ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.01.2016Справа №910/29729/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК Європейські Транспортні Системи»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Девей Груп»
Про стягнення 11 596,85грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Чорний М.С. представник за довіреністю № 7 від 16.11.15.;
Міняйло О.С. директор
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕК Європейські Транспортні Системи» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девей Груп» (далі - відповідач) про стягнення 21 596,85 грн., а саме: 18 315,00 грн. - основного боргу, 172,67 грн. - 3% річних, 2 921,81 грн. - пені, 187,37 грн. - збитків від інфляції.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору № 404d/z від 28/07/15/ на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і міжміському сполученні він надав відповідачу послуги з перевезення вантажів, за які останній в порушення взятих на себе зобов'язань в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, що зумовило звернення останнього з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.15. порушено провадження у справі № 910/29729/15 та призначено її до розгляду на 17.12.15.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 17.12.15. представників сторін та з огляду на невиконання ними вимог ухвали суду від 25.11.15., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 20.01.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 20.01.16. позивачем було подано заяву про зменшення на підставі ст. 22 ГПК України розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 596,85 грн., а саме: 8 315,00 грн. - основного боргу, 2 921,81 грн. - пені, 187,37 грн. - збитків від інфляції, 172,67 грн. - 3% річних.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
В судовому засіданні 20.01.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення.
Відповідач в судове засідання 20.01.16. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/29729/15.
В судовому засіданні 20.01.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
28.07.15. між позивачем (далі - Експедитор) та відповідачем (далі - замовник) було укладено Договір № 404d/z від 28/07/15/ на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і міжміському сполученні (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Експедитор зобов'язується за винагороду (плату) і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів (транспортно-експедиторське обслуговування - ТЕО).
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 Договору з моменту підписання (28.07.15.) і діє до 31.12.15.
Згідно з п. 1.2 Договору, на підставі нього Договору Експедитор забезпечує оптимальне транспортне обслуговування вантажів Замовника, надаючи, на вибір останнього, деякі або увесь перелік наступних послуг:
- організація перевезення вантажів Замовника за маршрутом, обраним Замовником, на підставі відповідних Заявок;
- укладення від свого імені або від імені Замовника договір перевезення вантажів;
- завантаження або вивантаження вантажів;
- оплата мита, зборів та витрат, покладених на Замовника;
- одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей;
- надання інших додаткових послуг за домовленістю сторін, що має бути відображено в Заявці Замовника.
Відповідно до п. 1.3 Договору, ціна, строки та інші конкретні умови ТЕО вантажів обумовлюються Заявці Замовника, що є невід'ємною частиною Договору, й матиме юридичну силу для обох сторін за умови викладення її в письмовому вигляді та належним чином підписаної й скріпленої печатками обох сторін.
Перевезенні виконуються відповідно до правил міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні згідно з умовами Конвенції про Договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), Європейської угоди про режим праці водіїв (ESTR), іншими міжнародними угодами. Сторони також дотримуватимуться положень Митної конвенції МДП, а також вимог міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення (п. 1.5 Договору).
Відповідно до п. 2.8 Договору, після виконання Заявки Експедитор протягом п'яти робочих днів надає Замовнику акт виконаних робіт.
Замовник зобов'язаний підписати акт виконаних послуг або надати вмотивовану відмову від його підписання впродовж трьох робочих днів від дати його отримання (п. 2.9 Договору).
Згідно з п. 2.10 Договору заявка вважається виконаною Експедитором по наданню Замовнику вантажу і підтверджувальних документів, передбачених п. 3.3.13 Договору.
Пунктом 3.3.13 Договору сторони погодили, що наявність повного комплекту документів про виконану роботу за період включає: оригінал рахунку на оплату суму, акт виконаних робіт, податкову накладну (у разі необхідності), ТТН (CMR) на продукцію з відміткою про отримання продукції.
Відповідно до п. 4.5 Договору Замовник зобов'язаний виконати своєчасну передплату послуг Експедитора шляхом перерахування суми, узгодженої в Заявці, згідно відповідного рахунку-фактури Експедитора, на поточний рахунок Експедитора протягом трьох робочих днів, з моменту отримання повідомлення від експедитора про підтвердження прийняття до роботи Заявки.
Згідно з п. 4.6 Договору подальші розрахунки між сторонами відбуваються за домовленістю, що міститься в Заявці, належним чином підписаної та скріпленої печатками сторін.
Матеріали справи містять Заявку від 28.07.15. по Договору, відповідно до якої: погоджений термін доставки 03.08.15.-05.08.15., вартість перевезення вантажу 26 315,00 грн., строк оплати - оплата 100% по факту розвантаження.
Позивачем взяті на себе зобов'язання з перевезення вантажу виконані належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 0779617, згідно з якою розвантаження вантажу відбулось 05.08.15.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 404 від 05.08.15. на суму 26 315,00 грн.
У відповідності до наявних в матеріалах справи фіскального чеку № 7006 та опису вкладення до цінного листа, 21.10.15. позивачем на адресу відповідача було направлено (22.10.15. відповідачем згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано) претензію № б/н від б/д з вимогою сплатити наявну заборгованість. До претензії додано: Договір, заявку, рахунок-фактуру.
Відповідачем позивачу було оплачено в погашення заборгованості за перевезення вантажу за Договором за Заявкою на суму 26 315,00 грн., згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень:
- № 249 від 14.08.15. на суму 5 000,00 грн.;
- № 261 від 04.09.15. на суму 2 000,00 грн.;
- № 288 від 27.10.15. на суму 1 000,00 грн.;
- № 348 від 30.12.15. на суму 5 000,00 грн.;
- № 327 від 16.12.15. на суму 5 000,00 грн., на загальну суму: 18 000,00 грн.
З огляду на те, що надані позивачем послуги з перевезення вантажів залишились не оплаченими на суму 8 315,00 грн., останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось судом вище, у Заявці № б/н від 28.07.15. сторони погодили строк оплати 100% по факту розвантаження, яке відбулось 05.08.15.
Таким чином, судом встановлено, що прострочення відповідачем по виконанню свого обов'язку зі сплати грошових коштів за надані послуги настало з 06.08.15.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги з перевезення вантажів, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 8 315,00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 5.4.3 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 921,81 грн. - пені.
Згідно з п. 5.4.3 Договору, за несплату або несвоєчасну оплату рахунків Експедитора, Замовник сплачує пеню у розмірі 5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 878,54 грн. пені. В іншій частині в розмірі 43,27 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 187,37 грн. - збитків від інфляції (період для нарахування вересень-жовтень 2015 року), 172,67 грн. - 3% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
За перерахунком суду розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 170,51 грн., розмір збитків від інфляції складає 187,37 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині в розмірі 2,16 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).
Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Девей Груп» (02232, м. Київ, проспект Маяковського, б. 71, кв. 153; ідентифікаційний код 38735184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК Європейські Транспортні Системи» (18021, м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, б. 51, кв. 120; ідентифікаційний код 39788462) 8 315 (вісім тисяч триста п'ятнадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 2 878 (дві тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 54 коп. - пені, 170 (сто сімдесят) грн. 51 коп. - 3% річних, 187 (сто вісімдесят сім) грн. 37 коп. - збитків від інфляції, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.16.
Суддя Т.М. Ващенко