ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.01.2016Справа № 910/26684/15
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція Україна»
про визнання Договору застави майнових прав від 12.08.2011 р. недійсним
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_3 за довіреністю № 375 від 06.11.2015 р.;
від відповідача: Сімонова Є.О. за довіреністю № 9587 від 22.12.2015 р.;
від третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_3 за довіреністю № 1457 від
11.12.2014 р.;
від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - відповідач) про визнання Договору застави майнових прав від 12.08.2011 р. недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між сторонами було укладено Договір застави майнових прав від 12.08.2011 р. в забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 за Кредитним договором № 008-2900/840-584 від 30.11.2007 р. В заставу було передано право вимоги до ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція» на суму 132 000, 00 Євро, що виникло на підставі Договору оренди № 4736 від 13.06.2007 р., укладеного щодо нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_2. 05.08.2011 р. між позивачем (орендодавець), відповідачем (новий орендар) та ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція» (попередній орендар) було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди, яким було передбачено, що новий орендар приймає на себе всі права та обов'язки попереднього орендаря та стає стороною Договору оренди. В п. 2.4. вказаного Договору було визначено, що заборгованість попереднього орендаря з орендної плати з 01.07.2009 р. по 31.12.2009 р. становить 8 796, 00 Євро, з огляду на що позивач вважає помилковим твердження про те, що ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція» заборгував йому 132 000, 00 Євро, проте як на вказану суму за поясненнями позивача відповідач взяв в заставу право не сплачувати орендну плату. При цьому, позивач відзначає, що відповідач фактично отримав в заставу право вимоги до себе та своїми неправомірними діями наразі заблокував рахунок позивача, орендну плату не сплачує та без інформування списує з позивача борг ОСОБА_2
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26684/15, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2, розгляд справи призначено на 03.11.2015 р.
02.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Крім того, 02.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи на стороні позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності особистої явки ОСОБА_2 та письмові пояснення, в яких третя особа підтримує заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 03.11.2015 р. проти задоволення позову заперечив, подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Суд відклав вирішення даного клопотання до встановлення фактичних обставин у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.
17.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що позивачем належним чином не обґрунтовано заявлені позовні вимоги.
У судовому засіданні 17.11.2015 р. представником відповідача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.12.2015 р.
У судовому засіданні 08.12.2015 р. представником позивача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення, в яких він додатково звертає увагу на зловживання відповідачем своїми правами у правовідносинах з позивачем.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/26684/15 на п'ятнадцять днів, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 22.12.2015 р.
Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.12.2015 р. проти задоволення позову заперечив.
Представник третьої особи на стороні позивача в судовому засіданні 22.12.2015 р. надав пояснення по суті спору.
При цьому, суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція Україна», виходячи з наступного.
Так, оскільки за оспорюваним правочином в заставу було передано право вимоги до ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція», код ЄДРПОУ 34664089, на суму 132 000, 00 Євро, що виникло на підставі Договору оренди № 4736 від 13.06.2007 р., а згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (https://usr.minjust.gov.ua) за кодом ЄДРПОУ 24664089 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція Україна», суд дійшов висновку, що рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки останнього.
Крім того, представниками учасників судового процесу в судовому засіданні 22.12.2015 р. подано клопотання про розгляд справи протягом розумного строку відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України було вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція Україна» (21050, місто Вінниця, вулиця Козицького, будинок 46; код ЄДРПОУ 34664089), розгляд справи відкладено на 18.01.2016 р.
12.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що за договором оренди з третьою особою на стороні відповідача орендна плата складала більше 7 000 Євро на місяць, при цьому у 2008 році його сторони понизили орендну плату на 9 місяців. Оскільки третя особа на стороні відповідача після спливу вказаного строку продовжила сплачувати орендну плату за пониженою ставкою, позивачем було донараховано орендну плату по первинній ставці. В подальшому у 2011 році було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди й частину боргу орендарю простили. При цьому, позивач відзначає, що додаткових доказів на підтвердження вказаних обставин не зберіглось.
У судове засідання 18.01.2016 р. представник третьої особи на стороні відповідача не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи на стороні відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні суд розглянув клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та вирішив в його задоволенні відмовити, оскільки воно є необґрунтованим.
Так, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що представник позивача при підписанні позовної заяви діяв на підставі довіреності, виданої фізичною особою ОСОБА_1, а не фізичною особою-підприємцем, а відповідно не мав права підписувати позовну заяву, яка подається до господарського суду.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що відносно форми довіреності фізичної особи - підприємця законодавство не встановлює особливостей. За загальним правилом форма довіреності фізичної особи, в т.ч. підприємця, повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК). В деяких випадках, законодавство прямо передбачає, що довіреність фізичної особи має бути нотаріально посвідчена.
При цьому, законодавство не вимагає позначення в довіреності фізичної особи відомостей про її особливий статус підприємця.
Пунктом 1.1 Глави 4 «Посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, встановлено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Розділом 2 «Вимоги до змісту довіреності» вказаної Глави 4 цього Порядку передбачено, що у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику.
Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Довіреність від імені кількох осіб може бути посвідчена на вчинення юридичних дій для досягнення спільної мети.
Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується.
У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер). У довіреностях, виданих на ім'я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).
Інших вимог, зокрема, щодо зазначення в довіреності реєстраційних даних як підприємця (серії та номера свідоцтва про державну реєстрацію, дати реєстрації та органу державної реєстрації), вказаним Порядком не передбачено.
Враховуючи те, що видана ОСОБА_1 довіреність уповноважує ОСОБА_5 на представлення та захист всіх інтересів позивача, суд дійшов висновку про те, що повірений був уповноважений діяти від імені позивача як і фізичної особи-підприємця, зокрема, при підписанні позовної заяви у даній справі.
У судовому засіданні 18.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи на стороні позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
13.06.2007 р. між ОСОБА_6 (орендодавець 1), позивачем (орендодавець 2), та ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція» (орендар) було укладено Договір оренди, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., про що в реєстрі зроблено запис за № 4736.
Згідно з п. 1.1. вказаного Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в орендодавця в оренду на весь строк оренди, як він зазначений в п. 2.1., частину нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 214, 10 кв.м.
Відповідно до п. 2.1. Договору оренди було визначено, що строк оренди розпочинається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень за формою, зазначеною в додатку 2 до цього Договору та продовжується протягом 5 років від дати початку.
Згідно з п. 3.2. Договору оренди було передбачено, що щомісячна орендна плата за період з дати почату до закінчення 4 місяців після дати початку буде становити суму в гривнях, яка дорівнюватиме еквіваленту 1 841, 00 Євро згідно з офіційним курсом української гривні до Євро, встановленим Національним банком України на дату підписання цього Договору.
Починаючи з 5 місяця з дати початку офіційна щомісячна орендна плата буде становити суму в гривнях, яка буде еквівалентна 7 364, 00 Євро згідно з офіційним курсом української гривні до Євро, встановленим Національним банком України на дату виставлення рахунку орендодавцем (п. 3.3. Договору оренди).
Відповідно до п. 3.5. Договору оренди було визначено, що будь-які платежі за цим Договором орендар сплачує на користь орендодавців у рівних частинах.
15.06.2007 р. між вказаними сторонами Договору оренди було підписано Акт приймання-передачі приміщень.
29.01.2009 р. сторони Договору оренди уклали Угоду про внесення змін та доповнень до Договору оренди, згідно з якою, зокрема, визначили, що протягом періоду з 1 січня до 30 червня 2009 року щомісячна орендна плата становить суму у гривнях, яка дорівнюватиме еквіваленту 4 500, 00 Євро згідно з офіційним курсом української гривні до Євро, встановленим Національним банком України на дату виставлення рахунку орендодавцем.
05.08.2011 р. між орендодавцями, ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція» (попередній орендар) та відповідачем (новий орендар) було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди від 13.06.2007 р., згідно з п. 1.1. якого вирішено, що попередній орендар передає новому орендарю, а новий орендар приймає усі права та обов'язки попереднього орендаря та стає стороною - орендарем за Договором оренди.
Крім того, сторони домовились, що по всьому тексту Договору оренди слова: «гр. ОСОБА_6» замінюються словами: «Фізична особа - підприємець ОСОБА_6» (п. 1.5.1. Договору про внесення змін до Договору оренди).
Відповідно до п. 2.3. Договору про внесення змін до Договору оренди його сторони вирішили поширити дію цього Договору на умови Договору оренди на період у минулому з 30.05.2009 р. до дати укладення цього Договору.
Пунктом 2.4. Договору про внесення змін до Договору оренди його сторони визначили, що заборгованість попереднього орендаря з орендної плати за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2009 р. перед орендодавцем 2 на дату підписання цього Договору становить суму в гривнях, яка дорівнює еквіваленту 8 796, 00 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату здійснення платежу, яку новий орендар має сплатити протягом 10 днів з моменту підписання цього Договору.
17.03.2015 р. між ОСОБА_8 (орендодавець 1), позивачем (орендодавець 2), ОСОБА_9 (орендодавець 3) та відповідачем (орендар) було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору оренди, відповідно до якого було вирішено з огляду на зміни власників предмету оренди, змінити суб'єктний склад Договору оренди.
12.08.2011 р. між позивачем (заставодавець) та відповідачем (заставодержатель) було укладено Договір застави майнових прав, відповідно до п. 1.1. якого було визначено, що заставодавець передає в заставу майнові права, зазначені в п. 1.3. цього Договору.
Згідно з п. 1.2. Договору застави заставою забезпечується в повному обсязі виконання усіх зобов'язань ОСОБА_2 за Кредитним договором 008-2900/840-584 від 30.11.2007 р. та Додатковою угодою від 12.08.2011 р.
Відповідно до п. 1.3. Договору застави було визначено, що предметом застави є майнові права заставодавця, набуті ним на підставі Договору оренди № 4736 від 16.06.2007 р. та додаткових угод до нього, укладеним між заставодавцем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ОСОБА_10 Менделеєвою та ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція», яке є боржником по відношенню до заставодавця; при цьому такі майнові права полягають у праві отримати грошові кошти в обсязі 132 000, 00 Євро.
Вважаючи, що вказаний Договір застави суперечить Договору про внесення змін до Договору оренди від 05.08.2011 р., за яким було визначено, що заборгованість попереднього орендаря становить суму в гривнях, яка дорівнює еквіваленту 8 796, 00 Євро, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду, відзначаючи про передачу в заставу неіснуючого права вимоги.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, а позивачем доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
Так, відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 1.3. Договору застави його сторонами було визначено, що предметом застави є майнові права заставодавця, набуті ним на підставі Договору оренди № 4736 від 16.06.2007 р. та додаткових угод до нього, укладеним між заставодавцем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ТОВ «Євробенк ЕФГ України Дистрибуція», яке є боржником по відношенню до заставодавця; при цьому такі майнові права полягають у праві отримати грошові кошти в обсязі 132 000, 00 Євро.
Аналізуючи доводи позивача відносно того, що в заставу було фактично передано неіснуючу вимогу, суд звертає увагу по-перше на те, що в п. 1.3. Договору застави здійснено посилання на Договір оренди № 4736 від 16.06.2007 р., доказів існування якого не представлено, оскільки між сторонами укладався в дійсності Договір оренди від 13.06.2007 р.
Крім того, суд відзначає про недоведеність існування у позивача на момент укладення Договору застави права вимоги до третьої особи на стороні відповідача на суму 132 000, 00 Євро, проте як сторонами і не визначено, що такі права вимоги виникнуть у майбутньому.
Суд зобов'язував учасників судового процесу надати письмові пояснення щодо розміру заборгованості ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція» (ТОВ «Дистрибуція Україна») перед позивачем за Договором оренди № 4736 від 13.06.2007 р. станом на 12.08.2011 р. за весь період дії Договору оренди № 4736 від 13.06.2007 р. з наданням підтверджуючих доказів.
Однак, такі вимоги виконані не були.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо передачі в заставу неіснуючого майнового права.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним Договір застави майнових прав від 12.08.2011 р., укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк».
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 54/19; код ЄДРПОУ 21133352) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (01133, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.2016 р.
Суддя В.С. Ломака