Справа ¹ 142/1085/15-ц Провадження ¹ 22-ц/772/142/2016Головуючий в суді першої інстанції Фартух О. І.
Категорія 47 Доповідач Голота Л. О.
29 січня 2016 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Голота Л.О.,
суддів: Войтко Ю.Б., Стадник І.М.,
при секретарі: Агеєва Г.В.,
з участю: представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Сад України» на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 26.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Сад України», треті особи без самостійних вимог Піщанська РДА Вінницької області, Держгеокадастр України в особі відділу Держгеокадастру у Піщанському районі Вінницької області про витребування самовільно зайнятих земельних ділянок, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками ,-
03.08.2015 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом у якому просила заборонити відповідачу ПАТ «Сад України» використовувати, а також зобов»язати їх повернути земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрашківської сільської ради, Піщанського району площею 0, 9981 га та 1, 2268 га, що за державними актами НОМЕР_1 і НОМЕР_2 належать ОСОБА_3 Просила також заборонити відповідачу чинити перешкоди у будь-який спосіб при проведенні геодезичних робіт з виносу меж вищезазначених земельних ділянок в натурі.
26.11.2015 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, у якій вона просила позовну вимогу « зобов»язати відповідача повернути спірні земельні ділянки ОСОБА_3.» викласти в наступній редакції: « витребувати у відповідача спірні земельні ділянки, що за державними актами належать ОСОБА_3 та повернути їх позивачу».
Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 26.11.2015 року позовні вимоги позивача задоволено повністю. Заборонено ПАТ «Сад України» використовувати земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрашківської сільської ради, Піщанського району площею 0, 9981 га та 1, 2268 га, що за державними актами НОМЕР_1 і НОМЕР_2 належать ОСОБА_3 Витребувано у ПАТ «Сад України» земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрашківської сільської ради, Піщанського району площею 0, 9981 га ¹ НОМЕР_3 і 1, 2268 га ¹ НОМЕР_4, що за державними актами НОМЕР_1 і НОМЕР_2 належать ОСОБА_3 та повернуто їй. Заборонено ПАТ «Сад України» чинити перешкоди, у будь-який спосіб, при проведенні геодезичних робіт з виносу меж земельних ділянок, зазначених у державних актах НОМЕР_1 і НОМЕР_2 в натурі ( на місцевості). Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати понесені нею при сплаті судового збору в сумі 654 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.
Не погодившись з даним рішенням суду , представник відповідача подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник апелянта в судове засідання не з»явився, надав суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника ОСОБА_4 Враховуючи, що на підтвердження хвороби представника належних доказів до клопотання не додано, а також беручи до уваги те, що апелянт є юридичною особою, завчасно був повідомлений належним чином про день та час розгляду справи, а отже мав можливість забезпечити явку до суду іншого представника колегія судів ухвалила у задоволенні клопотання відмовити.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін , перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Стаття 309 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення .
Мотивами часткового скасування рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 26.11.2015 року на думку колегії суддів є:
- неправильне застосування норм процесуального права при вирішенні питання про стягнення судових витрат.
Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що на підставі розпорядження Піщанської районної державної адміністрації, реєстр ¹ 95 від 27.03.2012 року ОСОБА_3 видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами 1,2268 га та 0, 9981 га, які розташовані у Вінницькій області, Піщанський район, Дмитрашківська сільська рада (за межами населеного пункту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акти зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за ¹ НОМЕР_5 - 21.12.2012 року та ¹ НОМЕР_6 - 14.12.2012 року. / а.с.6, 7/
03.03.2015 року між ОСОБА_3 та Подільським державним підприємством геодезії картографії та кадастру укладено договір про виконання геодезичних робіт з виносу меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості). / а.с. 11/
На виконання умов договору, ДП «Поділлягеодезкартографія» з метою узгодження меж земельних ділянок ОСОБА_3 в натурі, встановлення меж та закріплення їх межовими знаками неодноразово звертались до ПрАТ «Сад
України», як до орендаря суміжних земельних ділянок з вимогами забезпечити присутність їхнього представника при встановленні меж земельних ділянок ОСОБА_3 за місцем розташування земельних ділянок як 09.04.2015 року так і 04.06.2015 року в 12 год. / а.с. 10, 123/
На таку вимогу ПрАТ « Сад України» надали відмову в погодженні меж при встановлені меж земельної ділянки в натурі, мотивуючи тим, що на даній земельній
ділянці знаходиться їх майно ( дерева фруктові), і майнові відносини з власником земельної ділянки не вирішені. /а.с.123/
Встановивши у судовому засіданні, що так як багаторічні насадження, що ростуть на земельній ділянці, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі, а тому при переході права власності на земельні ділянки до позивача перейшло право власності на всі її складові частини, в тому числі і насадження, та оскільки відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, позовні вимоги позивача є доведеними та підлягають до задоволення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із положеннями частини другої статті 22, статті 19 ЗК України багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання державного акта) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Згідно із частиною третьою статті 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Враховуючи викладене, у правовідносинах, що склалися між позивачем та ТАП «Сад України» , багаторічні насадження ( фруктові дерева) не можуть розглядатися, як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.
Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 25.02.2015 року у справі ¹ 6-14цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є
обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта , що висновки суду про те, що відповідач нібито використовує належні позивачу земельні ділянки та чинить перешкоди при проведенні геодезичних робіт з виносу меж земельних ділянок в натурі є необґрунтованими та недоведеними, оскільки дані твердження відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме : листом ПАТ «Сад Україна» від 09.04.2015 року у якому вказано, що ПрАТ «Сад України» є власником основних засобів ( багаторічних насаджень), які знаходяться
на земельній ділянці позивача, заяви ОСОБА_3 від 03.08.2015 року адресованої голові Піщанської районної державної адміністрації, показами допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, повідомленнями ДП «Поділлягеодезкартографії».
/ а.с.10, 12, 14, 107, 108, 123/
Відповідно до пп. «б» п.3 ст. 152 Земельного Кодексу України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
З метою захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про заборону відповідачу використовувати спірні земельні ділянки та чинити перешкоди при проведенні геодезичних робіт з виносу меж земельних ділянок, які належать позивачці.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зважаючи, що позивач є неволодіючим власником спірних земельних ділянок , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог про витребування майна ( земельних ділянок) від незаконного їх володільця.
Посилання апелянта на те, що районним судом при розгляді справи було порушено норми процесуального права, так як було прийнято заяву про зміну предмету позову після початку розгляду справи по суті, колегія суддів вважає безпідставними , оскільки при розгляді справи суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.
Зважаючи, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову, викладення суті позовних вимог не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. / п.9 Постанови Пленуму ВСУ ¹ 5 від 12.06.2009 року « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» /
Крім того, у першочерговій позовній заві ОСОБА_3 у змісті позовних вимог зазначила вимогу про витребування самовільно зайнятих земельних ділянок./ а.с.2/
Колегія суддів погоджується з твердженнями апелянтом, що при вирішенні спору суд першої інстанції не вірно визначив розмір судових витрат, які стягнув з відповідача.
Згідно ст. 79 ЦПК України до судових витрат, крім інших, відносяться судовий збір та витрати на правову допомогу.
Позивачем ОСОБА_3 понесені і документально підтверджені судові витрати, що складаються з витрат понесених нею при сплаті судового збору в сумі 654 грн. та витрат на правову допомогу на суму 4 000 грн./а.с.1, 16/
У стягненні судових витрат на правову допомогу колегія суддів відмовляє з огляду на норми ст. 1 Закону України « Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, відповідно до яких розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Як вбачається з журналів судового засідання адвокат ОСОБА_2, приймав участь у справі , як представник позивача; письмових доказів, які б свідчили коли і якого роду була надана допомога, докладний перелік складених процесуальних та інших документів не надав, заяв на ознайомлення з матеріалами справи адвоката в матеріалах справи немає; крім того як вбачається з квитанції ¹ 121 від 29.07.2015 гонорар в сумі 4 000 грн. ОСОБА_3 сплатила адвокату за ведення справи про повернення землі та відшкодування шкоди, тоді як у справі, що розглядалась позовних вимог про стягнення шкоди не заявлялось.
При обрахунку судового збору колегія суддів враховує наступне.
На час звернення з позовом до суду 03.08.2015 року ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру встановлювалась у розмірі 0, 2 розміру мінімальної заробітної плати - 243 грн. 60 коп., саме таку суму судового збору мав сплатити позивач при поданні позову.
26.11.2015 року позивачем подана заява про збільшення позовних вимог і відповідно до ст. 4 Закону України « Про судовий збір» в новій редакції ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру встановлена у розмірі 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати - 487, 20 грн.
Відповідно до абз.2 п.2 ст. 6 Закону України « Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.
Відповідно до абз.2 п.3 ст.6 цього Закону у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до суду з заявою про збільшення позовних вимог позивач мала сплатити судовий збір у розмірі 487 грн.20 к.
Загальна сума судового збору має становити 243 грн.60 коп.( за первісний позов) + 487 грн.20 коп. ( за заяву про збільшення позовних вимог) = 730 грн.80 коп.
Оскільки при зверненні до суду позивач сплатила судовий збір лише в сумі 654 грн., до сплати на користь держави підлягає ще сума 76 грн.80 коп., яку у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, однак неправильно застосував норми процесуального права при вирішенні питання про розподіл судового збору, що стало підставою для скасування рішення в цій частині, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Сад України» задовольнити частково.
Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 26.11.2015 року в частині стягнення судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Сад України» на користь ОСОБА_3 витрати понесені нею при сплаті судового збору в сумі 654 грн. У стягненні витрат на правову допомогу відмовити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Сад України» на користь держави судовий збір в сумі 76 грн.80 коп. за реквізитами ( отримувач: УК у м. Вінниці /м.Вінниця/ 22030001, Код ЄДРПОУ: 38054707, Банк: ГУ ДКСУ у Вінницькій області, МФО:802015, р/р ¹ 31213206780002).
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Голота Л.О.
Судді: Войтко Ю.Б.
Стадник І.М.
/ПІДПИСИ/