ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.01.2016Справа № 910/28822/15
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
ОСОБА_2
про стягнення 46 503, 12 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Петренко А.О. за довіреністю № 2 від 12.01.2016 р.;
від третьої особи: не з'явився.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» (далі - відповідач) про стягнення 46 503, 12 грн., з яких 23 790, 00 грн. основного боргу, 11 183, 25 грн. пені, 680, 46 грн. 3% річних, 10 849, 41 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він поставив відповідачу продукцію, яка останнім в повному обсязі оплачена не була, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 23 790, 00 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/28822/15, її розгляд призначено на 23.11.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.12.2015 р.
В судовому засіданні 15.12.2015 р. представником відповідача було подано письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до змісту яких відповідач позовні вимоги визнає частково в сумі основного боргу у розмірі 10 054, 00 грн., зазначаючи про те, що у рахунок оплати поставленого товару на суму 32 260, 00 грн. він перерахував позивачу 22 206, 00 грн., в тому числі, на підставі видаткових касових ордерів № 00000000274 від 24.06.2014 р. на суму 3 570, 00 грн., № 00000000321 від 23.07.2014 р. на суму 4 811, 00 грн., № 00000000359 від 11.08.2014 р. на суму 5 355, 00 грн., які позивач не врахував.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2015 р. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2, в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/28822/15 на п'ятнадцять днів, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.01.2016 р.
Разом з тим, вищевказаною ухвалою суд витребував у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Просвіркіної Т.В. інформацію щодо посвідчення/непосвідчення довіреності (№ бланка НАА572036), виданої 20.06.2014 р. ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 представляти інтереси в усіх установах, підприємствах та організаціях, в тому числі у Ритуальній службі спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» з питання отримання грошових коштів у касі означеного підприємства згідно з Договором поставки № 53 від 08.04.2014 р.
28.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Просвіркіної Тетяни В'ячеславівни надійшла інформація, відповідно до якої 20.06.2014 р. реєстр за № 787, бланк НАА № 572036 була посвідчена довіреність від імені гр. ОСОБА_1 на імґя громадянина ОСОБА_2 на право представляти інтереси в усіх установах, підприємствах та організаціях, в тому числі у Ритуальній службі спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» з питання отримання грошових коштів у касі означеного підприємства згідно з Договором поставки № 53 від 08.04.2014 р.
18.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він відзначає, що йому в період з червня 2014 року по грудень 2014 року не надходили, ні від відповідача, ні від третьої особи, грошові кошти в сумі 3 570, 00 грн. 24.06.2014 р., 4 811, 00 грн. 23.07.2014 р., 5 355, 00 грн. 11.08.2014 р. за касовими ордерами, на які посилається відповідач. При цьому, позивач звертає увагу на те, що умовами Договору поставки № 53 від 08.04.2014 р. не було передбачено можливості відповідача оплатити товар не безпосередньо позивачу, а за допомогою інших осіб. Також, позивач заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання 19.01.2016 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 19.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
08.04.2014 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 53 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати покупцеві у власність, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити наступний товар: хрест металевий, на умовах відстрочки платежу терміном на 45 робочих днів.
Асортимент та ціна продукції визначається відповідно до Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.4.).
Згідно з п. 2.2.4. Договору на покупця покладено обов'язок здійснити оплату поставленого товару у порядку та на умовах визначених цим Договором.
Відповідно до п. 3.1. Договору орієнтовна вартість цього Договору становить 70 000, 00 грн. (без ПДВ).
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що оплата товарів покупцем здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника або через касу покупця, згідно накладних, на умовах відстрочки платежу терміном на 45 робочих днів з дати поставки товару.
В силу п. 7.2. Договору строк цього Договору починає свій перебіг з моменту підписання і закінчується 31.12.2014 р.
На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 32 260, 00 грн. на підставі накладних № 64 від 10.04.2014 р. на суму 11 220, 00 грн., № 3 від 29.05.2014 р. на суму 6 885, 00 грн., № 4 від 03.07.2014 р. на суму 975, 00 грн., № 5 від 09.09.2014 р. на суму 13 180, 00 грн.
Також, факт отримання відповідачем товару на вищевказану суму від позивача підтверджується товарно-транспортними накладними № 045151 від 10.04.2014 р., № 045152 від 29.05.2014 р., № 045154 від 03.07.2014 р., № 045154 від 09.09.2014 р. та не спростований відповідачем.
За твердженням позивача, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань отриманий товар оплатив частково в сумі 8 470, 00 грн., на підтвердження чого позивач надає відповідні банківські виписки, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 23 790, 00 грн.
25.06.2015 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 25/06 про сплату заборгованості в сумі 23 790, 00 грн.
У відповідь на вищевказану претензію відповідач листом № 1214 від 21.07.2015 р. підтвердив факт отримання від позивача товару на суму 32 260, 00 грн., проте зазначив, що у рахунок оплати поставленого товару він перерахував позивачу 22 206, 00 грн. на підставі видаткових касових ордерів № 00000000274 від 24.06.2014 р. на суму 3 570, 00 грн., № 00000000321 від 23.07.2014 р. на суму 4 811, 00 грн., № 00000000359 від 11.08.2014 р. на суму 5 355, 00 грн.; та платіжних доручень № 00000002528 від 02.09.2014 р. на суму 3 270, 00 грн., № 00000002924 від 13.10.2014 р. на суму 765, 00 грн., № 00000003543 від 26.11.2014 р. на суму 4 435, 00 грн., у зв'язку з чим вважає, що його борг перед позивачем складає 10 054, 00 грн.
В подальшому позивач також звертався до відповідача з письмовими вимогами про погашення боргу, які відповідачем були залишені без задоволення.
Під час провадження у даній справі, відповідач також заперечив проти визначеної позивачем суми боргу, вказуючи на те, що позивач не враховує оплат, здійснених на підставі касових ордерів.
Судом встановлено, що спір в цій частині між сторонами виник внаслідок того, що згідно з позицією позивача укладений між сторонами Договір не передбачав можливість оплати поставленого товару через посередників, а особа, якій відповідач видав грошові кошти в оплату товару ОСОБА_2 - відповідні кошти позивачу не передавав.
Перевіряючи вказані обставини, суд встановив, що 20.06.2014 р. позивач видав ОСОБА_2 довіреність, посвідчену нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т.В.
Відповідно до вказаної довіреності ОСОБА_2 уповноважено представляти інтереси позивача, зокрема, в Ритуальній службі спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» з питання отримання належних позивачу грошових виплат у касі вказаного підприємства за фактичною адресою: м. Київ, вул. Воровського, буд. 43/14, згідно Договору поставки № 53 від 08.04.2014 р., для чого надано йому право отримувати грошові виплати (гроші), розписуватись за позивача, виконувати всі інші дії та формальності, пов'язані з виконання цієї довіреності.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідні видаткові касові ордери містять підпис, виконаний від імені ОСОБА_2, про отримання грошових коштів в оплату товару за Договором.
Заперечень відносно того, що відповідні підписи виконані не ОСОБА_2. а іншою особою, від сторін не надійшло.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач сплатив на користь позивача в оплату товару за спірним Договором також грошові кошти на підставі видаткових касових ордерів № 00000000274 від 24.06.2014 р. на суму 3 570, 00 грн., № 00000000321 від 23.07.2014 р. на суму 4 811, 00 грн., № 00000000359 від 11.08.2014 р. на суму 5 355, 00 грн.; та платіжних доручень № 00000002528 від 02.09.2014 р. на суму 3 270, 00 грн., № 00000002924 від 13.10.2014 р. на суму 765, 00 грн., № 00000003543 від 26.11.2014 р. на суму 4 435, 00 грн.
Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 не передав йому вказані грошові кошти до уваги суд не приймає, оскільки у спірних правовідносинах представник позивача діяв від його імені і прийняття таким представником грошових коштів від відповідача фактично засвідчує прийняття їх позивачем в оплату товару за Договором, проте як питання щодо передачі довірителеві одержаного у зв'язку з виконанням доручення лежить поза межами даного спору й може бути вирішено між позивачем та його повіреним в окремому позасудовому або судовому порядку.
Так, відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до ч. 3 ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Якщо повірений не виконав взятих на себе зобов'язань, він несе відповідальність у відповідності до чинного законодавства.
Враховуючи зазначене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
В той же час, у п. 3.2. Договору визначено, що оплата товарів покупцем здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника або через касу покупця, згідно накладних, на умовах відстрочки платежу терміном на 45 робочих днів з дати поставки товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений позивачем товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 10 054, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 10 849, 41 грн. інфляційних втрат та 680, 46 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 10 849, 41 грн. та 3% річних в сумі 680, 46 грн. суд вважає його невірним, оскільки він здійснений без врахування здійснених відповідачем оплат за касовими ордерами.
Згідно з вірним розрахунком суду, з відповідача має бути стягнуто 310, 31 грн. 3 % річних та 4 741, 01 грн. інфляційних втрат.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені в сумі 11 183, 25 грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Слід звернути увагу на те, що неустойка є різновидом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
В даному випадку, суду не надано укладеної між сторонами в письмовій формі угоди про встановлення відповідальності відповідача за порушення взятих ним на себе грошових зобов'язань у формі пені.
У свою чергу, норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють пені, яка має застосовуватись у випадку порушення грошових зобов'язань, а лише обмежують її розмір, який сторони визначають при укладенні Договору.
Таким чином, оскільки між сторонами не було узгоджено можливості застосування пені до спірних правовідносин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог, вони підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» (01004, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 3; код ЄДРПОУ 03358475) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10 054 (десять тисяч п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 310 (триста десять) грн. 31 коп. 3 % річних, 4 741 (чотири тисячі сімсот сорок одну) грн. 01 коп. інфляційних втрат та 395 (триста дев'яносто п'ять) грн. 64 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.2016 р.
Суддя В.С. Ломака