04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" січня 2015 р. Справа№ 910/25371/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Зубець Л.П.
Іоннікової І.А.
при секретарі Філімоновій І.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі №910/25371/15 (суддя - Мудрий С.М.) повний текст якого складено 10.11.15р.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання недійсним п.4 Угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 року, від 26.04.2012 року за №91-6-00958
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" до Київської міської ради про визнання недійсним п.4 Угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 року, від 26.04.2012р. за №91-6-00958.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в укладеній між сторонами угоді про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 року, пункт 4 суперечить рішенню Київської міської ради від 29.12.2011 № 1100/7336 «Про бюджет міста Києва на 2012 рік».
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.10.2015 року було залучено до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.11.15р. у задоволенні позову відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано відсутністю підстав для визнання правочину недійсним в частині встановленої відсоткової ставки орендної плати земельних ділянок в розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 року у справі №910/25371/15 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/25371/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.
На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" на рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 23.11.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 08.12.15р.
У судовому засіданні 08.12.2015 року було оголошено перерву до 19.01.2015 року.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Зубець Л.П, Іоннікова І.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.16р. апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Зубець Л.П.
Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 року у справі № 910/25371/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 року у справі № 910/25371/15.
Представник третьої особи в судове засідання 19.01.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що п 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 не відповідає нормам діючого законодавства, що дає підстави визнати даний пункт договору недійсним відповідно до ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
08.12.2005 року між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26 січня 2006р. за №91-6-00528 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Відповідно до п.1.1, 2.1 договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 17.03.2005 року за №159/2735, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, яка розташована по проспекту Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розмір - 707 (сімсот сім) кв. м. кадастровий номер 8000000000:88:168:0001, цільове призначення для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку.
Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання №811/7047 від 01.12.2011 року "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" договорів оренди земельних ділянок на просп.. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 №91-6-00528 та від 15.05.2008 №91-6-00778" поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" договори оренди земельних ділянок на просп.Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, зокрема: договір оренди земельної ділянки площею 0,0707 га для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку від 26.01.2006 №91-6-00528, укладений на підставі рішення Київської міської ради від 17.03.2005 №159/2735 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва", - на 15 років.
Встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в договорах оренди земельних ділянок від 26.01.2006 № 91-6-00528 та від 15.05.2008 №91-6-00778, підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства.
19.04.2012 року між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" (орендар) укладено угоду про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26 квітня 2012р. за №91-6-00958 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Відповідно до п.1 угоди, поновити на підставі рішення Київської міської ради від 01.12.2011 року №811/7047 та Закону України "Про оренду землі" на 15 (п'ятнадцять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем, що посвідчений Щербаковим В.З., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.12.2005 року за реєстровим №892 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.01.2006 року за №91-6-00528.
У пункті 4 угоди зазначено, що підпункт 4.2 договору оренди викласти в редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 ( одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством".
Спір у справі виник у зв'язку тим, що позивач заперечує дійсність п.4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 року, яку зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26 квітня 2012р. за №91-6-00958 у книзі записів державної реєстрації договорів та вважає що ця частина правочину повинна бути визнана судом недійсною.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з п. п. 288.1, 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем
Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви, прийняття рішення судом першої інстанції та постанови апеляційною інстанцією) визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Таким чином, відповідно до положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.
Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі, втім, не може бути меншою розміру земельного податку (для земель сільськогосподарського призначення) та/або трикратного розміру земельного податку (для інших категорій земель).
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи у підпункті 4.2 договору оренди від 08.12.2005 (у редакції з урахування додаткової угоди) встановлено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 ( одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
У відповідності до пояснень Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), розмір земельного податку встановлювався згідно положень статті 276 Податкового кодексу України, які визначають, що податок на земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням коефіцієнту для земельних ділянок загальнодержавного призначення - 3,75.
Пунктом 276.3 Податкового кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення Київської міської ради) податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: 276.3.1. міжнародного значення - 7,5; 276.3.2. загальнодержавного значення - 3,75; 276.3.3. місцевого значення - 1,5.
Отже, 11,25% нормативного грошової оцінки - це трикратний розмір земельного податку для даної земельної ділянки, що був встановлений законодавством на момент складання розрахунку.
Також, в матеріалах справи наявний розрахунок №Б-35472 від 05.03.2012 року розміру орендної плати за земельну ділянку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006р. №1724, підписаний орендарем та орендодавцем, в якому визначено, що ставка земельного податку, встановлена Податковим кодексом України (відсотків грошової оцінки земельної ділянки) - 3,75, прийнятий для розрахунку розміру орендної плати (відсотків грошової оцінки земельної ділянки) - 11,25.
Таким чином в даному випадку розмір орендної плати за земельну ділянку - 11, 25%, встановлений у підпункті 4.2 договору оренди від 08.12.2005 (у редакції з урахування додаткової угоди) не перевищує максимально допустимого розміру орендної плати у відповідності до положень 288.5.2. Податкового кодексу України та повністю відповідає критеріям визначення розміру орендної плати згідно норм чинного земельного законодавства.
Таким чином підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним п 4 угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 року.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання п.4 Угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди недійсним, слід зазначає наступне.
У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/25371/15 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/25371/15 повернути до Господарського суду м. Києва
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Л.П. Зубець
І.А. Іоннікова