АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
20 січня 2016 колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Котули Л.Г., Панченка М.М.
при секретарі: Мікітчак А.Л.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів, -
22 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до «Інтерпайп Україна» (далі - ТОВ «Інтерпайп Україна») про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що працював в ТОВ «Інтерпайп Україна» за сумісництвом на посаді радника зі стратегічного розвитку й наказом № 212-У від 20 березня 2014 року його було звільнено з займаної посади на підставі п.3 ст. 43-1 КЗпП України.
Посилаючись на належне виконання ним трудових обов'язків та незаконність звільнення, просив визнати незаконним та скасувати наказ від 20 березня 2014 року про його звільнення, поновити на посаді радника зі стратегічного розвитку ТОВ «Інтерпайп Україна» за сумісництвом й стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 90 000 грн. та витрати на правову допомогу, у сумі 5 900 грн.
У липні 2014 року позивач змінив предмет позову, виключивши вимогу про скасування наказу № 212-У від 20 березня 2014 року про його звільнення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді радника по стратегічному розвитку за сумісництвом з 20 березня 2014 року ТОВ «Інтерпайп Україна».
Стягнуто з ТОВ «Інтерпайп Україна» на користь ОСОБА_2 300 грн. моральної шкоди.
У задоволенні решти позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, за її змістом, просить скасувати рішення районного суду, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_2 перебував у трудових стосунках з відповідачем на посаді радника зі стратегічного розвитку, за сумісництвом, з 14 грудня 2009 року.
Відповідно до положень ч.2 ст.24 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному, або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях.
Згідно ч.1 ст.102 -1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Положеннями п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом № 58 від 29 липня 1993 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року № 110, передбачено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Встановлено, що 20 березня 2014 року наказом ТОВ «Інтерпайп Україна»№ 212-У на підставі положень п.3 ст.43-1 КЗпП України ОСОБА_2 було звільнено з посади радника по стратегічному розвитку за сумісництвом, у зв'язку із прийняттям на роботу іншого працівника, який не працює за сумісництвом.
Разом з тим, наказом ТОВ «Інтерпайп Україна» № 273-П від 18 квітня 2014 року наказ № 212-У від 20 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 визнано недійсним, позивача поновлено на роботі та допущено до виконання обов'язків на посаді радника по стратегічному розвитку за сумісництвом з 23 квітня 2014 року, а також зобов'язано головного бухгалтера забезпечити нарахування та виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 березня 2014 року по 22 квітня 2014 року (а.с.27).
Отже, фактично ще до звернення ОСОБА_2 у суд з позовом, відповідач поновив його трудові права й допустив до виконання посадових обов'язків радника по стратегічному розвитку, за сумісництвом.
Посилання представника ОСОБА_2 на те, що відповідач за власною ініціативою, без його згоди скасував наказ про звільнення з роботи, чим припустився порушень його трудових прав - безпідставні, остільки спростовуються змістом поданої ОСОБА_2 позовної заяви, в якій він оспорював правомірність його звільнення й наполягав на поновленні на роботі.
Видавши 18 квітня 2014 року наказ про скасування раніше виданого наказу від 20 березня 2014 року № 212-У про звільнення ОСОБА_2 з роботи, ТОВ «Інтрепайп Україна» за власною ініціативою відновило порушені права позивача на працю за сумісництвом.
А діючими нормами трудового законодавства не заборонено роботодавцю за власною ініціативою поновлювати трудові права найманого працівника, звільненого у відсутність згоди на це самого працівника.
Отже, матеріалами справи доведено, що 18 квітня 2014 року, тобто ще до звернення ОСОБА_2 у суд з позовом (22 квітня 2014р.), відповідач за власною ініціативою скасував як незаконний, наказ від 20 березня 2014року про звільнення його з роботи й поновив позивача на раніше займаній ним посаді.
Відповідно до даних, які містяться у журналі судового засідання районного суду від 11 червня 2014 року, в судовому засіданні під час розгляду справи за участю представника позивача, представник ТОВ «Інтерпайт Україна» долучив до справи заперечення на позовну заяву, серед додатків до якого містилася також і копія наказу про поновлення ОСОБА_2 на роботі та докази вжиття відповідачем заходів щодо інформування позивача про поновлення його трудових прав в тому числі й шляхом розміщення відповідного повідомлення у засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур'єр» (а.с.17-32).
Зазначене свідчить про те, що відповідач всіма можливими засобами зв'язку вживав заходів щодо повідомлення ОСОБА_2 про поновлення його на роботі й 11 червня 2014 року до справи долучив копію відповідного наказу.
Після визнання доведеним факту скасування відповідачем наказу про звільнення, ОСОБА_2 змінив предмет позову, виключивши із його змісту вимоги про скасування наказу про звільнення, а з долучених до справи письмових пояснень представника позивача убачається, що ОСОБА_2 з наказом про поновлення його на роботі ознайомився 13 червня 2014року (а.с. 41-44, 61).
Зазначеними обставинами спростовуються твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не допущено до роботи, а виданий відповідачем наказ є одностороннім документом, що не створює для ОСОБА_2 правових наслідків.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що наказ № 273-П від 18 квітня 2014року про поновлення ОСОБА_2 на роботі є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому правовою природою грошових коштів після поновлення позивача на роботі - з 23 квітня 2014 року, є оплата його праці у вигляді заробітної плати, а не середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на викладене, та обставина, що ухвалене по справі 23 грудня 2014 року рішення районного суду, з урахуванням редакції вимог про поновлення ОСОБА_2 на роботі за сумісництвом з 20 березня 2014 року, було виконано відповідачем 25 грудня 2014року, після чого трудові відносини з ним припинено, по справі правового значення не має й на суть прийнятого в зазначеній частині вимог рішення, не впливає.
Встановлений судом розмір моральної шкоди, в сумі 300 грн. відповідає характеру та тривалості моральних страждань, заподіяних позивачу діями ТОВ «Інтерпайп Україна» й колегія суддів визнає його правильним.
У матеріалах справи відсутні докази про надання ОСОБА_2 правової допомоги фахівцем у галузі права, не долучено до справи й конкретизований розрахунок вартості понесених витрат, а тому колегія суддів погоджується з висновками районного суду про відсутність підстав до стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Між тим, згідно наказу, ОСОБА_2 поновлено на посаді не з 20 березня 2014року, тобто дати звільнення, а з 23 квітня 2014 року, що є неправильним, а тому районний суд правомірно прийшов до висновку про необхідність поновлення позивача на роботі з дати звільнення - 20 березня 2014 року, а не іншої дати, як вказав відповідач.
Разом з тим, з висновками районного суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, погодитися неможливо.
Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині, суд першої інстанції виходив з того, що питання оплати праці ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу в період з 21 березня по 22 квітня 2014 року вирішено п.4 наказу № 273-П від18 квітня 2014 року про поновлення позивача на роботі, яким зобов'язано головного бухгалтера забезпечити нарахування та виплату позивачу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с.27).
Разом з тим, під час розгляду справи, районний суд не перевірив правильність нарахування ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що свідчить про поспішність висновків суду про відмову у позові в зазначеній частині вимог.
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Остільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до п.5 розділу IVПорядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 розділу IVПорядку нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3п.8розділу IVПорядку).
З долученої до справи відповідачем довідки (а.с.162), убачається, що на виконання наказу № 273 - П за період з 21 березня 2014 року по 22 квітня 2014 року ОСОБА_2 було нараховано 52800 грн. й у подальшому виплачено суму коштів за вирахуванням обов'язкових платежів.
Разом з тим, дані долучених до справи копій особових рахунків ОСОБА_2 свідчать іншу суму необхідних нарахувань.
Так, найбільш повними календарними місяцями роботи позивача є листопад та грудень 2013 року, які й підлягають взяттю за основу під час визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У грудні 2013р. ОСОБА_2 відпрацьовано повний місяць - 22 робочі дні й його дохід становив 50 990грн., у листопаді 2013р. ним відпрацьовано 15 робочих днів з 21 й його заробітна плата склала 82725грн ( 36421 + 46304= 82725 а.с.215).
Отже, загальна сума заробітної плати позивача за два місяці становить 133 715 грн., а при відпрацьованих 37 робочих днях його середньоденна зарплата складає 3613 грн. 91 коп.133715:37 = 3613,91).
Період вимушеного прогулу ОСОБА_2 з 21 березня 2014 року по 22 квітня 2014 року становить 22 робочих дні, а тому його середній заробіток за вказаний період становить 79506 грн. 20 коп., а не 52 800 грн., як визначив відповідач, у зв'язку з чим недоплата становить 26706 грн. 20 коп.
( 79506,20-52800=26706,2).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення районного суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як постановленого з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а по справі в цій частині слід ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково й стягнути з ТОВ «Інтерпайп Україна» на користь ОСОБА_2 26706 грн. 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а на підставі вимог ст.4 Закону України «Про судовий збір» в дохід держави судовий збір, в сумі 1218 грн.
Залишаючи без змін рішення районного суду в іншій частині, колегія суддів виходила з повноважень суду апеляційної інстанції, враховувала конкретні обставини справи, висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015р., а також положення ч.2 ст.308 ЦПК України, згідно яких не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.
Ухвалити по справі в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, в сумі 26706 грн. 20 коп. та в дохід держави судовий збір, в сумі 1218 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/12471/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/844/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Волошин В.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.