ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.01.2016Справа №910/31740/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ»
До Державної казначейської служби України
про стягнення 23 657,57 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з?явився;
від відповідача: Мельниченко К.Г. - представник за довіреністю;
В судовому засіданні 22.01.2016 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» (далі - позивач, ТОВ «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 23 657,57 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням Запорізької митниці Державної митної служби України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 порушено провадження у справі № 910/31740/15, розгляд справи призначено на 22.01.2016.
В судове засідання 05.10.2015 з?явився представник відповідача.
Позивач своїх представників в судове засідання 22.01.2016 - не направив, про розгляд справи позивач повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвал суду за адресою свого місцезнаходження.
Крім того, 18.01.2016 позивачем через канцелярію суду шляхом надсилання поштового відправлення було подано додаткові документи на виконання вимог ухвали суду, а також зазначено у супровідному листі про розгляд справи без участі представника позивача.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Позовні вимоги ТОВ «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» мотивовані тим, що Запорізькою митницею було прийнято протиправне рішення про визначення митної вартості № 112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010, позивачем було сплачено в доход державного бюджету 27 419,49 грн. В подальшому, рішення Запорізької митниці № 112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010 було скасовано в судовому порядку, а постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2014, яке набрало законної сили, присуджено до стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області на користь ТОВ «Технохімреагент» 27419,49 грн. грошових коштів, надміру сплачених при митному оформленні товару за вантажно-митною декларацією 112000010/2010/009710 від 26.11.2010. Проте, Державною казначейською службою України судове рішення по поверненню коштів було виконано лише 30.07.2015, і в період з 23.11.2010 по 30.07.2015 позивач був позбавлений права використовувати належні йому кошти, чим на його думку, йому завдано матеріальної шкоди внаслідок протиправного рішення митного органу в сумі 23 657,57 грн., що складає суму нарахованих у наведений період інфляційних втрат. Нормативно в обгрунтування позову позивач послався на припис ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.01.2016 проти заявленого позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. У письмовому відзиві на позов відповідач в обґрунтування заперечень на позов посилався на те, що обумовлені законом підстави для відшкодування з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 23 657,57 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням Запорізької митниці Державної митної служби України - відсутні, оскільки відповідач лише здійснює лише безспірне списання коштів державного бюджету за черговістю надходження таких рішень з попереднім інформуванням Мінфіну у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань, що передбачено абзацем 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Крім того, для настання відповідальності, передбаченої ст.1174 Цивільного кодексу України, необхідно щоб посадова особа або службова особа завдала шкоди при здійсненні саме своїх повноважень.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представника відповідача, Господарський суд м. Києва, -
31.03.2014 постановою Запорізького окружного адміністративного суду в справі № 808/336/14 задоволено позов ТОВ «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» до Запорізької митниці Міндоходів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби в Запорізькій області, а саме: присуджено до стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області на користь ТОВ «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» 27419,49 грн. грошових коштів, надміру сплачених при митному оформленні товару за вантажно-митною декларацією 112000010/2010/009710 від 26.11.2010.
Судове рішення мотивовано наступним:
- 08.10.2010 між фірмою «Majestic Chemicals Ltd.» (Великобританія) та ТОВ «Технохімреагент» було укладено контракт № 10044/ІМ, відповідно до якого та відповідно Додатку №1 до контракту №10044/м, фірма «Majestic Chemicals Ltd.» взяла на себе зобов'язання щодо поставки ТОВ «Технохімреагент» продукту МС 6500 за ціною 1,15 Євро за кілограм. При митному оформлені зазначеного товару, до Запорізької митниці товариством була подана ВМД №12000010/2010/008951 від 03.11.2010 для митного оформлення вантажу у режимі імпорт. Митна вартість товару була визначена декларантом відповідно до ст.266, 267 Митного кодексу України в розмірі відповідно до ціни угоди у розрахунку 1,15 Євро за кілограм та з урахуванням транспортних витрат. Рішенням №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010 Запорізька митниця визначила митну вартість товару за резервним методом відповідно до ст. 273 Митного кодексу України;
- у зв'язку з застосуванням митним органом резервного методу позивачем в порівнянні з заявленою митною вартістю було надмірно сплачено митні платежі в розмірі 27419,49 грн.;
- позивачем в судовому порядку оскаржено рішення №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010, внаслідок чого постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2013 по справі №2а-0870/3064/11 задоволено повністю позов ТОВ «Технохімреагент» до Запорізької митниці Міндоходів, Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької митниці про визначення митної вартості №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010;
- у зв'язку з прийняттям Запорізьким окружним адміністративним судом постанови від 03.09.2013 по справі №2а-0870/3064/11, позивач звернувся до Запорізької митниці з заявою від 17.09.2013 про повернення надмірно сплачених до бюджету коштів;
- листом від 26.09.2013 №07-1-01-10-24/2877 позивачу відмовлено в поверненні надмірно сплачених до бюджету коштів, в обґрунтування відмови митний орган послався на те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2013 по справі №2а-0870/3064/11, якою скасовано рішення №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010, не набрала законної сили;
- 19.11.2013 ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів по справі №2а-0870/3064/11 залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2013 - без змін.
- 25.12.2013 позивач звернувся з заявою до Запорізькою митниці про повернення надмірно сплачених до бюджету коштів, у відповідь на який остання листом від 09.01.2014 №61/08-70-52-01-24 повідомила про відмову у поверненні надмірно сплачених бюджетних коштів, в обґрунтування відмови митним органом зазначено, що повернення митних платежів в розмірі 27419,49 грн. не було предметом розгляду адміністративної справи №2а-0870/3064/11;
- судом при розгляді справи встановлено, що сума надмірно сплачених позивачем платежів в розмірі 27419,49 грн. склалася з різниці між заявленою ТОВ «Технохімреагент» митної вартості імпортованого товару та сумою митної вартості товару, визначеної митним органом рішенням №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010. Разом з тим, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, скасовано рішення №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010., яким позивачу збільшено суму митних платежів, то відповідно скасована підстава для сплати позивачем грошових коштів визначених митним органом в розмірі 27419,49 грн.
Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
З огляду на викладене, суд зазначає, що обставини, встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду в справі № 808/336/14 не потребують повторного доказування при вирішенні спору у даній справі, зокрема: обставини скасування рішення митного органу №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010, яке стало підставою для сплати позивачем 27419,49 грн. грошових коштів, надміру сплачених при митному оформленні товару за вантажно-митною декларацією 112000010/2010/009710 від 26.11.2010.
Як вказував позивач у позові, Державною казначейською службою України судове рішення в справі № 808/336/14 по поверненню коштів було виконано лише 30.07.2015, що підтверджується зокрема банківською випискою по рахунку позивача, і в період з 23.11.2010 по 30.07.2015 позивач був позбавлений використовувати належні йому кошти, чим на його думку, йому завдано матеріальної шкоди внаслідок протиправного рішення митного органу в сумі 23 657,57 грн., що складає суму нарахованих у наведений період інфляційних втрат.
На підставі викладеного, позивачем з посиланням на припис ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, заявлено вимогу про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 23 657,57 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням Запорізької митниці Державної митної служби України.
Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 «Про Положення про Державну казначейську службу України», було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.
Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 № 215 «Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України», Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Пунктом 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45), стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, а саме:
- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;
- оригінал виконавчого документа;
- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової та немайнової (моральної) шкоди наведено, зокрема, у статтях 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
Згідно з ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
У цивільному праві під шкодою розуміється пошкодження чи знищення суб'єктивного цивільного права, блага чи інтересу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Отже, саме на позивача покладається обов'язок довести підставність своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Проте, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимим доказами в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України складу цивільного правопорушення, з наступних підстав.
Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків (шкоди) та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем з посиланням на припис ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, заявлено вимогу про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 23 657,57 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням Запорізької митниці Державної митної служби України, що складає суму нарахованих позивачем у період з 23.11.2010 по 30.07.2015 інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В свою чергу, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування відсотків та суми інфляційних втрат стосується прострочення саме грошових зобов'язань, а поняття «грошове зобов'язання» згідно з положеннями Цивільного кодексу України позначає будь-яке зобов'язання, яке складається, в тому числі, з правовідносини, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Тобто стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення саме грошового зобов'язання, що існувало між сторонами до прийняття рішення суду.
Частина 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про те, що цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.
Крім того, суд зазначає, що із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність. Отже, постанова Запорізького окружного адміністративного суду в справі № 808/336/14 від 31.03.2014 не встановила між позивачем та відповідачем будь-яких зобов?язальних відносин, а підтвердило і визначило правовідносини сторін у сфері повернення зайво сплаченого митного платежу. При цьому, позивач вважає, що йому завдано шкоди, визначеної ним у вигляді інфляційних втрат в сумі 23 657,57 грн.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем, оскільки між ними відсутні будь-які договірні зобов?язальні правовідносини, а відшкодовані позивачу судовим рішенням кошти в сумі 27419,49 грн. відновили його порушене право, тобто, фактично, шкода позивачу відшкодована присудженням на його користь зайво сплачених ним при митному оформлені коштів в сумі 27 419,49 грн., а нарахування інфляційних втрат на вказану суму суперечить як приписам ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так і приписам ч. 3 ст. 11 наведеного Кодексу і не може вважатись шкодою в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.
Наведена позиція також викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року в справі № 910/983/14.
Також, згідно з п. п. 5.2 п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках, зокрема, відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 23 657,57 грн. матеріальної шкоди, що складає суму нарахованих позивачем у період з 23.11.2010 по 30.07.2015 інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - не є обґрунтованими та законними, а тому задоволенню не підлягають.
Також, суд враховує і те, що п. 13 ч. 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви по відшкодування шкоди. заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури або суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 27.01.2016.
Суддя Спичак О.М.