20 січня 2016 року Справа № 914/930/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Барицької Т.Л.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"
на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 23.04.2015 Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015
у справі№ 914/930/15 Господарського суду Львівської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал"
доПриватного підприємства "Шива"
простягнення 500000 грн.
особа, якою подано апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк"
за участю представників сторін:
позивача: не з'явилися
відповідача: не з'явилися
скаржника: Покоєвич А.О., дов. від 23.12.2013 № 2775
Бандирський А.С., дов. від 21.09.2015 № 1438/1615/05
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Шива" про стягнення 500000,00 грн. заборгованості за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 (суддя Цікало А.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства "Шива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" 500000 грн. 00 коп. боргу та 10000 грн. 00 коп. судового збору.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15, Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Желік М.Б., Костів Т.С.) рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 залишено без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" - без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 у справі № 914/930/15, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не були враховані умови тристоронньої Угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012, згідно із якою термін повернення позики буде у будь-якому випадку пізнішою датою ніж термін повернення кредиту за кредитним договором, укладеним з банком. Також скаржник зазначає про те, що станом на дату звернення із позовом відповідачем була перерахована сума заборгованості у розмірі 500000,00 грн., стягнення якої є предметом позову у цій справі.
06.01.2015 до Вищого господарського суду України надійшли додаткові пояснення Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до касаційної скарги, в яких зазначає про виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати боргу у сумі 500000,00 грн. до моменту звернення позивача із позовом у цій справі, у зв'язку із чим вважає, що суд першої інстанції порушив норми ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, задовольнивши позову внаслідок визнання позову відповідачем без врахування того, що такі дії відповідача порушують права і охоронювані інтереси ПАТ "ВіЕс Банк" та відповідачем визнано позов, заборгованість за яким була ним сплачена.
До Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 15.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" (далі - позикодавець) та Приватним підприємством "Шива" (далі - позичальник) було укладено договір процентної позики № 2012/02-15 (далі - договір), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти для будівництва об'єкту за адресою м. Львів, вул. Зубрівська, 38, у розмірі, визначеному договором, а позичальник зобов'язується прийняти та повернути їх позикодавцю у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін користування позикою в розмірі та в строк, встановлені договором (п. 1.1 договору).
Згідно із пунктами 2.1. - 2.3 договору сума позики за договором становить 4000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному обсязі так і частинами. За договором позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п. 5.3 договору. У разі дострокового повернення частини позики проценти продовжують сплачуватись виходячи з неповерненої суми.
Суди першої та апеляційної інстанції з'ясували, що сторонами були укладені додаткові угоди про внесення змін і доповнень до Договору позики, а саме:
- Додатковою угодою від 29.12.2012 сторони вирішили змінити п. 2.2 та викласти його в наступній редакції: "п. 2.2. За цим договором позичальник зобов'язаний з 01.01.2013 сплачувати проценти в розмірі 25% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п.2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п. 5.3 договору)";
- Додатковою угоду від 27.06.2013 сторони вирішили змінити п. 2.1 договору та викласти його в наступній редакції: "2.1. Сума позики за договором становить 6000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами.";
- Додатковою угодою від 24.07.2013 змінено п. 2.1 договору та викладено його в наступній редакції: "2.1. Сума позики за договором становить 8000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами.";
- Додатковою угодою від 01.12.2013, викладено новій редакції п. 2.2 договору, а саме: "п. 2.2. За цим договором позичальник зобов'язаний з 06.11.2013 сплачувати проценти в розмірі 27 % річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п. 5.3 договору).";
- Додатковою угодою від 01.08.2014, сторони погоди змінити п. 2.2 договору та викласти його в наступній редакції: "п. 2.2. За цим договором позичальник зобов'язаний з 06.11.2013 сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п.5.3 договору)."
Відповідно до п. 4 договору, остаточною датою повернення позики є 03.06.2015.
Згідно із п. 5.1 договору позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 4.1 договору.
Судами визначено, що 31.12.2014 сторонами укладено додаткову угоду до договору процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012, якою сторони вирішили викласти Розділ 5 договору "Порядок повернення суми позики" у наступній редакції, додавши п. 5.5 такого змісту: "п. 5.5 Позичальник зобов'язаний достроково повернути позикодавцю усю суму позики (або залишок несплаченої суми позики), а також усю суму процентів за користування позикою на письмову вимогу позикодавця, протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від позикодавця такої письмової вимоги у разі, якщо за результатами господарської діяльності у 2014 році збитки позичальника будуть перевищувати 10000000,00 грн. сторони домовились, що визнання розміру збитків позичальника відбувається шляхом аналізу позикодавцем балансу (звіту про фінансовий стан) позичальника по результатах його господарської діяльності у 2014 році, завірену копію якого позичальник зобов'язаний надати позикодавцю не пізніше 23.02.2015 року."
На підставі наявних в матеріалах справи платіжних доручень, суди встановили, що на виконання умов договору позивач з лютого 2012 по січень 2015 (останній переказ 26.01.2015) перераховувались періодично кошти на рахунок відповідача, які відповідачем отримано та в свою чергу суму позики повернуто частково.
24.02.2015 позивачем було направлено відповідачу претензію з вимогою сплатити суму боргу, у відповідь на яку відповідач повідомив про скрутне матеріальне становище підприємства та відсутність можливості погасити суму боргу за договором та просив розстрочити строк повернення боргу частинами на три місяці, зобов'язуючись перерахувати перший платіж у розмірі 500000,00 грн. у строк до 15.03.2015.
Порушення відповідачем зобов'язання щодо здійснення першого платежу у зазначений ним строк стало підставою звернення позивача із вказаним позовом до суду про стягнення з відповідача 500000,00 грн.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не здійснив перерахунок першого платежу у зазначений ним строк, чим порушив взяті на себе зобов'язання, борг відповідача станом на час вирішення спору складає 500000,00 грн., відповідачем позовом визнано повністю, доказів оплати боргу не надано і відсутні підстави вважати, що визнання позову відповідачем суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Розглядаючи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції встановив, що 27.07.2012 між Приватним акціонерним товариством "Фольксбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", та Приватним підприємством "Шива" було укладено Кредитний договір № KU018029 від 27.07.2012 року згідно, якого скаржником було надано відповідачу кредит в розмірі 2630000, 00 доларів США зі строком погашення не пізніше 26 липня 2019 року.
Угодою про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012 визначено, що термін повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором KU018029 від 27.07.2015, а п. 2 угоди встановлено, що у будь-якому випадку Приватне підприємство "Шива" виконає свої зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал", а Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" прийме таке виконання зобов'язання лише після того, як Приватне підприємство "Шива" виконає усі свої зобов'язання перед банком за кредитним договором.
Виходячи з того, що наявність укладеного між скаржником та відповідачем кредитного договору не звільняє останнього від обов'язку виконувати взяті на себе зобов'язання за договорами укладеними із іншими контрагентами, а Угода про врегулювання погашення заборгованості не обмежує право позивача у справі на часткове стягнення простроченої суми заборгованості, яку і було стягнуто рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду, лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.
У розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених Господарським процесуальним кодексом підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження (п. 5І Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").
Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" мала б розглядатися судом апеляційної інстанції в межах доводів скаржника перш за все на предмет того, чи стосується рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 прав і обов'язків вказаної особи.
Прийнявши до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" та переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами спору і скаржником було укладено Угоду про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012, якою визначено терміни повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 та порядок виконання відповідачем зобов'язань за цим договором, проте, не з'ясувавши належним чином правової природи стягуваної заборгованості, не визначився із тим, чи стосується рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 прав і обов'язків скаржника, та не навів у прийнятій постанові висновків з вказаного питання.
За таких обставин, оскаржувана постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийнята без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 у справі № 914/930/15 Господарського суду Львівської області скасувати.
Справу № 914/930/15 направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.
Головуючий суддя: Л. Іванова
судді: Л. Гольцова
Т. Барицька