20.01.2016 Справа № 907/1176/15
за позовом приватного підприємства "САНТ", м. Ужгород
до відповідача ОСОБА_1 капітального будівництва Ужгородської міської ради, м. Ужгород
про стягнення 152 000,75 грн.
Суддя Бобрик Г. Й.
За участю представників:
від позивача -
від відповідача - ОСОБА_2, начальник ОСОБА_1 капітального будівництва Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 представник за дорученням № 25/01-44 від 03.03.2015 року
Суть спору: приватне підприємство "САНТ", м. Ужгород подало до господарського суду позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 капітального будівництва Ужгородської міської ради, м. Ужгород суми 152 000,75 грн. заборгованості (суть спору викладена з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог).
Представники позивача в судове засідання не з'явилися.
Відповідач подав суду письмові пояснення на позов, якими позовні вимоги не визнав та не спростував.
За наведених обставин, справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суд
Як зазначено в позовній заяві ухвалами господарського суду Закарпатської області від 13.11.2012 року у справах № 5008/869/2012, № 5008/865/2012, № 5008/868/2012 затверджено мирові угоди, укладені між сторонами по справі, та припинено провадження у справах.
Відповідно до вищезазначених мирових угод сторони погодили, що відповідач (ОСОБА_1 капітального будівництва Ужгородської міської ради) погасить заборгованість у визначений умовами мирових угод строк.
У зв'язку з невиконанням відповідачем (ОСОБА_1 капітального будівництва Ужгородської міської ради) зазначених умов мирової угоди позивач (ПП "Сант") звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення суми 144 802,28 грн., яку згідно ст. 625 ЦК України заявою від 21.12.2015 року збільшив до суми 152 000,75 грн. збільшивши період прострочення з 23.10.2015 року до 01.12.2015 року.
У визначений строк умови мирових угод відповідачем виконані не були. Загальна сума боргу відповідачем сплачена не була. Державна виконавча служба у відкритті виконавчого провадження по даними виконавчими документами стягувачу відмовила з огляду на необхідність стягнення боргу з органу державної казначейської служби.
ОСОБА_1 державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області листами № 06-16/361 від 25.03.2013 року та № 06-16/365 від 27.03.20013 року відмовило позивачу (стягувачу) у стягненні заборгованості відповідача у розмірі 78 204,16 грн., покликаючись на те, що ухвали господарського суду про затвердження мирових угод як виконавчі документи не підлягають до виконання органами казначейської служби в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року.
Таким чином позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 144 802,28грн., яка, з урахуванням заяви позивача від 21.12.2015 року складає 152 000,75 грн.
Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторони є примусове виконання обов'язку в натурі.
Статтею 115 ГПК України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
В силу приписів ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк семи днів з моменту винесення постанови та вказує на те, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання рішення.
Якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.
Відповідно до наведених норм, з'ясування відповідності виконавчого документа ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" відноситься до компетенції державного виконавця.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, з метою забезпечення однакового і правильного застосування ГПК України, господарським судам України роз'яснено, що, наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.
Вищевказані мирові угоди, сторонами не оскаржувалися і набрали законної сили з моменту їх затвердження господарським судом Закарпатської області, а саме з 13.11.2012 року.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що заборгованість відповідачем не сплачена, органом ДВС та органом УДКС не стягнута.
Представники відповідача, в процесі розгляду справи підтвердили, що заборгованість за мировими угодами від 13.11.2012 року не погашена у зв'язку з відсутністю коштів та відсутністю судових рішень, та з причин, зазначених ОСОБА_1 державної казначейської служби України у м. Ужгороді.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт. В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами є надання послуг по пранню та прасуванню білизни (предметів) замовника (відповідача). Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість наданих послуг є безспірним.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунки 3% річних та інфляційних витрат, долучені позивачем до позовної заяви, судом перевірені та визнанні обґрунтованими.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду
Таким чином, суд встановивши, що відповідачем взяті на себе за мировими угодами зобов'язання відповідач не виконав у строк, встановлений угодами та такі відсутні в матеріалах справи, дійшов до висновку, що позов про стягнення 152 000,75 грн. слід задовольнити в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 280,01 грн. у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України суд покладає на відповідача.
Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 капітального будівництва Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3в; код ЄДРПОУ 05517713) на користь приватного підприємства "САНТ" (88015, м. Ужгород, вул. 8-го Березня, 30/94; код ЄДРПОУ 20437992) суму 152 000,75 (сто п'ятдесят дві тисячі грн. 75 коп.) та 2 280,01 (дві тисячі двісті вісімдесят гривень 01 коп.) на відшкодування сплачених судових витрат.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.
Вступну та резолютивну частину рішення проголошено 20.01.2016 року.
Повне рішення складено 26.01.2016 року.
Суддя Бобрик Г. Й.