ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.01.2016Справа №910/27028/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Простір»
про стягнення 167559,18 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача Левченко В.І. - представник за довіреністю № 91/2015/11/11-8 від 11.11.15
від відповідача Супрун В.В. - представник за довіреністю від 02.09.15
В судовому засіданні 27.01.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Простір», про стягнення 87232,89 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, інфляційних втрат у розмірі 51271,47 грн., 3% річних у розмірі 5049,48 грн. та пені у розмірі 23960,34 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2015р. порушено провадження у справі № 910/27028/15 (суддя Князьков В.В.) та розгляд справи призначено на 04.11.2015р.
В судове засідання 04.11.2015р. з'явився представник відповідача, який заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання та враховуючи клопотання відповідача, суд відклав розгляд справи на 02.12.2015р.
26.11.2015р. через канцелярію суду відповідач подав відзив на позов, що був залучений до матеріалів справи.
Судове засідання 02.12.2015р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Князькова В.В. на лікарняному.
Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі Розпорядження керівника апарату суду № 04-23/1990 від 01.12.2015р. справу № 910/27028/15 направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою від 02.12.2015 суддя Пукшин Л.Г. прийняла справу № 910/27028/15 до свого провадження та призначила розгляд справи на 20.01.2016.
15.01.2015 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої повідомив суд про часткову оплату відповідача основної суми заборгованості, а тому просить суд припинити провадження у справі про стягнення основної суми боргу у розмірі 53 669,24 грн та стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 33 563,65 грн, 3 % річних у розмірі 5 094,48 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 51 271,47 грн та пеню у розмірі 23 960,34 грн. У зазначеній заяві позивач також просить повернути з державного бюджету суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 4 779,83 грн.
У судове засідання 20.01.2016, з'явилися представники сторін. Представник позивача підтримав заяву про уточнення позовних вимог та просив суд прийняти до розгляду.
Позивач, відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI), вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п.5 Листа Вищого господарського суду від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року", якщо в заяві позивача "про уточнення позовних вимог" відсутнє посилання на статтю 22 ГПК та не зазначено, що заяву подано про зміну предмета або підстав позову, господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами.
Дослідивши заяву позивача, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вказана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.
Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
У судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача щодо клопотання про відкладення розгляду справи заперечував.
Керуючись ст. 77 ГПК України, суд задовольнив клопотання представника відповідача оголосив перерву в судовому засіданні до 27.01.2016.
У судове засідання 27.01.2016 з'явилися представники сторін.
Представник відповідача подав клопотання про припинення провадження у справі в частині основної суми заборгованості, зазначивши про її сплату. В іншій частині позовних вимог заперечував та просив відмовити у повному обсязі.
Представник позивач не заперечував щодо припинення провадження в частині основної суми заборгованості у розмірі 33 563,65 грн та просив суд задовольнити позовні вимоги в частині 3 % річних у розмірі 5 094,48 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 51 271,47 грн та пеню у розмірі 23 960,34 грн. А також просить повернути з державного бюджету суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 4 779,83 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
15 квітня 2004 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - позивача, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Простір» (надалі - відповідача, абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 33-0610 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п.2.2.1 договору постачальник зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.3.1., 2.3.2. договору абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Згідно п.5 додатку 4 до договору, абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі тепло збуту № 1 за адресою вул.. Жилянська, 63 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ).
Відповідно до п.2 додатку 4 до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує постачальнику вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформляє договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.
За доводами позивача, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором не оплачує вартість отриманих послуг, у результаті чого виникла заборгованість за період з 01.01.2012 р. по 01.08.2015 у сумі 87 232,89 грн. В процесі розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог у зв'язку частковою проплатою відповідачем отриманих послуг, а відтак за розрахунком позивача заборгованість становить 33 563,65 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.04.2004 № 330610 за своєю природою є договором енергопостачання.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
З наявних у матеріалах справи документів, в тому числі з облікових карток стосовно кількості спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.01.2012 р. по 01.08.2015 вбачається, що загальна вартість спожитої та не сплаченої відповідачем за спірний період теплової енергії відповідно до умов договору становила 33 563,65 грн.
Проте, в процесі розгляду справи, відповідачем було повністю погашено основну суму заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями, долученими відповідачем до матеріалів справи.
Факт погашення суми заборгованості у розмірі 33 563,65 грн, що є предметом спору у даній справі також підтверджується поясненнями позивача.
Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості за договором № 330610 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.04.2004 станом на момент вирішення спору на суму 33 563,65 грн. основної заборгованості спростовано, тому суд припиняє провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Стосовно вимог позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 5 094,48 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 51 271,47 грн та пеню у розмірі 23 960,34 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 7 додатку № 4 до договору передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного періоду нараховується пеня у розмірі 0,5% за кожен день до моменту його погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отримані послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 23 960,34 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 51 271,47 грн та 3% річних у розмірі 5 094,48 грн за розрахунком позивача, з яким погоджується суд.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Позивачем також подано клопотання про повернення з державного бюджету суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 4 779,83 грн.
Судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 7 293,22 грн, в той час як до було пред'явлено вимогу про стягнення 167 559,18 грн, яка відповідно має оплачуватись судовим збором в розмірі 2 513,39 грн (167 559,18 грн х 0,015).
Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, різниця переплати позивачем судового збору при подачі позову становить суму у розмірі 4 779,83 грн (7 293,22 грн - 2 513,39 грн), яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Витрати по сплаті судового збору в частині припинення провадження стосовно вимог про стягнення 33 563,65 відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки вказана заборгованість була сплачена відповідача після звернення позивачем з даним позовом до суду.
Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. В частині позовних вимог про стягнення 33 563,65 основної заборгованості провадження припинити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Простір» (04050 м. Київ, вул.. Тургенєвська, буд. 82-А, ідентифікаційний код 32253916) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 3% річних у розмірі 5 094 (п'ять тисяч дев'яносто чотири) грн. 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 51 271 (п'ятдесят одну тисячу двісті сімдесят одну) грн. 47 коп., пеню у розмірі 23 960 (двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят) грн 34 коп. та судовий збір у розмірі 2 513 (дві тисячі п'ятсот тринадцять) грн. 39 коп.
4. Повернути Публічному акціонерному товариству «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, буд. 5, ідентифікаційний код 00131305) з державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 4 779 (чотири тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн 83 коп., перерахованого платіжним дорученням № 2111607265 від 09.06.2015 р., що залишено в матеріалах справи.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.01.2016.
Суддя Пукшин Л.Г