконав і витребувані докази не надав.
Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В даному випадку, ухвала господарського суду від 02.12.2015 р. про призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 12.01.2016р. та ухвала від 12.01.2016 р. про відкладення розгляду справи на 26.01.2016р. були направлені судом на адресу місцезнаходження відповідача: 87525, м.Маріуполь, Донецької області, вул. Бахчиванджи, буд. 2, тобто на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Спеціальний витяг з ЄДР станом на 12.01.2016р. - наявний у матеріалах справи) і до господарського суду не повернулись.
Крім того, у відповідності до вимог Інформаційного листа ВГСУ від 01.12.2014р. №01-06/2052/14 «Про внесення змін і доповнень до Інформаційного листа ВГСУ від 12.09.2014р. № 01-06/1290/14 «Про Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням АТО», ухвали суду від 02.12.2015р. та від 12.01.2016р. (з інформацією про час та місце судових засіданнь) були розміщені на сторінці господарського суду Запорізької області офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет, доказами чого є відповідні ОСОБА_3 з веб-сторінки офіційного сайту.
Тобто, про час та місце розгляду даної справи в судових засіданнях відповідач був повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.
Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, враховуючи обмеженість процесуального строку вирішення спору, встановленого ст. 69 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.
За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 26.01.2016р. представник позивача доводи, викладені у позовній заяві (із урахуванням зміненого предмету позову) підтримав у повному обсязі. Просить позов задовольнити та зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» повернути на користь позивача вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700.
В судовому засіданні 26.01.2016 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як випливає з матеріалів справи, 26.04.2007р. між ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2», в якості лізингодавця, і ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком», в якості лізингоодержувача, був укладений договір фінансового лізингу № L638-04/07, згідно з п.1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (додаток №2 до цього договору) (предмет лізингу), і лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток № 1 до договору) та не може бути менше одного року (п.1.2 договору).
Згідно графіку платежів від 26.04.2007р. (додаток №1 до договору) кількість періодів лізингу становить 60 місяців (з липня 2007р. по червень 2012р.).
Порядок сплати лізингових платежів визначено розділом 4 договору фінансового лізингу.
Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового платежу згідно графіку платежів і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п. 8.1 договору фінансового лізингу).
Відповідно до п. 5.4 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до договору), лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. При цьому першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу за актом приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу, в прямому порядку.
Згідно Специфікації (Додаток №2 до договору), предметом лізингу є вантажний автомобіль MAN 26413 загальною вартістю 344637,25 грн., у т.ч. ПДВ.
Угодою про внесення змін до договору фінансового лізингу (том 1, а.с. 16), у зв'язку із збільшенням вартості предмету лізингу за договором купівлі-продажу від 26.04.2007р. №Р632-04/07 та на підставі п.3.2 договору фінансового лізингу від 26.04.2007р. № L638-04/07 сторони вирішили внести зміни в п.3.1 розділу 3 договору та вказаний пункт викладено у новій редакції: «Вартість предмета лізингу становить 376216,20 грн., у т. ч. ПДВ».
Отримання відповідачем предмету лізингу (вантажного автомобілю MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700) за договором фінансового лізингу підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 22.06.2007р., підписаного сторонами.
В подальшому додатковими угодами до договору фінансового лізингу сторонами вносились зміни щодо додатку № 1 «Графік платежів».
Додатковою угодою від 28.02.2014р. (Том. 1, а.с. -35) до договору фінансового лізингу сторони домовились, що підписанням цієї Угоди лізингоодержувач визнає наявність заборгованості за рахунками перед лізингодавцем та зобов'язується сплатити в розмірі та строк, визначений сторонами цією Додатковою угодою, що наведено в таблиці цієї Угоди.
Згідно з п.1.2 додаткової угоди від 28.02.2014р., підписанням цієї Угоди, Лізингоодержувач засвідчив та визнав, що на дату укладення цієї Угоди зобов'язання Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за договором фінансового лізингу не виконані в повному обсязі.
Згідно з п. 1.3 додаткової угоди від 28.02.2014 р. виконання зобов'язання/боргових зобов'язань лізингоодержувача за договором фінансового лізингу L638-04/07, з моменту укладання цієї Додаткової угоди, є відстроченим. Встановити кінцеву дату виконання Лізингоодержувачем зобов'язань за договором до 30.09.2014 р. (зобов'язання повинні бути виконанні не пізніше зазначеної дати/дата виконання зобов'язань).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 28.02.2014 р., зобов'язання лізингоодержувача перед лізингодавцем припиняються, після повного та належного виконання лізингоодержувачем зобов'язань, визначених п. 1.1 цієї Угоди, та у разі сплати викупної вартості предмету лізингу в строк та у розмірі, визначеними договором купівлі-продажу (викупу).
В позовній заяві позивач вказує на те, що після закінчення строку лізингу відповідач до теперішнього часу не повернув предмет лізингу позивачеві та продовжує ним користуватися без достатньої правової підстави, чим порушує його право власності.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
Згідно п. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, а до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить ст.193 Господарського кодексу України.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога про зобов'язання відповідача повернути на користь позивача вантажний автомобіль (предмет лізингу) в зв'язку з закінченням строку лізингу (строку, в період якого відповідач мав право володіти та користуватися предметом лізингу).
Строк лізингу за договором скінчився у червні 2012 р. Зазначений строк лізингу був встановлений сторонами в п.1.2 договору та графіку - додатку №1 до договору.
Станом на дату звернення з позовом заборгованість відповідачем за договором фінансового лізингу не погашена, що підтверджується: 1) бухгалтерською довідкою позивача, згідно якої станом на 23.01.2015р. несплачена вартість предмета лізингу, який знаходиться у користуванні ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» за договором фінансового лізингу №L638-04/07 від 26.04.2007р., складає 217872,75 грн.; 2) самою угодою від 28.02.2014р., згідно з якою відповідач (Лізингоодержувач) визнав наявність простроченої заборгованості за рахунками перед позивачем (Лізингодавцем) в розмірі 488532,18грн. та зобов'язався її сплатити в строк до 30.09.2014р.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу (а не строку договору, як вважає відповідач), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Відповідачем за закінченням строку лізингу, предмет лізингу не повернутий позивачу. Доказів сплати лізингових платежів в повному обсязі відповідач суду не надав.
Сторонами після червня 2012р. не укладалися додаткові угоди до договору фінансового лизингу - щодо продовження строку лізингу, який закінчився у червні 2012р. Продовження строку дії договору фінансового лізингу № L638-04/07 після червня 2012р. (щодо необхідності виконання відповідачем зобов'язання з оплати лізингових платежів), не звільняє відповідача від обов'язку повернути позивачеві предмет лізингу, у зв'язку із закінченням строку лізингу, як це встановлено умовами договору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України, відповідачем не доведено у встановленому законом порядку належне виконання договірних зобов'язань за договором фінансового лізингу. Позивачем доведено наявність підстав для повернення спірного майна від відповідача.
При цьому суд зауважує, що доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, щодо сплати лізингових платежів не є підтвердженими документально та спростовуються, перш за все, додатковою угодою від 28.02.2014р., якою відповідач визнав наявність заборгованості за рахунками перед лізингодавцем та зобов'язався сплатити в розмірі та строк, визначений сторонами цією Додатковою угодою, що наведено в таблиці цієї Угоди.
Згідно з п. 1.3 додаткової угоди від 28.02.2014 р., строк виконання грошових зобов'язань відповідача за договором фінансового лізингу був встановлений - до 30.09.2014 р. При цьому будь-яких належних і допустимих доказів такого виконання відповідачем, всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України, до суду відповідачем не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду справи, відповідач своє зобов'язання щодо повернення предмету лізингу, у зв'язку із закінченням строку лізингу, не виконав, предмет лізингу - вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700, позивачу не повернув.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги та наявність підстав для її задоволення.
На виконання вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду від 16.11.2015р. у справі № 908/595/15-г, слід зазначити наступні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
В свою чергу, в силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За договором купівлі-продажу № Р632-04/07 від 26.04.2007р. (том 1, а.с. - 69-71), ТОВ ШБ «Альтком» (Продавець або Лізингоодержувач) зобов'язалось передати у власність ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2» (Покупець або Лізингодавець) відповідне обладнання. ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2» (Покупець) зобов'язався оплатити вартість обладнання, а ТОВ ШБ «Альтком» (Лізингоодержувач), в свою чергу зобов'язалось прийняти обладнання у користування (лізинг). Загальна вартість обладнання становить 6548107,75грн. (п.2.1 договору купівлі-продажу). Згідно до п.3.7 договору купівлі-продажу право власності на обладнання переходить до Покупця (позивача) з моменту підписання актів приймання - передачі.
Слід зазначити, що позивач в повному обсязі оплатив покупну вартість автомобілів MAN 26413 (19 одиниць) у сумі 7148107,75грн. за договором купівлі-продажу № Р632-04/07, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1, наданою позивачем на вимогу суду, а саме: 27.04.2007р. сплачено 6548107,75грн., 24.05.2007р. сплачено 600000,00грн. Акт приймання-передачі підписано сторонами 22.06.2007р. Таким чином позивач набув право власності на вантажні автомобілі MAN 26413, у тому числі на автомобіль № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700.
Таким чином ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2» на виконання умов договору купівлі-продажу № Р632-04/07 придбало 19 одиниць вантажних автомобілів MAN 26413, у тому числі вантажний автомобіль MAN 26413 № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700 та на виконання умов договору фінансового лізингу № L638-04/07 від 26.04.2007р. передало його у тимчасове володіння та користування ТОВ ШБ «Альтком».
Вартість предмета лізингу за договором фінансового лізингу № L638-04/07 (п.3.1 в редакції додаткової угоди про внесення змін) становить суму 376216,20грн., в т.ч. ПДВ.
Всього відповідачем було сплачено за договором фінансового лізингу 334845,01грн., що включає в себе суму лізингових платежів (відшкодування частини вартості предмета лізингу та комісію), пені та додаткових витрат.
Оскільки відповідач грошове зобовязання по оплаті лізингових платежів систематично належним чином не виконував, утворилась заборгованість відповідача у сумі 488532,18грн., внаслідок чого сторонами була укладена додаткова угода від 28.02.2014р., в якій відповідач зобов'язався оплатити заборгованість в строк до 30.09.2014р. Однак вказане грошове зобов'язання відповідачем не виконане, доказів такої оплати до суду не надано. Тобто предмет лізингу - автомобіль MAN 26413, відповідачем не викуплений.
Пунктом 8.2.1 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) сторонами погоджено, що Лізингоодержувач має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу.
При цьому, слід зазначити, що строк лізингу - це строк, на який Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Суд наголошує, що саме строк лізингу закінчився у червні 2012р., внаслідок чого відповідач не має правової підстави для подальшого володіння та користування вантажним автомобілем і позивач (власник автомобіля) в силу припису п.7 ч.2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» має законне право вимагати повернення майна з володіння та користування відповідача, за захистом якого позивач звернувся до суду із даним позовом, який підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2015р. у аналогічній справі № 908/581/15-г по спору між тими ж сторонами.
Зокрема, судом касаційної інстанції визначено, що встановивши договірний (зобов'язальний) характер правовідносин щодо передання спірного майна у користування на умовах лізингу та наявність спеціальної норми пункту 7 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», що, у свою чергу унеможливлює застосування приписів, якими врегульовано питання витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 400 ЦК України), набуття та збереження майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України), суди залишили поза увагою, що позивачем невірно сформульовано спосіб захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння та передача майна.
З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин та положень статті 16 ЦК України і статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), спосіб судового захисту в даному випадку слід визначити як спонукання до виконання зобов'язання з повернення предмета лізингу, у зв'язку з закінченням строку лізингу, із встановленням строку, впродовж якого мають бути виконані дії з повернення спірного майна відповідачем.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в абзаці сьомому підпункту 3.12 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Також судом касаційної інстанції встановлено, що враховуючи те, що визначений договором строк лізингу закінчився, проте предмет лізингу не був повернутий позивачу, чим порушено права позивача як власника майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення предмета лізингу позивачу, у зв'язку із закінченням встановленого сторонами строку лізингу. Проте, правильний висновок судів попередніх інстанцій щодо обов'язку лізингоодержувача повернути предмет лізингу позивачу за закінченням строку лізингу не знайшов свого відображення у резолютивних частинах судових актів судів попередніх інстанцій, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для зміни судового рішення зі справи.
За таких обставин, суд касаційної інстанції, враховуючи приписи статей 6, 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, вважає за необхідне судові акти попередніх інстанцій змінити, зобов'язавши відповідача повернути позивачеві спірний предмет лізингу із встановленням строку вчинення відповідної дії відповідачем.
Таким чином, із урахуванням вказаних приписів, позовна вимога підлягає задоволенню із встановленням відповідачу строку для вчинення дії у вигляді повернення майна - впродовж одного місяця з моменту набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» задовольнити повністю.
Зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд. 2, код ЄДРПОУ 32794511) повернути на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» (04073, м. Київ, проспект Московський, 9 корпус 5, офіс 101, код ЄДРПОУ 34480657) вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAH23ZZ64M378700 впродовж одного місяця з моменту набрання даним рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд. 2, код ЄДРПОУ 32794511) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2» (04073, м. Київ, проспект Московський, буд. 9, корпус 5, офіс 101, код ЄДРПОУ 34480657) витрати по сплаті судового збору у сумі 4357 (чотири тисячі триста п'ятдесят сім) грн. 46 коп.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст.84 ГПК України 29.01.2016р.
Суддя М.В. Мірошниченко