ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.01.2016Справа №910/30532/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗОФОРМ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ»
про стягнення 34 972,83 грн.
Суддя Андреїшина І.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Дмитрів М.І.
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗОФОРМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ» про стягнення 34 972,83 грн. (з яких: 20 079,89 грн. заборгованість, 13 822,09 грн. інфляційні втрати та 1 070,85 грн. три відсотки річних), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за усним договором поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2015 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/30532/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.01.2016 р., зобов'язано сторін надати певні пояснення та документи.
Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2016 р. надав суду на виконання вимог ухвали суду документи для долучення до матеріалів справи та оригінали документів для огляду у судовому засіданні; надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 20.01.2016 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду в даній справі не виконав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.
У судовому засіданні 20.01.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
В ході усної домовленості, шляхом обміну телефонограмою між ТОВ «ЛІЗОФОРМ» і ТОВ «ЕЛІТ» та підтвердження прийняття до виконання замовлення на поставку товару, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 25 791,77 грн.
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, суд дійшов висновку про укладення між сторонами господарського договору у спрощеній формі.
Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.
У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що відпуск товару відбувся на підставі видаткових накладних № 4579 від 28.07.2014 р. № 522 від 30.01.2014 р., № 6 від 08.01.2014 р., Бланідас Софт, 5000 мл в кількості 25 шт.; Шуреклін Плюс, 20л (20,6 кг) (Shureclean Plus, 201) (20,6 кg) в кількості 6 шт.; Дівозан ХС 35, 20л (22,6 кг) Divozan НS 35, (201 (22,6 кg)) в кількості 5 шт.; Дівозан Екстра, 20 л (20,2 кг) (Divozan Ехtга 201 (20,2 кg)) в кількості 2 шт.; Дівоміл Форте, 20л (25,4 кг) (Divomil forte, 201 (25,4 кg)) в кількості 5 шт.; ТМ 90, 20л (21,4 кг) (ТМ90, 201) (21,4 кg) в кількості 2 шт.; Аеродезин 2000, 1000 мл, з розпилювачем в кількості 5 шт.; Хайстар ВС77, 20л (28,8 кг) (Highstar VС77, 201 (28,8 кg)) в кількості 2 шт.; Джей Ді Ціптон ВС 11,20 л (25,8 кг) (JD Сірton VС 11, 201 (25,8 кg)) в кількості 3 шт.; Suma Іnох D7.1, 750ml - засіб для догляду за нержавіючою сталлю в кількості 3 шт.; Бланідас софт дез, 5000 мл в кількості 1 шт.; Джей Ді Хайстар ВС77, 20л (28,8 кг) (JD Higstar VС77, 201 (28,8 кg)) в кількості 2 шт. (надалі - товар).
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки за товар № 8 від 08.01.2014 р. на суму 8 646, 07 грн.; № 581 від 30.01.2014 р. на суму 8 991,00 грн.; № 4670 від 22.07.2014 р. на суму 8 154,70 грн..
Однак відповідач здійснив часткову оплату по рахунку № 581 від 30.01.2014 р. в сумі 5 711,88 грн., що підтверджується довідкою з банку від 04.11.2015 р. № 43-65/807, і не сплатив в повному обсязі зазначену в рахунках суму, у зв'язку з чим станом на 23.11.2015 р. заборгованість відповідача перед позивачем, за поставлений товар, складає 20 079,89 грн.
Відповідно до домовленостей, досягнутих сторонами, позивач здійснив поставку товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними. Таким чином, позивач вчинив дії щодо передачі товару та передав його, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи на накладних та скріпленням печаткою.
З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.
За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІЗОФОРМ» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ» про стягнення 34 972,83 грн. (з яких: 20 079,89 грн. заборгованість, 13 822,09 грн. інфляційні втрати та 1 070,85 грн. три відсотки річних), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за усним договором поставки товару.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, суд дійшов висновку про укладення між сторонами господарського договору у спрощеній формі.
Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.
У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання, поставивши товар на суму 25 791,77 грн., що підтверджується накладними № 4579 від 28.07.2014 р. № 522 від 30.01.2014 р., № 6 від 08.01.2014 р., виданими ТОВ «ЛІЗОФОРМ» та відповідними рахункам на оплату, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару на зазначену суму виконав неналежним чином, сплативши частково рахунок № 581 від 30.01.2014 р. на суму 5 711,88 грн., що підтверджується довідкою з банку від 04.11.2015 р. № 43-65/807.
Відповідач у жодних належних доказів обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
За таких обставин, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗОФОРМ» заборгованості в розмірі 20 079,89 грн., а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗОФОРМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ» про стягнення 20 079,89 грн. заборгованості, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за усним договором поставки товару, визнається судом таким, що підлягає задоволенню повністю.
ТОВ «ЛІЗОФОРМ» просило суд стягнути з відповідача 13 822,09 грн. інфляційні втрати та 1 070,85 грн. три відсотки річних за період з 29.07.2014 р. до 23.11.2015 р., у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за усним договором поставки товару.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання станом на 23.11.2015 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню 13 822,09 грн. інфляційні втрати та 1 070,85 грн. три відсотки річних за період з 29.07.2014 р. до 23.11.2015 р., у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за усним договором поставки товару.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ» (03680, м. Київ, вул. Святошинська, 34, корпус «Я», кімната 13, код ЄДРПОУ 37833167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗОФОРМ» (16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Б.Хмельницького, 37, код ЄДРПОУ 14312565) 20 079 (двадцять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 89 коп. заборгованості, 13 822 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 09 коп. інфляційних втрат, 1 070 (одна тисяча сімдесят) грн. 85 коп. трьох відсотків річних та 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 26.01.2015 р.
Суддя І.О. Андреїшина