ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 січня 2016 року письмове провадження № 826/21718/15
Окружний адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О, розглянувши адміністративну справу
за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України
до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві
про визнання протиправним та скасування постанови
Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі по тексту - позивач, ДАБІ України) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Солом'янського РУЮ), в якому просить: скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Лебедєвої Л.Ю. від 21.11.2014 про закінчення виконавчого провадження ВП № 43440658 з примусового виконання постанови від 21.02.2014 № 86/14/7/26-18/2102/02/1.
В судовому засіданні 09.11.2015 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача до суду не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, причини неявки суду не повідомив. Заперечень, матеріалів виконавчого провадження до суду не надав.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття представника відповідача, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
21.11.2014 постановою головного державного виконавця органу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Лебедєвою Л.Ю. виконавче провадження ВП №43440658 з примусового виконання постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 21.02.20014 №86/14/7/26-18/2102/02/1 про стягнення з ПАТ «Київський завод зварювального обладнання» штрафу 450 660,00 грн. на користь держави закінчено.
Позивач вважає протиправною вищезазначену постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2014, оскільки державним виконавцем порушено вимоги статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідач письмового заперечення проти адміністративного позову до суду не надав.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Матеріали справи підтверджують, що 21.02.2014 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві винесено постанову №86/14/7/26-18/2102/02/1, якою ПАТ «Київський завод зварювального обладнання» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз.5 п.6 ч.2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено на ПАТ «Київський завод зварювального обладнання» штраф у сумі 450 660,00 грн.
23.05.2014 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Лебедєвою Л.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №43440658 з виконання постанови від 21.02.2014 №86/14/7/26-18/2102/02/1.
21.11.2014 постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Лебедєвою Л.Ю. виконавче провадження ВП №43440658 з примусового виконання постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 21.02.2014 №86/14/7/26-18/2102/02/1 про стягнення з ПАТ «Київський завод зварювального обладнання» штрафу 450 660,00 грн. на користь держави закінчено.
Підставою для закінчення виконавчого провадження ВП №43440658 у постанові від 21.11.2014 визначено надходження до відділу повідомлення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві від 18.09.2014 № 7/26-42/1809/02/1, що постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 86/14/7/26-18/2102/1 скасована.
У постанові від 21.11.2014 відповідач посилається на пункт 9 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 9 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
З матеріалів справи вбачається, що згідно заяви № 7/26-42/1809/02/1 від 18.09.2014, Інспекція просила закінчити виконавче провадження та повернути виконавчий лист без виконання на вимогу начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві, керуючись п.9 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи, що постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 86/14/7/26-18/2102/1 від 21.02.2014 скасована. Дана заява підписана начальником Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві К.Ліхуновим та зареєстрована у ВДВС Солом'янського РУЮ в м.Києві за № 19499/02-25 від 21.11.2014.
З урахуванням вставлених фактів, враховуючи положення Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку, що державний виконавець ВДВС під час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №43440658 від 21.11.2014 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, а тому позовні вимоги задоволенню на підлягають.
Крім того, суд зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» державним виконавцям не надано повноважень на перевірку достовірності документів, що подаються в рамках виконавчого провадження та інформації, що міститься в таких документах. При цьому, відповідальність особи за підроблення документів, передбачена іншими, а ніж ЗУ «Про виконавче провадження», нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог п. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Позивачем не надано суду належного доказу за яким можливо встановити факт підробки документа (вирок суду тощо) за яким прийнято оскаржуване рішення.
Також, слід зазначити, що відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:
1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача коштів;
5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Згідно положень статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України заміна сторони виконавчого провадження може бути здійснена лише у разі вибуття сторони виконавчого провадження, однак, у межах спору відсутнє відкрите виконавче провадження з примусового виконання постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 21.02.2014 № 86/14/7/26-18/2102/02/1 за заявою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, що виключає можливість замінити її на належного стягувача.
Часиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Державної архітектурно-будівельної інспекції України відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.О. Арсірій