Справа № 177/475/15-ц Головуючий в 1-й інстанції
Провадження 22ц/774/187/К/16 ОСОБА_1,
Категорія - 47 (І) Доповідач - Л.В. Михайлів
Іменем України
27 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Михайлів Л.В.
суддів - Барильської А.П., Ляховської І.Є.,
секретар - Петренко К.І.,
за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Батько», Державної реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, правонаступником якого є Криворізьке районне управління юстиції, треті особи: Управління Державного земельного агентства Криворізького району Дніпропетровської області, Фермерського господарства «Тріскало» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки,-
У березні 2015 року ОСОБА_2, через свого представника звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Батько» (надалі - ФГ «Батько»), треті особи: Управління Державного земельного агентства Криворізького району Дніпропетровської області, Реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, Фермерського господарства «Тріскало» (надалі -ФГ «Тріскало») про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 1,4359 га, розташованої на території Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 076898, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства. З 2013 року вона щорічно укладала з ФГ "Тріскало" договір про надання послуг щодо виконання господарством за її завданням комплексу послуг із вирощування озимої пшениці. Востаннє такий договір було укладено 15.07.2014 року за № 15/07-4 зі строком дії до 31.07.2015 року. Проте, у вересні 2014 року до ОСОБА_2 звернулися представники ФГ "Батько" та запропонували укласти договір оренди вказаної земельної ділянки, пояснивши при цьому, що ФГ "Батько" та ФГ "Тріскало" це одне і теж господарство, яке здійснює єдину спільну господарську діяльність. Не маючи сумнівів в правомірності їх співпраці, позивач погодилася на укладення вказаного договору та 12.09.2014 року підписала не читаючи його змісту.
Пізніше, а саме на при кінці вересня 2014 року, до позивача звернулися представники ФГ "Тріскало" з прохання роз'яснити ситуацію, чому ФГ "Батько" чинить їм перешкоди у виконанні робіт на вказаній земельній ділянці. Після чого, детально ознайомившись з умовами договору оренди від 12.09.2014 року позивач зрозуміла, що ФГ "Тріскало" та ФГ "Батько" є різними суб'єктами господарювання, і те, що представники ФГ "Батько" вдалися до обману при укладенні договору оренди, а отже вказаний договір не відповідає волі ОСОБА_2
Крім того, позивач вказала, що ФГ "Батько" використовує належну їй земельну ділянку не за цільовим призначенням, а саме самовільно змінив її цільове призначення з земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; не надав позивачу примірник договору оренди; не сплачує орендну плату за користування землею; на вимогу позивача про розірвання договору оренди відмовив; укладений договір оренди порушує права позивача, бо укладений без врахування ротації культур, та не містить істотних умов договору оренди землі.
Посилаючись на вищевказане та відсутність волі позивача ОСОБА_2 на укладення оспорюваного договору оренди, та після уточнення позовних вимог у березні 2015 року просила суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.09.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ "Батько", скасувати державну реєстрацію вказаного договору оренди, зобов'язати ФГ «Батько» повернути, належну земельну ділянку ОСОБА_2 та стягнути з відповідачів, судові витрати по справі понесені позивачем, а саме 842,66 грн. судового збору та 1583,40 грн. витрат на правову допомогу.
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2015 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Державну реєстраційну службу Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, правонаступником якого є Криворізьке районне управління юстиції.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи та тлумачення закону.
Так, на думку апелянта, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову не прийняв до уваги істотне порушення ФГ «Батько»оспорюванню угодою, яка в свою чергу укладена шляхом обману та всупереч волевиявленню позивача її прав та інтересів як власника землі; незаконно обмежив право позивача користування власною земельною ділянкою в своїх особистих інтересах, через наявність на неї обтяження у вигляді права оренди ФГ «Батько». Судом не взято до уваги наявність двох взаємновиключних договірних зобов'язань по одній земельній ділянці. Не враховано судом і того факту, що відповідач самовільно змінив цільове призначення земельної ділянки з земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чим в свою чергу допустив порушення ст.ст. 19,20 ЗК України, Класифікації видів цільового призначення земель. Крім того, апелянт вказала на порушення судом норм процесуального права, що призвело до порушення основних принципів цивільного судочинства.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 1,4359 га, розташованої на території Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 076898, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.(а.с.12)
20 серпня 2013 року та 15 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Тріскало» було укладено договори № 20/08-4 та №15/07-4 відповідно про надання послуг, відповідно до умов яких ФГ "Тріскало" зобов'язалося за завданням ОСОБА_2 виконати комплекс послуг із вирощування пшениці озимої: передпосівна обробка, сівба, обробка та обприскування, збір урожаю на сільськогосподарських угіддях ОСОБА_2, площею 1,4359 га (а.с. 15, 16). Договір про надання послуг від 15.07.2014 року визначав строк здачі результатів робіт у повному обсязі не пізніше 31.07.2015 року.
В період дії договору №15/07-4 від 15.07.2014 року, ОСОБА_2 12 вересня 2014 року уклала з ФГ "Батько" договір оренди належної їй земельної ділянки площею 1,4359 га (а.с. 17-22), який зареєстровано реєстраційною службою Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, про що було надано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 37-38). Згідно умов договору ОСОБА_2 передала свою земельну ділянку в оренду строком на 5 років, з сплатою їй орендної плати в розмірі 1550 грн. на рік, з періодом сплати з 01 вересня по 25 грудня кожного року (п. 8, 13 договору).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту обману зі сторони відповідача при укладенні договору оренди земельної ділянки та зміни відповідачем цільового призначення земельної ділянки, а отже відсутності правових підстав для визнання спірного договору оренди недійсним.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилається на те, що договір оренди земельної ділянки від 12.09.2014 року був нею підписано під впливом обману з боку відповідача та того, що відповідач самовільно змінив цільове призначення земельної ділянки з земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що в свою чергу є підставою для договору оренди недійсним.
При цьому, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитись з вказаними твердженнями позивача, оскільки вони суперечать наявним в матеріалах справи документам та обставинам встановленим в суді першої інстанції.
Так, відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно зі ст. 230 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним є вчинення його під впливом обману, який має місце якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пункт 20 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", роз'яснює, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів факту обману ОСОБА_2 при укладенні спірного договору з ФГ "Батько".
Так, в тексті спірного договору оренди земельної ділянки від 12.09.2014 року визначено стороною ФГ "Батько", а не ФГ "Тріскало", тому посилання позивача, що вона не усвідомлювала правові наслідки укладеного договору та не знайомилася з його текстом, не свідчать про введення її в оману відповідачем ФГ «Батько».
Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність порушення відповідачем цільового призначення орендованої земельної ділянки, як підставу недійсності правочину.
Згідно ст. 19 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності, здійснюється компетентними органами, за ініціативою власника землі.
Стаття 22 ЗК України передбачає, що землями сільськогосподарського призначення, залежно від категорії, визнаються землі, надані, в тому числі, для виробництва сільськогосподарської продукції. До категорій земель сільськогосподарського призначення, серед інших, належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть передаватися у власність та надаються у користування громадянам, у тому числі для ведення особистого селянського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Тому, посилання позивача на ст. 21 ЗК, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання договорів недійсними, колегія суддів не приймає до уваги.
В матеріалах справи відсутні відомості про зміну цільового призначення земельної ділянки площею 1,4359 га, розташованої на території Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області кадастровий номер 1221882000-01-001-0957, із її цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Закон України "Про ведення особистого селянського господарства" не містить заборони щодо передачі земельних ділянок для особистого селянського господарства в оренду іншим суб'єктам для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначення в тексті оспорюваного договору оренди, як предмету оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не є зміною цільового призначення земельної ділянки, оскільки і землі для особистого селянського господарства і землі для товарного сільськогосподарського виробництва за цільовим призначенням належать до земель сільськогосподарського призначення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував зазначені положення як і ст. 7 цього Закону про право члена особистого селянського господарства укладати будь-які угоди, що не суперечать законодавству.
Як встановлено в суді першої та не спростовано в суді апеляційної інстанції, ФГ "Батько" займається діяльністю щодо вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур, що в свою чергу свідчить про використання земельних ділянок за цільовим призначенням - сільськогосподарським призначенням, що відповідає вимогам ст. 23 ЗК України щодо пріоритетності використання земель сільськогосподарського призначення для сільськогосподарського виробництва.
Підписавши договір оренди земельної ділянки від 12.09.2014 року позивач погодилась з використанням її землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського товарного сільськогосподарського виробництва, тобто спірний договір містить таку істотну умову, як цільове призначення земельної ділянки.
Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 58, ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про недоведеність позивачем факту самовільної зміни відповідачем цільового використання земельної ділянки позивача та використання її,у своїй діяльності не за цільовим призначенням.
Доводи апеляційної скарги, в цій частині висновків суду не спростовують а лише зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині того, що судом не взято до уваги наявність двох взаємовиключних договірних зобов'язань по одній земельній ділянці, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст.1 Закону України ““Про оренду землі”” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно ст. 13 Закону України ““Про оренду землі”” договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
В свою чергу, договір укладений 15 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Тріскало», є договором про надання послуг, за яким виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати комплекс послуг із вирощування пшениці озимої: передпосівна обробка, обробка та обприскування, збір урожаю на сільськогосподарських угіддях, що в свою чергу належать замовнику (ОСОБА_2В.), який зобов'язаний своєчасно прийняти роботу та оплатити її. Тобто за своїм змістом та предметом, вказаний договір не є договором оренди земельної ділянки, на відміну від договору оренди земельної ділянки від 12.09.2014 року укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Батько».
Факт дотримання в договорі всіх істотних умов договору оренди, підтверджується фактом проведення його державної реєстрації, оскільки згідно зі 15 Закону "Про оренду землі" за відсутності у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди.
Враховуючи зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у вказаній частині, оскільки вказані договори не містять взаємовиключних договірних зобов'язань по одній земельній ділянці.
Не заперечуючи проти правового Висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 року по справі № 6-32цс15, на який посилається апелянт, колегія суддів вважає, що висновки, викладені у рішенні районного суду не суперечать вказаній правовій позиції.
Інші докази та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до переоцінки доказів по справі та незгоди з тією їх оцінкою, що надав їм суд першої інстанції. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Л.В.Михайлів
Судді: А.П. Барильська
ОСОБА_4