Справа № 815/340/16
27 січня 2016 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення № 8201786 від 21.11.2013 року щодо скасування запису щодо припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна та стягнення матеріальних збитків в розмірі 75000 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення № 8201786 від 21.11.2013 року щодо скасування запису щодо припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна та стягнення матеріальних збитків в розмірі 75000 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Пред'явлена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана без додержання вимог, встановлених статтею 106 КАС України, з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.106 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Згідно з ч.2 ст.106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів. У разі необхідності у позовній заяві зазначається клопотання про витребування доказів (п.5 ч.1 ст.106 КАС України).
Позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення відповідача № 8201786 від 21.11.2013 року щодо скасування запису щодо припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна та стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки в розмірі 75000 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., тобто позивачем одночасно заявлено вимоги немайнового і майнового характеру.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем встановлено ставку судового збору 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлено ставку судового збору 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Таким чином, за подачу даного адміністративного позову слід оплатити судовий збір в розмірі 1720 грн. за вимогу майнового характеру та у розмірі 551,20 грн. за вимогу немайнового характеру, усього у розмірі 2 271,20 грн., проте до позову не додано доказів оплати судового розміру. Натомість в позовній заяві, керуючись ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» позивач просить його звільнити від сплати судового збору, посилаючись на низький рівень матеріальної забезпеченості. При цьому позивач зазначає, що він є особою похилого віку, 69-ти років, пенсіонером, розмір пенсійного забезпечення становить 1100 грн., інших прибутків на час звернення до суду він не отримує. При цьому в обґрунтування вказаного клопотання, позивачем окрім довідки про виплату пенсії, не наданого жодного доказу.
Розглянувши вказане клопотання суд вважає за необхідне зазначити таке.
Законом України «Про судовий збір» (в редакції на час звернення до суду встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позивач, не є суб'єктом на якого розповсюджуються пільги щодо сплати судового збору визначені ст. 5 Закону.
Позивач у заявленому клопотанні вказує на його низький рівень матеріальної забезпеченості, у зв'язку з чим він не може сплатити судовий збір.
З цього приводу суддя вважає за необхідне зазначити, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк.
Так, на думку судді, звільнення заявника від сплати судового збору може мати місце за наявності виняткових обставин та не суперечити приписам чинного законодавства.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Європейський суд з прав людини у справах «Толстой та Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy and Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland) від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19 червня 2001 року зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду; що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Тобто, вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до статті 8 Закону про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Ця норма кореспондується з нормою частини першої статті 88 КАС України, відповідно до ч.1 якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
З аналізу вищевказаних норм слідує, що єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на цю особу. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
У клопотанні сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та подати суду відповідні докази.
Вирішуючи порушене позивачем питання, суд враховує, що в обґрунтування низького рівня матеріальної забезпеченості позивача та відсутності інших доходів, окрім пенсійного забезпечення, як підстави для звільнення від сплати судового збору, позивачем не надано жодного доказу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про залишення позову без руху та надання позивачеві строку на усунення вищевикладених недоліків шляхом надання до суду або квитанції про сплату судового збору, або вищезазначених доказів.
На підставі викладеного, враховуючи, що виявлені недоліки перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі, керуючись ст. 108 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення № 8201786 від 21.11.2013 року щодо скасування запису щодо припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна та стягнення матеріальних збитків в розмірі 75000 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. - залишити без руху.
Надати позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява та заява про забезпечення позову будуть вважатись неподаними та будуть повернуті заявникові.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк апеляційної скарги з дня отримання ухвали.
Суддя С.О. Стефанов