ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.01.2016Справа № 910/28531/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Київмлин»
до Відкритого акціонерного товариства «Хліб Києва»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Абріс-Інвест»
про стягнення 5 021 409, 53 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Ткаченко В.М. за довіреністю № 1-193 від 31.08.2015 р.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Київмлин» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Хліб Києва» (далі - відповідач) про стягнення 5 021 409, 53 грн., а саме: 4 455 500, 00 грн. основного боргу та 565 909, 53 грн. пені.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що на підставі укладеного між сторонами Договору, відповідач придбав у нього цінні папери, за які однак не розрахувався. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28531/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Абріс-Інвест», розгляд справи призначено на 18.11.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.12.2015 р.
В судовому засіданні 15.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/28531/15 на 15 днів.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 15.12.2015 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/28531/15 та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.01.2016 р.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 19.01.2016 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Від представника позивача в судому засіданні надійшло клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору та додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.07.2015 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-494/15 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність покупця зазначені нижче цінні папери, а покупець приймає і сплачує обумовлену в цьому Договорі ціну:
Вид ЦП - інвестиційні сертифікати іменні;
Код ЄДРПОУ - ЄДРІСІ - 33831868-233660;
Форма існування ЦП - бездокументарна;
Міжнародний ідентифікаційний номер ЦП - UA4000013916;
Номінальна вартість одного ЦП - 1 000, 00 грн.;
Кількість ЦП - 470 шт.;
Загальна номінальна вартість ЦП - 470 000, 00 грн.;
Загальна вартість ЦП - 4 455 500, 00 грн.
Відповідно до п. 3.1. Договору покупець зобов'язався перерахувати загальну суму Договору до 06.08.2015 р. включно на банківський рахунок продавця, визначений в розділі 9 цього Договору.
Згідно з п. 4.1. Договору було визначено, що переоформлення прав власності на цінні папери, які є предметом Договору, здійснюється по рахункам зберігачів сторін в межах депозитарної системи України.
Відповідно до п. 4.3. Договору сторони передбачили, що продавець зобов'язаний до 06.08.2015 р. (включно) надати зберігачу розпорядження про списання ЦП, зазначених в п. 1.1. цього Договору, на користь покупця.
Згідно з п. 4.4. Договору було визначено, що продавець зобов'язаний до 06.08.2015 р. (включно) надати зберігачу розпорядження про зарахування ЦП.
Відповідно до п. 8.1. Договору він набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.
На виконання умов Договору позивач 06.08.2015 р. склав Розпорядження № 20 на поставку прав на цінні папери та подав його до депозитарної установи.
Відповідно до виписки № 718 від 28.08.2015 р. вбачається, що цінні папери, відчужені за Договором, були списані на користь відповідача.
06.08.2015 р. сторони підписали Акт прийому-передачі цінних паперів по Договору.
Оскільки в подальшому відповідач не оплати придбані цінні папери, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Під час провадження у справі відповідач правом на подання відзиву не скористався, доказів погашення боргу та його контррозрахунку не представив.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу цінних паперів.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» обіг цінних паперів це вчинення правочинів, пов'язаних з переходом права власності і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.
Відповідно до ч. 3 ст. 165 Господарського кодексу України операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених цим Законом, а також банками.
При цьому згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором.
Як встановлено судом, на підставі Договору доручення № БД-494/15 від 27.07.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Абріс-Інвест» було уповноважене укладати договори купівлі-продажу цінних паперів від імені позивача.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Як зазначалось вище, покупець зобов'язався перерахувати загальну суму Договору до 06.08.2015 р. включно на банківський рахунок продавця, визначений в розділі 9 цього Договору.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Таким чином, оскільки відповідач отримав придбані ним цінні папери, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартість, відповідний борг в сумі 4 455 500, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
У свою чергу, що стосується вимог про стягнення пені, суд звертає увагу на наступне.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.1. Договору було визначено, що у разі прострочення виконання покупцем зобов'язань, вказаних в п. 3.1. Договору, покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити пеню за кожен день прострочення сплати відповідної суми, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення платежу, від суми заборгованості.
Позивач нарахував відповідачу 565 909, 53 грн. пені, розрахунок якої є вірним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позивачем вимог, вони підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.
При цьому, позивачу має бути повернуто з Державного бюджету України зайве сплачений судовий збір в сумі 2 573, 92 грн.
Так, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Хліб Києва» (04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 83; код ЄДРПОУ 33154039) на користь Приватного акціонерного товариства «Київмлин» (04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 78; код ЄДРПОУ 30523267) 4 455 500 (чотири мільйони чотириста п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 565 909 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'ять) грн. 53 коп. пені та 75 321 (сімдесят п'ять тисяч триста двадцять одну) грн. 14 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Повернути Приватному акціонерному товариству «Київмлин» (04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 78; код ЄДРПОУ 30523267) зі спеціального фонду Державного бюджету України 2 573 (дві тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 92 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 177 від 18.09.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/28531/15.
4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.2016 р.
Суддя В.С. Ломака