25 січня 2016 року Справа № 876/11123/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Громадської організації «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей інвалідів «Надія» на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року у справі №442/2158/15-а за позовом Благодійного фонду «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької церкви до Дрогобицької міської ради, третя особа Громадська організація «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей інвалідів «Надія» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
19.03.2015р. Благодійний фонд «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької церкви (далі - Благодійний фонд) звернувся в суд з позовом до Дрогобицької міської ради (далі - Рада), третя особа Громадська організація «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей інвалідів «Надія» (далі - Громадська організація), просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду питання про продовження терміну дії пункту 1.1 Рішення XLVII сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради «Про надання в оренду, продовження терміну оренди земельних ділянок» за №1317 від 04.04.2014р.; зобов'язати Дрогобицьку міську раду Львівської області розглянути на найближчій черговій сесії заяву Благодійного фонду «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької церкви щодо продовження терміну дії пункту 1.1 Рішення XLVII сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради «Про надання в оренду, продовження терміну оренди земельних ділянок» за №1317 від 04.04.2014р. та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.09.2015р. позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Громадська організація подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.09.2015р. та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. Вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою, прийнятою при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доповненні до апеляційної скарги вказує, що мотивувальна частина рішення не відповідає змісту позовних вимог, оскільки надано оцінку чинності Державного акта про право постійного користування земельною ділянкою серії ЛВ19 від 13.12.1994р.
В судовому засіданні представник третьої особи та представник відповідача апеляційну скаргу підтримали, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Ухвали XXXІІ сесії четвертого демократичного скликання Дрогобицької міської ради від 20.12.2005р. №584 між Благодійним фондом «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької Церкви та Дрогобицькою міською радою 17.03.2006р. укладено Договір оренди землі, реєстраційний номер 04064400070 та Додаток до договору оренди землі №04064400070 від 15.06.2006р., відповідно до яких позивач отримав у строкове користування терміном на три роки земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 400 кв.м. за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. В.Чорновола (згідно проекту відведення) (а.с.22-24).
Після закінчення терміну дії вказаного Договору оренди землі, відповідачем відповідно до п.2.4 рішення XXXIX позачергової сесії п'ятого скликання за №1122 від 30.03.2010р. «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок» продовжено позивачу строк оренди земельної ділянки строком на 3 роки (а.с.26).
Термін дії вказаного Рішення продовжувався в частині продовження строку його виконання, зокрема відповідно до підпункту 10.1 п.10 Рішення XXXIV сесії шостого скликання №1096 від 27.09.2013р. та підпункту 1.1 п.1 Рішення XL сесії шостого скликання №1199 від 20.12.2013р. (а.с.27-28).
04.04.2014р. Дрогобицькою міською радою прийнято Рішення №1317 «Про надання в оренду, продовження терміну оренди земельних ділянок» пп.1.1 п.1 якого вирішено надати в оренду Благодійному фонду «Карітас» земельну ділянку площею 400 кв.м. на вул.Чорновола, 4, для будівництва прибудови до орендованого приміщення строком на 3 роки. Відповідно до п.5 вказаного Рішення у випадку не укладення фізичними та юридичними особами угод оренди землі протягом трьох місяців з дня прийняття рішення, відповідні пункти цього рішення втрачають чинність, а орендар несе відповідальність з відшкодування в повній мірі збитків орендодавцю у формі неодержаної орендної плати (а.с.10).
19.12.2014р. Благодійний фонд звернувся до Дрогобицької міської ради щодо продовження терміну дії п.1.1 Рішення №1317 від 04.04.2014р.
Листом Дрогобицької міської ради від 11.03.2015р. повідомлено, що у зв'язку з суперечкою між Благодійним фондом та Громадською організацією щодо користування земельною ділянкою, Радою рішення з питання надання в оренду земельної ділянки площею 0,49 га для обслуговування адміністративно-побутових будівель, продовження терміну дії рішення для укладення договору оренди земельної ділянки площею 400 кв.м. прийнято не було. Під час розгляду повторно на засіданні комісії з питань регулювання земельних відносин за жовтень 2014 року (протокол №72) звернень БФ «Карітас» було відмовлено у задоволенні прохання (а.с.9).
Вважаючи бездіяльність Ради протиправною та такою, що суперечить нормам матеріального права, Благодійний фонд звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до пунктів «а», «б», «в» ст.12 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Згідно з ч.1 ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Частиною 2 ст.83 ЗК України встановлено, що у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Відповідно до положень ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
На підставі аналізу змісту позовної заяви, матеріалів справи та пояснень сторін в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, що підставою звернення Благодійного фонду з позовом стала бездіяльність відповідача щодо не розгляду питання про продовження строку на укладення договору оренди земельної ділянки, яку попередньо орендував позивач.
Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно вимог статей 2 та 5 ЗК України, Рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.124 ЗК України які кореспондують ч.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Таким чином, реалізація права на поновлення договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється відповідним рішенням.
Слід зауважити, що завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» 16.04.2004р. № 7 за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Аналіз законодавчих норм та позовних вимог дає можливість колегії суддів дійти висновку, що Дрогобицька міська рада при здійсненні повноважень власника землі є вільною у реалізації права розпоряджатися землею та вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому права користування землею в порядку, встановленому законом. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою відповідач, відповідно до положень Земельного кодексу України, має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до переконання, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а Дрогобицька міська рада як власник землі при цьому не здійснювала владних управлінських функцій і є вільною у виборі суб'єктів щодо надання їм земельних ділянок в оренду в порядку, встановленому законом.
Таким чином у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), спори щодо реалізації такого рішення повинні вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 01.10.2013р.(справа 21-345а13), від 11.11.2014р. (справа 21-493а14), від 29.09.2015р. (справа 826/10205/14), яка з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
На підставі аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегії суддів приходить до переконання, що у випадку, що розглядається, позов заявлений щодо продовження терміну дії оренди Благодійним фондом земельної ділянки площею 400 кв.м. на вул.Чорновола,4, кадастровий номер №4610600000:01:003:0110 для будівництва прибудови до орендованого приміщення, строком на 3 роки, а відтак такий спір є не публічно-правовим, а приватноправовим і має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Спір у справі, що розглядається, не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не підпадають під дію ст.17 КАС України, що є наслідком скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Колегія суддів в силу приписів ч.2 ст.157 КАС України роз'яснює позивачу, що даний спір належить вирішувати в порядку господарського судочинства.
Водночас, колегія суддів зауважує, що за результатами розгляду клопотання Громадської організації «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей-інвалідів «Надія» від 26.11.2015р. про відтермінування сплати судового збору у зв'язку з скрутним матеріальним становищем до моменту вирішення справи по суті, при винесені ухвали про відкриття апеляційного провадження прийнято рішення про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
З огляду на викладене та враховую те, що судовий збір не був сплачений апелянтом, слід стягнути з Громадської організації на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 160,78грн. (сто шістдесят гривень сімдесят вісім копійок).
Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Громадської організації «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей інвалідів «Надія» задовольнити частково.
Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року у справі №442/2158/15-а скасувати та провадження у справі за позовом Благодійного фонду «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької церкви до Дрогобицької міської ради, третя особа Громадська організація «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей інвалідів «Надія» закрити.
Стягнути з Громадської організації «Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей інвалідів «Надія» до Державного бюджету України 160,78 грн. (сто шістдесят гривень сімдесят вісім копійок) судового збору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.І. Шинкар
Судді М.А. Пліш
Н.В. Ільчишин
Повний текст Ухвали складено 27.01.2016р.