19 січня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/4676/15
Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:
головуючого судді - Молодецького Р.І.,
суддів - Канигіної Т.С. , Єресько Л.О. ,
за участю:
секретаря судового засідання - Мекенченко М.А.,
позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди,
В провадженні Полтавського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.12.2015 року, про:
- скасування наказу УМВС України на Південній залізниці № 178 о/с від 11.09.2015 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Полтава;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого або аналогічній посаді в підрозділах підпорядкованих МВС України за місцем проживання;
- відшкодування моральної шкоди в розмірі 8000 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є незаконними та такими, що прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, чим були порушені її права, свободи та інтереси, що потребує судового захисту.
У своїх запереченнях від 31.12.2015 року представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України посилався на те, що оскаржуваний наказ було прийнято на підставі наказу МВС України від 02.06.2015 № 741 "Про організаційно - штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", відповідно до якого всі посади УМВС України на Південній залізниці було скорочено у зв'язку з ліквідацією останнього. Крім того, 07.10.2015 року набув чинності ЗУ "Про національну поліцію" прикінцевими та перехідними положеннями якого зокрема, передбачено повне припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією. Відповідно до п. 8 розділу XI прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII, з дня опублікування цього Закону, всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, хоча повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності зазначених осіб на підставі наявних у ній доказів, відповідно до вимог частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 08.04.2006 року була прийнята на службу в органи внутрішніх справ, яку з 02.02.2012 року проходила в у слідчому відділенні лінійного відділу на ст. Полтава Управління МВС України на Південній залізниці /а.с. 41, 49/.
Із пояснень позивача, які не було спростовано у ході судового розгляду відповідачами з посиланням на належні та допустимі докази, вбачається що, у зв'язку з народженням сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1/а.с. 42/, ОСОБА_1 на підставі частини 3 статті 179 Кодексу законів про працю, надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з кінця жовтня 2014 року.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом Управління МВС України на Південній залізниці від 11.09.2015 року № 178 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Полтава, з 11.09.2015 з виплатою щомісячної грошової допомоги у розмірі окладу за військовим спеціальним званням /а.с. 52/.
Позивач не погодився з вказаним наказом, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваному наказу від 11.09.2015 року № 178 о/с, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи слідує, що у рамках вжиття заходів щодо ліквідації Управління МВС України на Південній залізниці, наказом МВС України від 02 червня 2015 року №741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", скорочені всі посади УМВС України на Південній залізниці у зв'язку з ліквідацією останнього.
Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, станом на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1992 року № 565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.
Відповідно до пункту 10 Положення № 114-1991, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.
Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Згідно частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.
Враховуючи, що норми Кодексу законів про працю України передбачають гарантії для даної категорії осіб, то в даному випадку застосовуються вони, а саме, згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Як вказує позивач та не заперечувалося відповідачами, ОСОБА_1 не була письмово попереджена про скорочення її посади.
Крім того, як пояснила ОСОБА_1 у судовому засіданні, 02.11.2015 року вона здала своє посвідчення, підписала обхідний лист у керівників всіх відділів УМВС України, після чого їй віддали трудову книжку та витяг з наказу про звільнення. Жодного попередження про вивільнення у зв'язку зі скороченням штатів та пропозицій щодо призначення на іншу посаду для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ на її адресу не надходило.
Отже, оскільки позивач станом на момент звільнення її з органів внутрішніх справ мала дітину віком до трьох років - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 42/, а відповідачами не доведено вжиття заходів щодо її обов'язкового працевлаштування, управлінням Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
А відтак, суд не може погодитися, що оскаржуваний наказ від 11.09.2015 року № 178 о/с є законним та обґрунтованим.
Виходячи з приписів статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставинах, оскаржуваний наказ від 11.09.2015 року № 178 о/с не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки він направлений на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, що суперечить вимогам статті 22 Конституції України, а тому у суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.
Отже суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці від 11.09.2015 року № 178 о/с в частині звільнення ОСОБА_1, та, відповідно поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Полтава Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці з 14 вересня 2015 року.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Полтава Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці з 14 вересня 2015 року підлягає негайному виконанню, оскільки на момент розгляду справи процедура ліквідації Управління МВС України на Південній залізниці не завершена, запис про припинення юридичної особи Управління МВС України на Південній залізниці не внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с. 73/.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з кінця жовтня 2014 року, вимушеного прогулу у позивача не було, а тому підстави для стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу відсутні.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 000 грн., суд вважає дану вимогу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, втрати душевного спокою, постійного перебування у роздратованому стані, тим, що родина стала витрачати більше коштів на продукти харчування для дитини, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 8 000 грн.
Разом з тим, зі змісту вищевказаного не можливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між моральними стражданнями позивача та винесенням відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, при цьому позивачем не було надано суду доказів втрати ним нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.
Відтак, оскільки позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці від 11.09.2015 року № 178 о/с в частині звільнення у запас за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України капітана міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Полтава з 11 вересня 2015 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Полтава Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці з 14 вересня 2015 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 25 січня 2016 року.
Головуючий суддя Р.І. Молодецький
суддя суддя Т.С. Канигіна Л.О. Єресько