ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.01.2016Справа №910/31956/15
За позовомПриватної фірми «Нессе-Україна»
доПриватного підприємства «ТВІН»
простягнення 19 924,86 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився;
від відповідача:не з'явився;
Приватна фірма «Нессе-Україна» (надалі - ПФ «Нессе-Україна») звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ТВІН» (надалі - ПП «ТВІН») про стягнення 19 924,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі видаткових накладних №Б0000067 від 13.03.2014 р., №Б0000156 від 25.03.2014 р. та №Б0000063 від 09.04.2014 р. поставив відповідачу товар, а останній взятого на себе грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару належним чином не виконав у зв'язку із чим за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 14 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 391,23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 533,63 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. порушено провадження у справі №910/31956/15 та призначено розгляд справи на 19.01.2016 р.
Представник позивача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 19.01.2016 р. не з'явився, проте вимоги ухвали суду від 22.12.2015 р. виконав.
Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 19.01.2016 р. не з'явився, вимог ухвали суду від 22.12.2015 р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.
Належне повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду справи підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103036930628 (№4563000167176) та №0103036930636 (№0312406361650).
Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 19.01.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
На підставі видаткових накладних №Б0000067 від 13.03.2014 р., №Б0000156 від 25.03.2014 р. та №Б0000063 від 09.04.2014 р., які містять найменування, кількість, ціну товару та підписані обома сторонами без заперечень, ПФ «Нессе-Україна» поставило ПП «ТВІН» товар на загальну суму 18 805,50 грн.
В свою чергу, ПП «ТВІН» в особі Бондар Юрія Миколайовича, який діяв на підставі довіреностей №1774 від 13.03.2014 р., №1786 від 25.03.2014 р. та №1795 від 09.04.2014 р. прийняло товар, однак оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснило, внаслідок чого станом на день подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в у розмірі 14 000,00 грн.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, поставкою/отриманням товару сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зі змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Тобто, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Аналогічні висновки щодо строку виконання грошового зобов'язання зі змісту ст. 692 Цивільного кодексу України містяться в постанові Вищого господарського суду України від 28.2.2012 р. у справі №5002-8/481-2011 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р.
Договором (видатковими накладними) не було встановлено строку відстрочення оплати грошового зобов'язання, а тому з урахуванням положень ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар на наступний день після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Матеріалами справи підтверджується факт поставки ПФ «Нессе-Україна» ПП «ТВІН» товару на загальну суму 18 805,50 грн.
Відповідач частково розрахувався за поставлений товар сплативши на користь позивача грошові кошти у розмірі у 4 85,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №35977 від 13.06.2014 р., №36081 від 26.06.2014 р., №36676 від 09.09.2014 р. та №36825 від 24.10.2014 р.
Отже, у відповідача існує заборгованість у розмірі 14 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання ПФ «Нессе-Україна» своїх зобов'язань по поставці товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 14 000,00 грн. основного боргу.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 391,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 27.12.2014 р. по 01.12.2015 р. та інфляційних втрат у розмірі 5 533,63 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з січня 2015 р. по жовтень 2015 р. включно.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками інфляційних втрат та 3% річних, а тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 533,63 грн. та 3% річних у розмірі 391,23 грн. підлягають задоволенню.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Приватної фірми «Нессе-Україна» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «ТВІН» (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 7-А; ідентифікаційний код 21667352) на користь Приватної фірми «Нессе-Україна» (45630, Волинська область, Луцький район, с. Маяки, вул. Фальківська, 1; ідентифікаційний код 30659096) заборгованість у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 5 533 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 63 коп., інфляційні втрати у розмірі 391 (триста дев'яносто одна) грн. 23 коп. та судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано - 25.01.2016 р.
Суддя В.О. Демидов