27 січня 2016 року Справа № 876/10311/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Мікули О.І.,
суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,
з участю секретаря судового засідання - Кіри Н.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2015 року у справі за позовом Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики ЛМР до ОСОБА_2 до про стягнення коштів, -
Позивач - Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради звернувся в суд з позовом до відповідача - ОСОБА_2, в якому просив стягнути надмірно виплачену щомісячну адресну допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, у розмірі 8041,55 грн.
Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради надміру виплачені кошти щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, в розмірі 8041 (восьми тисяч сорока однієї) гривні 55 копійок.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що в Акті комісії Сусолівської сільської ради від 26 червня 2015 року вказано, що житловий будинок АДРЕСА_1 у с. Сусолів Самбірського району Львівської області не придатний як житло, так як стіни даного будинку обвалені, дах зламаний, газ та світло відключені. Таким чином, зазначений житловий будинок у с. Сусолів не є житлом фізичної особи у розумінні ЦК України. У зв'язку з нежитловим станом приміщення ОСОБА_2 після переміщення з окупованої території у даному будинку не проживав, не проживає і проживати не буде. Таким чином, незважаючи на те, що у власності ОСОБА_2 формально є житлове приміщення, він як на момент призначення адресної допомоги, так і на сьогоднішній день проживає в іншому житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, і саме на проживання у цьому житлі відповідач скеровував надану йому адресну допомогу. Просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Представники відповідача (апелянта) - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи в його відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача (апелянта), перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою про призначення йому щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, зазначивши, що ані у нього, ані у членів його сім'ї немає у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована території України, райони проведення антитерористичної операції, немає транспортних засобів та немає на депозитному банківському рахунку коштів в розмірі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму.
На підставі вказаної заяви відповідно до вимог Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року, відповідача взято на облік та розпочато виплату йому допомоги в розмірі 1768 грн. щомісяця.
Разом з тим, під час перевірки правильності і повноти інформації, що надається заявниками для призначення житлових субсидій та соціальної допомоги було виявлено, що відповідач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, с. Сусолів Самбірського району Львівської області, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. Право власності зареєстровано 08 жовтня 2014 року, тобто до звернення відповідача із заявою про виплату допомоги.
Таким чином, відповідач під час звернення із заявою про виплату допомоги, повідомив недостовірну інформацію про наявність у нього житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована території України, райони проведення антитерористичної операції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач подав недостовірну інформацію про обставини, які впливають на призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, а тому така підлягає стягнення як надміру виплачена.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Приписам наведеної норми кореспондують положення ч.2 ст. 21 КАС України, згідно з якими вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, яка була завдана лише суб'єктом владних повноважень; а також такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності останнього.
П.4 ч.1 ст.17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно- правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Однак, такий суб'єкт владних повноважень може бути позивачем у адміністративній справі лише у випадках, передбачених ч.4 ст.50 КАС України, до переліку яких віднесено також випадки, встановлені іншими законами.
Якщо суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то, залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст.15 ЦПК України.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 червня 2013 року у справі № 21-204а13, від 22 вересня 2015 року у справі №21-2209а15, згідно з якою справи за позовами органів Пенсійного фонду України до підприємств, організацій, установ про стягнення суми зайво виплачених пенсій не належать до адміністративних справ, оскільки містять вимоги про відшкодування шкоди. Так, Верховний Суд України зазначає, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а не спір про стягнення переплаченої пенсії у зв'язку з наданням відповідачем недостовірних відомостей, а в силу вимог ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи те, що характер спорів між органами Пенсійного фонду України та підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами з приводу стягнення надмірно сплаченої пенсії, а також між органом соціального захисту населення та фізичними особами з приводу стягнення безпідставно виплаченої щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг є аналогічним, тому на даний спір юрисдикція адміністративних судів також не поширюється.
Таким чином, між сторонами склалися відносини, що стосуються стягнення надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, тобто спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на виплачену управлінням соціального захисту адресної допомоги та стягнення цієї суми з неї, як недобросовісного набувача, що регулюються цивільним законодавством, цей спір має приватно- правовий, а не публічний характер, тому такий повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, п.4 ч.1 ст.198, ст.ст.203, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Сихівського районного суду міста Львова від 15 вересня 2015 року у справі № 464/6910/15а, 2-а/464/177/15 скасувати, та провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.І. Мікула
Судді А.Р. Курилець
М.П. Кушнерик
Повний текст ухвали виготовлено 28 січня 2016 року.