79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" січня 2016 р. Справа № 914/3255/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Скрипчук О.С.
суддів Дубник О.П.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро» б/н від 07.12.2015 року
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2015 року
у справі № 914/3255/15
за позовом: Приватного підприємства «Інвестбуд», м. Тернопіль
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро», с. Завидче Радехівського району Львівської області
про стягнення 57 404,83 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 01.09.2015 року;
від відповідача: не з'явився.
Приватне підприємство «Інвестбуд» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «В.Д.С. Агро» про стягнення 57 359,79 грн. заборгованості, а саме: заборгованості за договором № 46 від 20.08.2012р. в розмірі 6 717,81 грн., з яких 1 893,00 грн. - основний борг, 2 507,93 грн. - пеня, 764,82 грн. - 3% річних та 1 552,06 грн. - інфляційні втрати; заборгованості за договором № 57 від 15.10.2012р. в розмірі 50 641,98 грн., з яких 26 543,00 грн. - основний борг, 1 981,56 грн. - пеня, 2 183,60 грн. - 3% річних та 19 933,82 грн. - інфляційні втрати (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2015 року у справі 914/3255/15 (суддя Петрашко М.М.) позов задоволено частково. Суд прийняв рішення, яким стягнув з ТзОВ «В.Д.С. Агро» на користь ПП «Інвестбуд» 28 436,00 грн. - основного боргу, 2 892,59 грн. - 3% річних, 21 087,63 грн. - інфляційних втрат та 1 669,54 грн. - судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням ТзОВ «В.Д.С. Агро» подало апеляційну скаргу б/н від 07.12.2015 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові в частині стягнення 2892,59 грн. 3% річних, 21087, 63 інфляційних витрат відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до п. 2.6 договору замовник проводить виконавцеві попередню оплату на суму вартості комплектуючих матеріалів, але не менше 50% від загальної вартості робіт, тому розпочинаючи роботу виконавець порушив умови договору та діяв на власний ризик щодо оплати виконаних робіт.
Позивач подав до суду заперечення б/н від 18.12.2015 року на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «В.Д.С. Агро» - без задоволення.
Також, позивачем було подано до суду клопотання № 040116 від 04.01.2016 року про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Однак, представник позивача у судовому засіданні (20.01.2016 року) зазначене клопотання відкликав.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2012 року між ТзОВ «В.Д.С. Агро» (замовник) та ПП «Інвестбуд» (виконавець) було укладено договір № 46 на виконання робіт по монтажу, наладці і технічному обслуговуванні обладнання організацій і підприємств, відповідно до умов якого замовник пропонує, а виконавець зобов'язується виконати роботи по монтажу завальної ями в період з 20.08.2012 року по 28.08.2012 року на суму згідно акту виконаних робіт.
Пізніше, 15.10.2012 року між ТзОВ «В.Д.С. Агро» (замовник) та ПП «Інвестбуд» (виконавець) було укладено договір № 57 на виконання робіт по монтажу, наладці і технічному обслуговуванні обладнання організацій і підприємств, відповідно до умов якого замовник пропонує, а виконавець зобов'язується виконати роботи по проведенню пусконалагоджувальних та ремонтно-налагоджувальних робіт зерносушильної установки 11062 в період з 15.10.2012 року по 16.11.2012 року на суму згідно акту виконаних робіт.
Пунктом 2.4.2. договорів передбачено, що замовник зобов'язаний проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу на протязі 5 днів.
Позивач стверджує, що він свої обов'язки за договором №46 від 20.08.2012р. та договором №57 від 15.10.2012р. виконав в повному обсязі, виконавши роботи на загальну суму 73 436,00 грн. Зокрема по договору №46 від 20.08.2012р. виконано робіт на суму 46 893,00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012р. на суму 46 893,00 грн., а по договору №57 від 15.10.2012р. виконано робіт на суму 26 543,00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р. на суму 8 486,00 грн. та актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012р. на суму 18 057,00 грн. Однак, відповідач сплатив кошти лише на виконання умов договору №46 від 20.08.2012р. в сумі 45 000,00 грн.
Таким чином позивач стверджує, що заборгованість за виконані роботи за договором №46 від 20.08.2012р. становить 1 893,00 грн., а за договором №57 від 15.10.2012р. - 26 543,00 грн.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Судом встановлено, що між сторонами було укладено договори на виконання робіт по монтажу, наладці і технічному обслуговуванні обладнання організацій і підприємств, а саме договір №46 від 20.08.2012р. та договір №57 від 15.10.2012р., відповідно до умов яких відповідач здає, а позивач приймає на себе виконання робіт по переліку, в об'ємах, в кількості і в строки вказані в договорі.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012р. на суму 46 893,00 грн., актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р. на суму 8 486,00 грн. та актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012р. на суму 18 057,00 грн. Зазначені акти підписані сторонами без зауважень.
Пунктом 2.4.2. договорів передбачено, що замовник зобов'язаний проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу протягом 5 днів.
В матеріалах справи містяться докази здійснення відповідачем часткових оплат на суму 45 000,00 грн. Так, 28.09.2012 року відповідачем здійснено оплату на суму 15 000,00 грн., а 29.01.2013р. - на суму 15 000,00 грн. та 05.06.2013р. - на суму 15 000,00 грн. Докази сплати решти суми (28 436,00 грн.) в матеріалах справи відсутні.
Оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за договорами в повному обсязі, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано визнав доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 28 436,00 грн.
Твердження апелянта про те, що відповідно до п. 2.6 договору № 57 замовник проводить виконавцеві попередню оплату на суму вартості комплектуючих матеріалів, але не менше 50% від загальної вартості робіт, тому розпочинаючи роботу виконавець порушив умови договору та діяв на власний ризик щодо оплати виконаних робіт, колегією суддів оцінюються критично. Адже, відповідно до умов договору № 57 замовник зобов'язався проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу протягом 5 днів. Акти форми КБ- 2 за жовтень 2012 року та листопад 2012 року підписані ТзОВ «В.Д.С. Агро» без зауважень.
Щодо твердження апелянта про те, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення 1 893,00 грн. основного боргу за договором №46 від 20.08.2012р. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як зазначалось вище, акт за серпень 2012р. по договору № 46 від 20.08.2012 року підписаний сторонами 31.08.2012р. Пунктом 2.4.2. договору передбачено, що замовник зобов'язаний проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу протягом 5 днів. Тобто останнім днем для оплати за вказаним актом є 05.09.2012р., а першим днем виникнення заборгованості за вказаним актом є 06.09.2012р.
Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява була надіслана на адресу Господарського суду Львівської області 06.09.2015р. (відмітка поштового відділення на описі вкладення у цінний лист та на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява). Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в межах строків позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.2.5. договорів за несвоєчасне перерахування коштів на рахунок виконавця після закінчення робіт замовник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
Статтею 1. Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 вказаного закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем до стягнення заявлено 4 489,49 грн. пені за період з 03.09.2012 року21.05.2013 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати строк позовної давності.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”).
Як вбачається із матеріалів справи, 06.09.2015 року позивач звернувся до господарського суду із позовною вимогою, зокрема, щодо стягнення пені в сумі 4 489,49 грн. за період з 06.11.2012 року 05.06.2013 року.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення пені сплив. У зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог відмовив.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у відповідності до ст. 625 ЦК України обґрунтовано задоволив позовні вимоги в частині стягнення індексу інфляції в сумі 21 087,63 грн. та 3 % річних в сумі 2 892,59 грн. за період з 06.11.2012 року по 24.08.2015 року.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський суд
1.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2015 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу направити в Господарський суд Львівської області.
Головуючий - суддя Скрипчук О.С.
Суддів Дубник О.П.
ОСОБА_1