Справа № 487/4834/15-ц
Провадження № 2/487/104/16
27.01.2016 м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді ТЕМНІКОВОЇ А.О.,
при секретарі - ІГНАТЬЄВІ А.О.,
за участю позивачки - ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5, Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, Миколаївська міська рада, про визнання договору іпотеки недійсним та скасування обтяження нерухомого майна, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду міста Миколаєва із вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що з 21.04.2015 року вона є власником ? частини квартири АДРЕСА_1 згідно рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.02.2015 року. Вказаним рішенням договір дарування спірного об'єкту нерухомості був визнаний частково недійсним та визнано право власності позивачки на ? частку квартири. Для реєстрації речових прав на належну їй частку, ОСОБА_1 звернулась 20.05.2015 року до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївській області та 26.05.2015 року отримала відмову у зв'язку з наявністю обтяження нерухомого майна на підставі договору іпотеки №2020 від 02.09.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5. У знятті заборони нотаріусом було відмовлено. Спірна квартира була спільною сумісною власністю позивачки та її колишнього чоловіка ОСОБА_6, що встановлено рішеннями Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.02.2015 року та апеляційного суду Миколаївської області від 19.08.2014 року. ОСОБА_6, не отримавши від позивачки згоди, 07.04.2014 року здійснив відчуження придбаної за час шлюбу квартири шляхом укладення договору дарування з його матір'ю - ОСОБА_3 Остання, в свою чергу, 02.09.2014 року незаконно передала спірний об'єкт нерухомості в іпотеку. З огляду на викладене, позивака просить визнати недійсним договір іпотеки №2020 від 02.09.2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скасувати обтяження - заборону на квартиру АДРЕСА_1, виключити з реєстру речових прав запис про вказане обтяження.
Позивачка та її представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідачі, представник Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, представник Миколаївської міської ради у судове засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5, надавши копії посвідчених нею документів, у судове засідання не з'явилась.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Судом встановлено, що з 1998 по 2014 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 05 жовтня 2004 року за реєстровим номером 4069 подружжям було набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1. Під час державної реєстрації власником придбаного майна вказано ОСОБА_8
07 квітня 2014 року ОСОБА_6, не отримавши згоди ОСОБА_1, здійснив відчуження спірного об'єкту нерухомості шляхом укладення договору дарування з його матір'ю - ОСОБА_3. Договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9 07.04.2014 року та зареєстрований в реєстрі за номером 237.
ОСОБА_3, оформивши право власності на квартири АДРЕСА_1, 02 вересня 2014 року уклала з ОСОБА_10 договір позики на суму 130000 гривень строком на п'ять років з кінцевим терміном повернення 02 вересня 2019 року.
З метою забезпечення зобов'язань за договором позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 було укладено договір іпотеки від 02 вересня 2014 року, згідно якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
Договори позики та іпотеки, укладені 02 вересня 2019 року були посвідчені Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 та зареєстровані в реєстрі за номерами 2019 та 2020 відповідно.
На підставі договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02 вересня 2014 року було внесено запис 6858453 про обтяження квартири АДРЕСА_1: вид обтяження «заборона на нерухоме майно», зміст, характеристика обтяження «заборона на відчуження».
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.02.2015 року, яке набрало чинності 21.04.2015 року, договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 07.04.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був визнаний недійсним в частині відчуження ? частки квартири, право власності на яку визнано за ОСОБА_1
26 травня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області згідно рішення №21598546 було відмовлено у державній реєстрації прав власності на визнану за ОСОБА_1 на підставі рішення суду частку спірної квартири у зв'язку з перебуванням останньої в іпотеці та наявністю обтяжень нерухомого майна, а також відсутності згоди іпотекодержателя.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Тобто, право власності ОСОБА_11 на ? частку спірної квартири виникло у позивачки з моменту придбання 05 жовтня 2004 року подружжям на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, квартири АДРЕСА_1.
За змістом ст.ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Разом з тим, у даному випадку, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору іпотеки, укладеного одним із співвласників без згоди другого іншого, недійсним у повному обсязі.
Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із співвласників договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого співвласника може бути підставою для визнання такого договору недійсним в повному обсязі лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з співвласників, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором (іпотекодержатель), діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить співвласникам на праві часткової сумісної власності, і що той з них, який укладає договір, не отримав згоди на це другого співвласника.
Право власності позивачкою ОСОБА_1 на ? частину квартири хоча і було набуто останньою з моменту придбання подружжям об'єкту нерухомості, однак документально підтверджено лише рішенням Заводського суду міста Миколаєва від 11.02.2015 року, яке набрало чинності 21.04.2015 року. Вказаним рішенням договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 07.04.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був визнаний недійсним в частині відчуження ? частки квартири та фактично визначено ідеальні долі кожного із співвласників, оскільки за ОСОБА_11 визнано право власності на ? частку.
Наведене свідчить про те, що на час укладення договору іпотеки 02.09.2014 року кредитор ОСОБА_4 не знав і не міг знати про те, що спірна квартира належить на праві спільної власності не лише іпотекодавцю ОСОБА_3, але і позивачці ОСОБА_1, і що остання не надала згоди на укладення цього договору. Не надано суду належних та допустимих доказів того, що про наявність вказаних обставин була обізнана і іпотекодавець ОСОБА_3
Разом з цим, в результаті судового рішення від 11.02.2015 року відбулося відновлення суб'єктивного речового права на майно в ОСОБА_1, у зв'язку із чим іпотекодавець ОСОБА_3 не може вважатися його єдиним власником. У такій ситуації не може бути застосовано положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з яким у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець ОСОБА_3 не була власником всього об'єкту нерухомості, а лише ? частини.
З огляду на викладене, оцінивши та проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності, перевіривши відповідність заявлених вимог чинному законодавству України, суд, виходячи з засад добросовісності, розумності та справедливості, вважає, що договір іпотеки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 02 вересня 2014 року, підлягає визнанню недійсним в частині передачі в іпотеку ? частини квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачці ОСОБА_1
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека, у тому числі, припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно п. 32 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. №1141 підставою проведення державної реєстрації припинення права власності, інших речових прав на нерухоме майно або обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису Державного реєстру прав є рішення суду.
Таким чином, оскільки вимоги щодо скасування запису про реєстрацію обтяження нерухомого майна та виключення його з реєстру є похідними від вимог про визнання вказаного обтяження недійсним, вказані вимоги є обґрунтованими щодо ? частини квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачці ОСОБА_1
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 203, 215, 328, 392, 572, 575, 578, ЦК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Договір іпотеки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 02 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 2020, визнати недійсним в частині передачі в іпотеку ? (однієї другої) частини квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1.
Скасувати та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майнозапис про реєстрацію обтяження - заборону на ? (одну другу) частини квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Миколаївської області через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ: А.О. ТЕМНІКОВА