25.01.16р. Справа № 904/11163/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства "ЗІП" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)
до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (м. Дніпропетровськ)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 511140044 від 06.02.2014 у загальному розмірі 207 948 грн. 42 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 39 від 25.12.2015)
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю промислове підприємство "ЗІП" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 511130028 від 27.12.2012 у загальному розмірі 736 366 грн. 85 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 125 209 грн. 80 коп. - основний борг;
- 76 770 грн. 59 коп. - інфляційні втрати;
- 5 968 грн. 03 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 511130028 від 27.12.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 06.02.2014 та 21.03.2014 товар у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 125 209 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції за період прострочення з травня 2014 року по листопад 2015 року у сумі 76 770 грн. 59 коп., а також 3% річних за період прострочення з 11.04.2014 по 21.12.2015 у сумі 5 968 грн. 03 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.01.2016.
У судове засідання 25.01.2016 з'явився представник позивача.
Вимоги ухвали суду були виконані позивачем у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 3950/16 від 25.01.2016), яке мотивоване неможливістю прибути у судове засіданні його представника, у зв'язку з участю у цей час в іншому судовому процесі, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.
Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.
Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.
Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи.
Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом одного року не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.
Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.12.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49081, м. Дніпропетровськ, вулиця Столєтова, будинок 21, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015 була отримана відповідачем 04.01.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530667219 (4994308525244). При цьому, протягом 20 днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача не надано.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 29.12.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -
Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 06.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю промисловим підприємством "ЗІП" (далі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 511140044 (далі - договір) (а.с.15-20), відповідно до умов якого на умовах, викладених в розділах договору, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію матеріально-технічного призначення (далі - товар). Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є невід'ємними його частинами (пункт 1.1. договору).
Також у розділі 2 договору сторони узгодили, що ціна товару, що постачається за договором, визначається в гривні і вказана в специфікаціях до договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України. Ціна товару визначена з урахуванням умов постачання (згідно ІНКОТЕРМС 2010), передбачених відповідною специфікацією до договору. Ціна товару, вказана в додатках до договору, є фіксованою та не підлягає збільшенню. Сума договору складається з сум специфікацій, що є невід'ємними частинами договору (пункти 2.1., 2.2., 2.3., 2.4. договору).
У пункті 10.1. договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014, а в частині невиконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Так, у відповідно до умов договору, між сторонами були підписані специфікації, в яких сторонами було узгоджено, зокрема, найменування товарів, його кількість, ціна за одиницю та вартість, а саме:
- специфікація № 1 від 06.02.2014 на суму 8 488 грн. 80 коп., в якій сторони передбачили наступне: товар постачається на умовах "СРТ" (Інкотермс 2000) склад покупця - м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, 21; термін постачання - до 25.02.2014; дата переходу права власності - дата прийому товару покупцем, яка вказана в товаро-транспортних документах; умови оплати: 100% факт поставки 63 календарних дні (а.с.22);
- специфікація № 2 від 20.03.2014 на суму 117 900 грн. 00 коп., в якій сторони передбачили наступне: товар постачається на умовах "СРТ" (Інкотермс 2000) склад покупця - м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, 21; термін постачання - до 25.03.2014; дата переходу права власності - дата прийому товару покупцем, яка вказана в товаро-транспортних документах; умови оплати: 100% факт поставки 63 календарних дні (а.с.23).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Позивач на виконання умов договору 06.02.2014 та 21.03.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 125 209 грн. 80 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- видаткова накладна № ГП-0000034 від 06.02.2014 на суму 8 488 грн. 80 коп.; проаналізувавши зміст накладної, судом визначено, що вказана поставка узгоджена сторонами в специфікації № 1 від 06.02.2014, а отже останнім днем оплати є 10.04.2014 (а.с.24);
- видаткова накладна № ГП-0000107 від 21.03.2014 на суму 116 721 грн. 00 коп.; проаналізувавши зміст накладної, судом визначено, що вказана поставка узгоджена сторонами в специфікації № 2 від 20.03.2014, а отже останнім днем оплати є 23.05.2014 (а.с.27).
При цьому суд зауважив, що товар, узгоджений сторонами у специфікаціях, збігається з товаром, що поставлений позивачем у спірний період відповідачу, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
Слід зауважити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю, копії довіреностей містяться в матеріалах справи (а.с.25,28).
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, як того вимагає пункт 6.1. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.
Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.
З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.
Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії товарно-транспортних накладних (а.с.26,29).
Так, у пункті 4.1. договору сторони погодили, що розрахунки за договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку та терміни, вказані в специфікаціях до договору.
Судом визначено строк виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару за кожною зі спірних поставок, про що зазначено вище.
Так, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, відповідачем отриманий товар у строки, визначені в специфікаціях, оплачений не був.
При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.
Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 125 209 грн. 80 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.
Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 125 209 грн. 80 коп..
Так, представник позивача у судовому засіданні зазначав, що ним вживалися заходи для досудового врегулювання вказаного спору.
Позивачем було надіслано відповідачу претензію від 31.07.2014 за вих. № 1214/4 в якому він просив погасити наявну у відповідача заборгованість, в тому числі і за спірними накладними (а.с.30-31).
Вказана претензія була залишені відповідачем без задоволення.
Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на погашення існуючої заборгованості не здійснив. На підтвердження чого до матеріалів справи позивач долучив довідку за підписом генерального директора та головного бухгалтера про наявність заборгованості у сумі 125 209 грн. 80 коп. (вх.суду 3916/16 від 25.01.2016).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав (10.04.2014 та 23.05.2014, відповідно), у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 125 209 грн. 80 коп.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з травня 2014 року по листопад 2015 року в сумі 76 770 грн. 59 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат, що доданий позивачем до позову, судом встановлено, що у розрахунку позивач вірно визначив період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок здійснений невірно.Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим.
При цьому, з приводу нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Так, згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено наступне:
- за видатковою накладною № ГП-0000034 від 06.02.2014 на суму 8 488 грн. 80 коп., останній день оплати - 10.04.2014, а отже інфляційні втрати за період з травня 2014 року по листопад 2015 року складають 5 686 грн. 82 коп.;
- за видатковою накладною № ГП-0000107 від 21.03.2014 на суму 116 721 грн. 00 коп., останній день оплати - 23.05.2014, а отже інфляційні втрати за період з червня 2014 року по листопад 2015 року складають 71 058 грн. 18 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 76 745 грн. 00 коп.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані 3% річних за загальний період прострочення з 11.04.2014 по 21.12.2015 в сумі 5 968 грн. 03 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що в ньому вірно визначені періоди прострочення, а також застосовані вірні вихідні дані, арифметично розрахунки проведені вірно.
Отже, розрахунок 3% річних, доданий до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 5 968 грн. 03 коп. визнаються правомірними та підлягають задоволенню.
Враховуючи все викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, будинок 21; ідентифікаційний код 05393116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства "ЗІП" (51901, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вулиця Широка, будинок 107-А; ідентифікаційний код 21875464) - 125 209 грн. 80 коп. - основного боргу, 76 745 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 5 968 грн. 03 коп. - 3% річних, 3 118 грн. 85 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_2