ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.01.2016Справа №910/29821/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
До Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
Про стягнення 34 622,16 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Цілик А.В. представник за довіреністю № 7 від 01.01.16.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - відповідач) про стягнення 34 622,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.15. порушено провадження у справі № 910/29821/15 та призначено її до розгляду на 17.12.15.
В зв'язку з тим, що позивач в судове засідання 17.12.15. не з'явився,вимоги ухвали суду від 26.11.15. не виконав, про причини неявки суд не повідомив, з огляду на неявку представника відповідача та подане ним клопотання, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 20.01.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 20.01.16. відповідач проти позову заперечував та подав письмовий відзив на позовну заяву.
Позивач в судове засідання 20.01.16. повторно не з'явився, вимог попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/29821/15.
В судовому засіданні 20.01.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
04.02.15. між позивачем (Страховиком) та ОСОБА_2 (Страхувальником) було укладено Договір № 25874а5к добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» (далі - Договір), зі строком дії з 04.02.15. по 03.02.15., відповідно до якого позивач прийняв під страховий автомобіль марки Mazda CX-5, д.р.н. НОМЕР_1.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що 26.04.15. сталась ДТП за участю транспортного засобу Mazda CX-5, д.р.н. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, та транспортного засобу Volkswagen, д.р.н. 68750КЕ, яким керував ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» за Полісом № АС/9748101. На підставі вказаного позивач дійшов висновку, що саме Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» повинно відповідати перед позивачем за шкоду заподіяну автомобілем під керуванням ОСОБА_3.
Судом встановлено наступне.
14.05.15. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась по проспекту Перемоги в місті Боярка, автомобіль марки Mazda CX-5, д.р.н. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, що підтверджується Довідкою № 62438611 про ДТП.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.05.15. в адміністративній справі № 369/4624/15-п, провадження № 3/369/1409/15 встановлено, що 26.04.15. водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки Chery, д.р.н. НОМЕР_2, здійснив наїзд на нерухомий автомобіль марки Volkswagen, д.р.н. 68750КЕ, який зіткнувся з автомобілем марки Mazda CX-5, д.р.н. НОМЕР_1.
Вказаною постановою встановлено, що означена дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля марки Chery, д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України.
Позивач посилається на те, що за умовами Договору, на підставі страхового акту № 1.003.15.06042/vesco10475 від 08.05.15., позивачем було сплачено Страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 35 122,16 грн.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
У відповідності до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Як передбачено п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції станом на момент скоєння ДТП), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В судовому порядку встановлена вина ОСОБА_3, який керував автомобілем марки Chery, д.р.н. НОМЕР_2.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0830054 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки Chery, д.р.н. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, станом на 26.04.15. був застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Українська охоронно-страхова компанія».
Згідно наданого позивачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9748101 у відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», станом на 26.04.15. був застрахований автомобіль марки Volkswagen, д.р.н. 68750КЕ.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Проте, позивачем не надано належних доказів на підтвердження встановлення вини водія автомобіля марки Volkswagen, д.р.н. 68750КЕ у вчиненні ДТП, яка сталась 14.05.15. по проспекту Перемоги в місті Боярка (таких як вирок суду в кримінальній справі, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою водія було б притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова суду про закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення винної особи до адміністративної відповідальності).
Суд відзначає, що відповідно до ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлення вини особи у вчиненні такого адміністративного правопорушення, як порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів (ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення), має здійснюватися місцевим районним судом загальної юрисдикції, оскільки відповідно до ст.12 ГПК України вирішення таких питань не віднесено до підвідомчості господарських судів.
Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України №5011-71/2767-2012 від 12.02.2013, № 902/5/13-г(2) від 16.07.2013, № 917/130-13-г від 23.07.2013, № 905/3517/13 від 21.01.2014.
Отже, позивачем належними доказами не доведено, а судом не встановлено обставин на підтвердження того, що відповідач є особою, відповідальною за завданий збиток застрахованому у позивача автомобілю.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому судом враховано, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.
Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.
Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові, у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
Проте, Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 21 ГПК України встановлено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
Оскільки покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на особу, вина якої у завданні такої шкоди не встановлена у передбаченому чинним законодавством порядку, є неправомірним, а отже й стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою є безпідставним, з огляду на що в суду відсутні підстави для задоволення позову.
Крім того, з наведених обставин, клопотання відповідача про припинення провадження у справі, викладене у відзиві, задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.16.
Суддя Т.М. Ващенко