ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
15 грудня 2015 року 12 год. 50 хв. № 826/16359/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування рішення.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі - позивач) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, (далі - відповідач, Нацкомфінпослуг) про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 26 березня 2015 року №554 (далі - оскаржуване рішення).
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване розпорядження прийняте відповідачем у порушення норм законодавства, без врахування фактичних обставин.
Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Головним спеціалістом другого інспекційного відділу на ринку страхування департаменту страхового регулювання та нагляду Нацкомфінпослуг, відповідно до п. п. 1.11 та 4.2 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за правопорушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20 листопада 2012 року №2319 (далі - Положення №2319), на підставі отриманих від позивача документів, за зверненням адвоката в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), 30 січня 2015 року складено акт про правопорушення позивачем законодавства у сфері фінансових послуг №39/13-15/13-6 (далі - акт про правопорушення).
Згідно висновків акту про правопорушення було виявлено порушення позивачем п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV) щодо невиконання страховиком обов'язку протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
На підставі акту про правопорушення, 26 березня 2015 року Нацкомфінпослуг складено оскаржуване розпорядження, яким позивача зобов'язано усунути порушення законодавства у сфері фінансових послуг у строк до 16 квітня 2015 року включно, про що повідомити Нацкомфінпослуг із наданням підтверджуючих документів у десятиденний строк із дня закінчення встановленого строку для усунення.
В контексті викладеного суд зазначає наступне.
Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року №2664-III (далі - Закон №2664-III).Згідно з п.п. 10, 12 ч. 1 ст. 28 Закону №2664-III, Нацкомфінпослуг, у межах своєї компетенції: у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.
Відповідно до пп. 41 п. 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року №1070, Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань приймає та надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги, вимагає надання необхідної інформації та документів.
Крім того, згідно ст. 39, п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону №2664-III, у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу, як зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_1, як страхувальником, 03 березня 2014 року укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0348013.
Забезпеченим транспортним засобом відповідно до договору (полісу) №АІ/0348013 зазначено Chevrolet Lacetti, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_3 (далі - забезпечений ТЗ).
11 жовтня 2014 року за участі забезпеченого ТЗ, під керуванням ОСОБА_2, а також транспортних засобів марки Volkswagen, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, та марки ВАЗ 21063, номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої пошкоджено транспортні засоби.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 13 жовтня 2014 року, а ОСОБА_3 21 листопада 2014 року, було подано позивачу повідомлення про подію, що може бути визнана страховою.
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року у справі №375/1595/14-п водія забезпеченого ТЗ ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач листом від 03 грудня 2014 року №1180 повідомив ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відмову у відшкодуванні шкоди завданої ДТП, оскільки така ДТП не є страховим випадком та за її спричинення не виникає цивільно-правової відповідальності.
До Нацкомфінпослуг 30 грудня 2014 року (вх. №6434/9) надійшла скарга ОСОБА_1 щодо невиконання позивачем зобов'язань за полісом №АІ/0348013.
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону №1961-IV, відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно з ст. 3 Закону №1961-IV, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до п. 1.1 ч 1 ст. 1 Закону №1961-IV, страхувальниками в розумінні вказаного закону є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Пунктом 1.8 ч. 1 ст. 1 та пунктом 17.2 ст. 17 Закону №1961-IV передбачено, що страховим полісом є єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Відповідно до вимог Інструкції про порядок заповнення бланку поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зразка 2011 року, затвердженої протоколом Президії МТСБУ від 01.09.2011 №279/2011, передбачено, вимоги до заповнення бланків полісів, зокрема, в розділі "8. Особливі умови використання забезпеченого ТЗ" бланку полісу зазначаються істотні умови, які впливають на оцінку ризику та, відповідно, розмір страхової премії при укладанні договору ОСЦПВВНТЗ. До таких умов відносяться: перелік місяців, протягом яких використовується транспортний засіб (для річних договорів), використання транспортного засобу у якості таксі/маршрутного таксі, підлягання транспортного засобу обов'язковому технічному контролю (ОТК) (якщо «так», то вказується дата наступного ОТК), допущення до керування транспортним засобом осіб з водійським стажем менше 3-х років та/або водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років.
Згідно п. 17.6 ст. 17 Закону №1961-IV, особливості укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлюються у порядку, визначеному Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Згідно пп. 2.1.2 п. 2.1. р. II Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що затверджене Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27.10.2011 №673 (далі - Положення №673), передбачено, що при укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов'язаний застосовувати коригуючі коефіцієнти відповідно до схеми застосування коригуючих коефіцієнтів при укладанні договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, наведеної в додатку до цього Положення. При розрахунку страхового платежу положення статті 8 та пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), а також пункту 4 розділу II Закону України від 05 липня 2012 року N 5090-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" застосовуються лише за наявності відповідних підтвердних документів.
В матеріалах справи міститься поліс №АІ/0348013 від 03 березня 2014 року, виданий ОСОБА_1, яким передбачено відшкодування шкоди та захист майнових інтересів страхувальника на умовах визначених даним полісом.
Позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилається на пункт 8 вказаного полісу, яким передбачено, що до керування транспортним засобом не допускаються особи з водійським стажем менше 3-х років та/або водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років, як на підставу, що стала основою для прийняття рішення про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування.
Проте, вказані посилання не беруться судом до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про страхування", страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Згідно п. 21.1 ст. 21 Закону №1961-IV з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону №1961-IV, страховики зобов'язані укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.
Згідно преамбули Закону №1961-IV, цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Виключні випадки, коли шкода не відшкодовується, відмовляється у здійсненні страхового відшкодування, передбачені ст. 32, ст.37 Закону №1961-IV.
В свою чергу, проаналізувавши дані норми, суд встановив, що жоден з цих випадків не залежить від розміру страхових сум, добросовісності їх сплати, кількості проведених виплат на час настання страхового випадку тощо.
Незалежність страхового відшкодування від подібних обставин випливає з обов'язковості даного виду страхування для власників транспортних засобів.
Відповідно до ст. 38-1 Закону №1961-IV, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
З наведеної норми вбачається, що при настанні страхового випадку у сфері, що потребує більшого коригуючого коефіцієнта, страхове відшкодування відбувається у повному розмірі, але з одночасним виникненням права страховика на відшкодування половини відшкодування.
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні від 09.07.2010 №566 "Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено відповідні коригуючі коефіцієнти та їх розміри.
Так розмір коригуючого коефіцієнта за типом необмеженого водійського стажу становить 1,27-1,76, а розмір коригуючого коефіцієнта при водійському стажі від трьох років - 1-1,76.
Таким чином, значення коригуючого коефіцієнта у страховому випадку, що настав, є більшим, ніж той, що використаний при обрахунку страхових внесків для ОСОБА_1, а відтак, недотримання особливих умов страхового полісу страхувальником означатиме для останнього лише компенсацію на користь страховика половини відшкодованої суми в розрізі ст. 38-1 Закону №1961-IV.
Дана норма захищає страховика від втрати економічної вигоди при здійснення страхової діяльності і, одночасно, дозволяє страхувальнику шляхом оцінки ризиків настання страхового випадку (наприклад, значний стаж водія зменшує ймовірність спричинення керованим ним ТЗ несприятливої ситуації на дорозі) зменшувати суми страхових виплат, допускаючи при цьому, що у випадку спричинення ДТП особою з незначним водійським стажем половина відшкодованої шкоди буде для страхувальника прийнятною.
Такі відносини є договірними, в той час як відмова страховика в односторонньому порядку від виконання своїх зобов'язань перед добросовісним платником страхових внесків визначається діючим законодавством в конкретних випадках.
Так, відмовляючи у здійсненні страхової виплати у повному обсязі, позивач послався на п. 32.1 ст. 32 Закону №1961-IV, відповідно до якої страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Проте, при застосуванні даної норми позивачем не було враховано, що вона визначає єдину умову, яка звільняє страховика від здійснення страхової виплати: відсутність цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди забезпеченим ТЗ.
У свою чергу, позивачем не заперечувалась його обізнаність на момент здійснення відмови про існування постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року у справі №375/1595/14-п, якою водія забезпеченого ТЗ ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, підсумовуючи усе вище викладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем правомірно встановлено, що зі сторони позивача наявні порушення норм законодавства, а тому оскаржуване розпорядження є правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -
Відмовити повністю у задоволені позову приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім".
Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.М. Данилишин