Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Чех Н.А.
№ 22-ц/796/1653/2016 Доповідач - Борисова О.В.
справа № 755/9583/14-ц
м. Київ
14 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Пікуль А.А., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: П'ятничук В.Г
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Бондар ОлениВячеславівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління Державної міграційної служби України, третя особа: служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку та виселення,-
У березні 2014 року позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4, 2000 року народження, зареєстрованого з 11.03.2010 року, ОСОБА_5, 2007 року народження, зареєстровану з 11.03.2010 року за адресою: АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із зазначеної квартири та вирішити питання судових витрат.
В мотивування вимог посилалося на те, що 02.12.2009 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме:належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та вказаний виконавчий напис пред'явлено до примусового виконання.
Проте, відповідачі відмовляються в добровільному порядку звільнити спірне житлове приміщення, а тому мають бути виселенні в судовому порядку.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.02.2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 19.05.2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.10.2015 року касаційну скаргу представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Виговської Д.О. задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19.05.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Бондар О.В. подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у зв'язку з тим, що заборгованість ОСОБА_2 не погашена, 06.12.2013 року на адресу відповідачів було направлено вимогу № 2923 про добровільне звільнення квартири, але відповіді на вимогу надано не було, квартира не звільнена.
Крім того, суд першої інстанції вказав на обставини справи, що є підставою для задоволення позову про виселення, проте всупереч нормам ст.109 ЖК України, ст.40 Закону України «Про іпотеку» відмовив у позові, не обґрунтовуючи це жодною нормою права.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України та третя особа служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що оскільки виконавче провадження по примусовому виконанню рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення зупинено, то правові підстави для задоволення позову відсутні.
Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з'ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.
Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст.309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Судом встановлено, що 18.04.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № ML-017/019/2008, згідно якого позичальнику було надано кредит в сумі 250 000 доларів США (а.с.6-10).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18.04.2008 року між ОСОБА_2 та банком був укладений договір іпотеки № PML-017/019/2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. За договором іпотеки в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.11-14 зв).
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 року, договору про відступлення права вимоги від 05.05.2010 року та відповідно до ст.ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-017/019/2008 від 18.04.2008 року та за договором іпотеки № PML-017/019/2008 від 18.04.2008 року (а.с. 30-46).
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідача за кредитним договором № ML-017/019/2008 від 18.04.2008 року та за договором іпотеки № PML-017/019/2008 від 18.04.2008 року.
У зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором банком було подано заяву та відповідні документи нотаріусу для вчинення виконавчого напису для звернення стягнення на предмет іпотеки.
02.12.2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис зареєстрований за №11472 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості в сумі 2175 527 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.23).
Виконавчий напис було пред'явлено до ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві для примусового виконання.
18.03.2010 року постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 18170787 (а.с.24).
06.12.2013 року на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_3 було направлено вимогу про добровільне звільнення квартири (а.с.27-29).
В ході виконавчого провадження було з'ясовано, що згідно довідки форми №3, виданої по запиту ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 24.08.2012 року КП «Житло- Сервіс» за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано чотири особи, а саме: ОСОБА_2, 1975 р.н., ОСОБА_3, 1970р.н., ОСОБА_4, 2000 р.н., ОСОБА_5, 2007 р.н. Дана обставина також підтверджується довідкою форми № 3 від 16.10.2014 року №586 (а.с.105).
Малолітні ОСОБА_4 2000р.н. та ОСОБА_5 2007 р.н. були 11.03.2010 року зареєстровані у квартирі, переданою їх матір'ю - ОСОБА_2 в іпотеку, після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя.
Як вбачається з листа ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві № 645/13 від 03.11.2014 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві винесено постанову про зупинення виконання виконавчого провадження з виконання виконавчого напису від 02.12.2009 року про звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 відповідно до п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с.126-127).
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ставило перед судом питання про виселення відповідачів з квартири, оскільки виконавчим написом нотаріуса звернено стягнення на предмет іпотеки.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд виходив з того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частинами 1 та 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Таким чином, установлений цим Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки Закон про мораторій не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
Отже, предметом позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з квартири - як наслідок невиконання умов кредитного договору, а тому положення вищезазначеного Закону не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Разом з тим, вимоги позивача про виселення відповідачів не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Частинами 1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно з ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Так, згідно із частинами 1, 2 ст.39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини 2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення ст.40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
ОСОБА_2 придбала квартиру, яка є предметом іпотеки, згідно з договором купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Позняковою С.В. 05.12.2005 року за реєстровим №5734, тобто не за рахунок отриманих у 2008 році кредитних коштів, а тому передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла немає.
Таким чином правові підстави для виселення мешканців зі спірної квартири без надання їм іншого постійного житла відсутні.
З'ясування судом обставин направлення відповідачам письмової вимоги банку та її отримання про звільнення квартири не мають правового значення для вирішення цієї частини позовних вимог у справі, яка переглядається.
Вимога позивача про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4, 2000 року народження, ОСОБА_5, 2007 рокународження, які зареєстрованих з 11.03.2010 року за адресою: АДРЕСА_1 також не підлягає задоволенню, оскільки позивач, як іпотекодержатель, має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим вимогу про виселення.
Оскільки відповідачів неможливо виселити без надання їм іншого житлового приміщення, вимоги про зняття дітей з реєстраційного обліку є передчасними.
Щодо рішення суду першої інстанції, то ним, хоча і по суті правильно відмовлено у задоволенні позову про виселення з квартири, але не вірно застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як напідставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав ніж ті, що вказані в рішенні суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Бондар Олени Вячеславівни задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління Державної міграційної служби України, третя особа: служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку та виселення - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді