26 січня 2016 р. Справа № 522/24291/15-а
Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -Жука С.І.
судді - Потапчука В.О.
судді - Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання рішення щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті щомісячного довічного утримання як судді у відставці протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиЛА:
Позивач 02.12.2015 року звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача та просить визнати відмову Управління пенсійного фонду України у Приморському районі Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 щомісячного довічного утримання, як судді у відставці - протиправною, зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати їй щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з положеннями ч 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус судців», відповідно довідки Апеляційного суду Одеської області про заробітну плату починаючи з 25.11.2015 року, без обмежень максимальним розміром.
Суд першої інстанції своєю постановою від 15 грудня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання рішення щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті щомісячного довічного утримання як судді у відставці протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнив.
Визнав відмову Управління пенсійного фонду України у Приморському районі Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 щомісячного довічного утримання, як судді у відставці, - протиправною.
Зобов'язав Управління пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_4 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з положеннями ч З ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно довідки Апеляційного суду Одеської області про заробітну плату, починаючи з 26.11.2015 року, без обмежень максимальним розміром.
Стягнув з Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім гривень) грн.. 20 коп.
Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року за №78 8-VIII позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області у відставку.
Відповідно до вищевказаної Постанови, наказом голови Апеляційного суду Одеської області за №201-ос 24.11.2015 року позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області та відраховано зі штату цього суду.
Пенсійний фонд України в Приморському районі м. Одеси своїм листом від 26.11.2015 року надав відповідь про відмову позивачу у призначенні довічного грошового утримання.
В пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді.
Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.
В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 також зазначено, що довічне грошове утримання судді - це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належним матеріальним утриманням. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується ч. З ст. 22 Конституції України.
Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Це підтверджується й міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з п. 54 Рекомендацій СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № СМ/КEС(2010)12) "оплата праці суддів повинна відповідати "їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці."
Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено також у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: "Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН.
Цей підхід підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини.
Тож, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою /пенсією/, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних /законних/ очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади /відставки/, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.
Починаючи з 1992 року держава Україна понад 20 років на конституційному (п.п.2,9, ч 5 ст. 126 Основного Закону України) та законодавчому (ст. 43 Закону України № 2862-ХП, ст. 138 Закону № 2453 -VI, ст. 141 Закону № 2453-УІ у редакції Закону 192-VIII) рівнях гарантувала право судді на відставку та отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.
28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року N 192-УШ "Про забезпечення права на справедливий суд", яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 7 липня 2010 року N 245 З-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Частина третя статті 141 Закону N 2453-УІ у редакції Закону N 192-VIII передбачала, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Зазначена норма була прийнята, однак не була практично реалізована, оскільки відповідно до Закону N 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» вказана частина набула нового змісту, згідно з яким: 1) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 60 відсотків
грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; 2) вилучено речення щодо можливості перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді в разі зміни грошового утримання судді, який працює на
відповідній посаді.
Частиною, 3, 5 Закону України № 213-УШ встановлено обмеження щомісячного довічного грошового утримання до розміру 60% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також вилучення права на перерахунок пенсії суддів загальної юрисдикції,
Згідно п.5 Прикінцевих положень вказаного Закону, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року взагалі скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Частиною першою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положеннях Закону N 2453-УІ у редакції Закону N І92-УІП.
Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується його належним матеріальним і соціальним забезпеченням та правом на відставку.
Крім того, частиною шостою статті вказаної норми права передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від З червня 2013 року N З-рп/2013 (Рішення N З-рп/2013), від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).
З урахуванням викладеного вбачається, що первинна редакція закону N 2453-УІ у редакції Закону N 192-УШ у частині забезпечення гарантій незалежності суддів відповідала положенням Конституції України.
Між тим, положеннями статті 141 Закону N 2453-УІ у редакції Закону N 213-УШ, якими установлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, а також прикінцевими положеннями Закону суттєво порушуються конституційні гарантії суддів, в тому числі і гарантії позивача. Вказані положення суперечать конституційним нормам , а саме: ст.ст. 8,21, 22 Конституції України.
Крім того, «Прикінцеві положення» Закону носять загальний характер, прийняті під умовами неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах і фактично не скасовують норми ст. 141 спеціального закону України «Про судоустрій і статус судців».
Враховуючи вищевикладене, і те, що позивач працював суддею в період дії спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, з наступними змінами, та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, з наступними змінами, які давали йому право на відставку та довічне грошове утримання, з урахуванням стажу роботи суддею і відповідного віку, судова колегія вважає, що він на підставі вказаних законів і п. 9 ст. 126 Конституції України набув право на відставку з призначенням щомісячного довічного грошового утримання.
У результаті прийняття пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII, яким фактично ліквідовано конституційно закріплений інститут відставки судді, судді, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання (пенсії) після 1 червня 2015 року, перебувають у різному правовому становищі порівняно із суддями, які звернулися із аналогічною заявою до 1 червня 2015 року. Вказівка лише на дату звернення до пенсійного фонду з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян (статті 8,21 Конституції України).
Судді є рівними, адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписами Закону № 213-УШ універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Основного Закону України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених частиною першою, пунктами 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Із змісту розділу IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що єдиним видом грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є суддівська винагорода, яка в свою чергу складається із посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року) встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Розмір довічного грошового утримання повинен складати 90% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру.
Зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права судді у відставці і суперечать Конституції України, а також нормам міжнародного права, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовує Конституцію України, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання рішення щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті щомісячного довічного утримання як судді у відставці протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання рішення щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті щомісячного довічного утримання як судді у відставці протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без змін.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси судовий збір (державне мито) за подачу апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду у розмірі 1515,80 грн. на рахунок №31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючийсуддя С.І. Жук
суддя В.О. Потапчук
суддя Г.В. Семенюк