03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а
Справа № 753/16073/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Леонтюк Л.К.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1714/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.
27 січня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Шиманського В.Й.
Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.
при секретарі - Крічфалуши С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва на рішення Дарницького району міста Києва від 09 жовтня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,-
Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у серпні 2015 року.
Зазначав, що відповідач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва, де отримує пенсію за віком. За період з 01.07. 2009 року по 31.12. 2010 року виникла переплата пенсії в розмірі 733,92 грн. з вини відповідача, у зв'язку з несвоєчасним повідомленням УПФУ про працевлаштування. На підставі ст. 1212 ЦК України позивач просив стягнути вказану переплату з ОСОБА_3 на свою користь.
Рішенням Дарницького району міста Києва від 09 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 отримує пенсію за віком згідно Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Загальний розмір пенсії відповідача станом на 01.08.2015 року становить 1 377,53 грн.
Звертаючись до суду позивач зазначав, що за період з 01.07.2009 року по 31.12. 2010 року у відповідача виникла переплата пенсії в розмірі 733 ,92 грн. з його вини, а саме у зв'язку з несвоєчасним повідомленням УПФУ про працевлаштування.
На підтвердження доводів, викладених в позовній заяві, позивачем надано до суду протокол №201 засідання комісії по вирішенню питання, пов'язаних з призначенням, перерахунком та виплатою пенсії в УПФУ в Дарницькому районі м. Києва від 21.01.2011 року, з якого вбачається, що при розгляді матеріалів пенсійної справи ОСОБА_3 комісією постановлено утримати переплату в сумі 733,92 по 20% до повного її погашення, оскільки остання виникла з вини пенсіонера (працевлаштування).
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Частина 2 даної норми передбачає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1215 ЦК України встановлено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі №6-151цс13, де Верховний Суд України зробив висновок, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат встановлених абзацом 2 частини 1 ст. 1215 ЦК (зокрема, пенсія), за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, і факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.
Обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.
Статтею 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» установлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Крім того, чинним законодавством встановлено спеціальний порядок, а саме: згідно з ч. 1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4 (далі - Порядок).
Згідно з п. 3 цього Порядку повернення коштів проводиться відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміну у складі сім'ї тощо.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Зазначаючи в позовній заяві про наявність переплати пенсії за період 01.07.2009 року по 31.12. 2010 року з вини відповідача, у зв'язку з неповідомленням останнього про своє працевлаштування, позивач ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини, зокрема працевлаштування відповідача у зазначений період.
Натомість в матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_3, з якої вбачається, що за вказаний період, а саме з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, відповідач не отримував заробітну плату, що спростовує посилання позивача щодо працевлаштування ОСОБА_3, внаслідок чого виникла заборгованість.
Крім того, з наданої відповідачем для огляду трудової книжки також не вбачається факту працевлаштування відповідача у вказаний період.
Отже правильно встановивши недоведеність позовних вимог щодо стягнення суми переплати пенсії суд першої інстанції, разом з тим, прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до суду першої інстанції з заявою про застосування строку позовної давності.
При застосування строку позовної давності та відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав судом першої інстанції не було враховано наступного.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Крім того, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог, суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволення позовних вимог УПФУ в Дарницькому районі м. Києва до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу у зв'язку з недоведеністю.
У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права тощо.
Враховуючи зазначене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог.
Керуючись ст. ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва - задовольнити частково.
Рішення Дарницького району міста Києва від 09 жовтня 2015 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу з підстав, викладених в мотивувальній частині рішення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: