ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.01.2016Справа №910/30121/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-Інжиніринг»
до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А.
про визнання договору припиненим
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Гапоненко Р.І. - представник за довіреністю від 14.01.15
від відповідача Гаврилюк О.О. - представник за довіреністю № 254 від 26.03.15
В судовому засіданні 27.01.2016, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-Інжиніринг» до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання договору припиненим.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.09.2014 між сторонами було укладено договір № 45/Г-2014 про надання гарантії, відповідно до умов якого банк як гарант за дорученням позивача як принципала надає на користь Компанії «Холтек Інтернешнл» банківську гарантію на суму 320 000,00 дол. США, на термін до 10 березня 2015 року (включно) і набуває чинності з 03.09.2014. За доводами позивача вказаний договір є припиненим з 21.11.2014, з огляду на те що на підставі постанови Правління НБУ від 20.11.2014 № 733/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 1123 про запровадження з 21.11.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Відтак, за твердженням позивача, з 21.11.2014, тобто моменту введення тимчасової адміністрації, відповідач не міг виконувати свої зобов'язання перед кредитором (бенефіціаром), у випадках настання гарантійного випадку, оскільки на такі його дії встановлена пряма законодавча заборона. З огляду на зазначене позивач звернувся до суду з вимогами про припинення з 21.11.2014 договору про надання гарантії № 45/Г-2014 від 01.09.2014.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.11.2015 порушено провадження у справі № 910/30121/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.01.2016.
У судове засідання, призначене на 20.01.2016, з'явилися представник сторін, надали документи на виконання вимог ухвали суду, що були долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові, а також заявив клопотання про витребування доків у Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо періоду настання неплатоспроможності відповідача.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував зазначивши при цьому, що останнім повністю виконано зобов'язання за договором № 45/Г-2014 від 01.09.2014, а саме випущено гарантію № 046/2014 від 01.09.2014 на суму 320 000,00 дол. США з терміном дії до 10.03.2015. Відповідно до умов вказаного договору зобов'язання банку перед принципалом настають лише після отримання банком письмової вимоги бенефіціара. А оскільки, письмова вимога щодо сплати суми гарантії до відповідача від бенефіціара не надходила, то відсутні правові підстави вважати бенефіціара, а саме, Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС», кредитором банку в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Крім цього, відповідач зазначив, що Господарським судом Київської області винесено рішення у справі № 911/2723/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-Інжиніринг» про стягнення заборгованості за договором гарантії № 46/Г-2014 від 01.09.2014, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015. Даним рішенням та постановою вже досліджено та встановлено факт, що у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації в ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», тобто з 21.11.2014, як і в подальшому віднесення банку до категорії неплатоспроможних, не є підставою припинення господарського зобов'язання, перелік яких унормовано ст. 205 ГК України, на які посилається позивач. А тому, доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а вимоги не підлягають задоволені.
Представник відповідача також заперечував проти задоволення клопотання про витребування доказів, вказавши, що його безпідставність.
Заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив у задоволені клопотання про витребування доказів, та за клопотанням представника позивача оголосив перерву у судовому засіданні до 27.01.2016.
У судове засідання 27.01.2016 з'явилися представник сторін. Представник позивача підтримав, подану через загальний відділ діловодства суду, заяву про уточнення позовних вимог та просив суд прийняти її до розгляду. У поданій заяві позивач просить суд визнати припиненим з 03.10.2014 договір про надання гарантії № 45/Г-2014 від 01.09.2014 у зв'язку з неможливістю відповідачем виконувати свої зобов'язання за договором відповідно до постанови правління НБУ від 03.10.2014 № 631/БТ «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії проблемних.
Представник відповідача заперечував проти вказаної заяви, зазначивши при цьому, про недотримання позивачем вимог ст. 22 ГПК України.
Судом заслухано пояснення представників сторін, досліджено заяву позивача про уточнення позовних вимог та встановлено, що вказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Судом встановлено, що заява про уточнення позовних вимог за своєю природою є фактично заявою про зміну підстави позову, що не заперечується позивачем. Враховуючи ту обставину, що у судовому засіданні 20.01.2016 судом було розпочато слухання справи по суті, то відповідно у суду відсутні правові підстави для прийняття заяви позивача про зміну підстави позову до розгляду.
Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові, представник відповідача проти позову заперечував.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив.
01 вересня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (надалі - гарант, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» (надалі - принципал, позивач) було укладено договір № 45/Г-2014 про надання гарантії (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору гарант за дорученням принципала надає на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (бенефеціар) банківську гарантію на суму 320 000,00 дол. США згідно з умовами тендерної документації SIP-P-TM-21-001-SOW-194-01 від 14.03.2014 та всіх доповнень до цієї документації.
Відповідно до п. 1.2 договору гарантія надається на термін до 10.03.2015 р. і набуває чинності з 03 вересня 2014 року. Строк дії договору погоджено сторонами до 25.03.2015 р., але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 1.4 договору гарантія надається принципалу для подальшої передачі бенефіціару.
За доводами позивача у зв'язку з введенням з 21.11.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк», відповідач не міг виконувати свої зобов'язання перед кредитором (бенефіціаром), у випадках настання гарантійного випадку, оскільки на такі його дії встановлена пряма законодавча заборона, а тому просить суд визнати припиненим з 21.11.2014 договір про надання гарантії № 45/Г-2014 від 01.09.2014. В обґрунтування вимог посилається на ст.ст. 16,560, 563,607,903 ЦК України, ст.ст. 4, 205 ГК України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, положення яких кореспондуються із нормами статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи Постановою Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних» відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків, і виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 р. було прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк».
У зв'язку з прийняттям постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 р. № 63 про початок процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк».
Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказування.
Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Після запровадження Фондом тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та, в подальшому, відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Доводи позивача у позовній заяві зводяться фактично до того, що з моменту введенням тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», наступила пряма заборона щодо задоволення вимог кредиторів, яка передбачена ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відтак, в силу ст. 205 ГК України, ст. 607 ЦК України зобов'язання за договором гарантії припинилися у зв'язку з неможливістю його виконання через обставини, за яку жодна із сторін не відповідає.
Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
За приписами статті 205 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В порядку передбаченому ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд зазначає, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів щодо неможливості виконання відповідачем зобов'язання за договором гарантії після введення у банку тимчасової адміністрації.
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до ч. 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
За змістом укладеного між сторонами у даній справі договору гарантії, як і за змістом самої гарантії, виданої банком, зобов'язання останнього перед бенефіціаром (гарантійний випадок) щодо виплати суми гарантії настають після отримання банком письмової вимоги бенефіціара.
Таким чином, до настання гарантійного випадку, тобто до звернення бенефіціара до банку з письмовою вимогою щодо виплати суми гарантії, відсутні підстави вважати бенефіціара кредитором банка в розумінні наведеної вище ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
За доводами відповідача, що не спростоване позивачем бенефіціара - Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» до банку з письмовою вимогою за договором гарантії № 45/Г-2014 не звертався.
Отже, факт введенням тимчасової адміністрації в ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», тобто з 21.11.2014, як і в подальшому віднесення банку до категорії неплатоспроможних, не є підставою припинення господарського зобов'язання, перелік яких унормовано ст. 205 ГК України та 607 ЦК України.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2015 у справі № 911/2723/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-Інжиніринг» про стягнення заборгованості за договором гарантії № 46/Г-2014 від 01.09.2014, задоволено позовні вимоги позивача,
У мотивувальній частині даного рішення встановлено, що «висновок відповідача щодо неможливості виконання позивачем зобов'язання за договором гарантії внаслідок введення у банку тимчасової адміністрації є необґрунтованим. Відповідно, необґрунтованим є і висновок щодо зустрічного припинення у самого відповідача зобов'язання з оплати комісії за договором гарантії в силу наведених вище приписів ст. 205 ГК України».
Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).
З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення від 10.09.2015 р. у справі № 911/2723/15 у спорі, що виник між тими ж сторонами.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що за положенням ст.. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Предметом позову - є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 Цивільного кодексу України.
Так, частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Позовні вимоги, в яких позивач просить суд визнати договір № 444/13-АЦ від 28.10.2013 р. припиненим з 10.04.2014 р. не відповідають встановленим способам захисту цивільних прав, а тому в позові слід відмовити.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.01.2016.
Суддя Пукшин Л.Г.