Справа № 369/4918/13-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.
Провадження № 22-ц/780/426/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 20 20.01.2016
Іменем України
20 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Голуб С.А.,
суддів Таргоній Д.О. Приходька К.П.
при секретарі Дрозді Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи прокуратура Києво-Святошинського району Київської області, Софіївська-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання договорів недійсними ,-
У травні 2013 року позивач пред»явив в суді названий позов посилаючись на те, що йому на підставі свідоцтва про право власності належить житловий будинок і на підставі державного акту на право власності належить земельна ділянка, що знаходяться в с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 8.
Ще з 1972 року після отриманих травм він постійно хворіє, визнаний інвалідом. Після смерті дружини він знайшов в будинку копію договору дарування житлового будинку своїй доньці ОСОБА_3 Тому ним був поданий позов до суду. При розгляді справи йому стало відомо про існування ще й договору дарування земельної ділянки. Вказав, що відповідачка скориставшись його віком, станом здоров'я та довірою, привезла його до нотаріуса та уклала дані договори. Разом з тим, в момент підписання договорів він перебував у стані, в якому не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.
Просив суд визнати недійсним договір дарування від 18 вересня 1998 року, укладений між ним та ОСОБА_3 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 68; договір дарування, укладений 27 серпня 2004 року між ним та ОСОБА_3, земельної ділянки площею 0,2854га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 68.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав ухвалення рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги не погоджується із висновком суду в тому, що суд відмовив у позові за спливом позовної давності. Крім того вважає, що суд мав прийняти до уваги висновок судової психіатричної експертизи, відповідно до якого на час укладання оспорюваних правочинів він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оспорюваний договір дарування житлового будинку був укладений в 1998 році, тому до даних правовідносин слід застосувати положення ЦК України 1963 року, а до договору дарування земельної ділянки норми ЦК України 2002 року.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 березня 1998 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 68.
18 вересня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 68.
Дозвіл на укладення даного договору був наданий і дружиною позивача - ОСОБА_4. Для укладення даного договору ОСОБА_2 було отримано довідку-характеристику №529 від 16 квітня 1998 року в Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації та довідку №1011 для відчуження у виконавчому комітеті Софіївсько-Борщагівської сільської ради.
15 грудня 2000 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2854га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 68.
27 серпня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,2854га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Жовтнева, 68.
При укладенні даного договору ОСОБА_4, яка була дружиною ОСОБА_2, надала згоду на укладення договору дарування земельної ділянки.
При укладенні даного договору ОСОБА_2 отримував висновок №12883 від 29 липня 2004 року про наявні обмеження, довідку №3285 від 29 липня 2004 року про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також надано договір дарування житлового будинку від 18 вересня 1998 року.
При розгляді справи за ухвалою суду було призначено судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої постановлено питання чи міг ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання оспорюваних договорів дарування.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта №240ц від 14 жовтня 2015 ОСОБА_2, укладаючи договори дарування 18 вересня 1998 року та 27 серпня 2004 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, бо страждав на виражене інтелектуально-мнестичне зниження, внаслідок органічних розладів, до яких призвели наслідки повторних черепно-мозкових травм у 1972 році та 1993 роках на фоні вікових змін, обумовлених церебросклерозом.
На підставі висновку експерта, суд вважав, що позивачем надано обґрунтований доказ на підтвердження неусвідомлення вчинення правочинів та неможливість керувати своїми діями станом на 18 вересня 1998 року та 27 серпня 2004 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
За правилом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вказувалось вище, при укладенні оспорюваних договорів було надано нотаріусу висновок №12883 від 29 липня 2004 року про наявні обмеження, довідку №3285 від 29 липня 2004 року про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, довідку-характеристику №529 від 16 квітня 1998 року в Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації та довідку №1011 для відчуження у виконавчому комітеті Софіївсько-Борщагівської сільської ради. Дані документи були отримані ОСОБА_2, про що в них безпосередньо і зазначено. При розгляді справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості отримання цих довідок, висновків позивачем, тощо ним особисто або отримання їх представником. В матеріалах справи відсутні докази нерозуміння ОСОБА_2 значення своїх дій та керування під час підготовки пакету документів для вчинення правочинів.
25 травня 2012 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_2 знав та міг дізнатись про укладення правочинів.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У судовому засіданні відповідач заявила про застосування строків позовної давності, про що подала суду відповідну заяву.
Доводи позивача, що ОСОБА_2 дізнався про укладенні договори лише після смерті дружини та сусіди роз'яснили йому зміст правочинів, суд оцінив критично, оскільки суду не повідомлено де саме були знайдені документи та які сусіди пояснили дані обставини, не пояснено чому документи не можливо було знайти раніш. При розгляді справи судом не встановлено наявність між дружиною ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_2 будь-яких неприязних відносин, що сприяли прихованню документів, оскільки дружина надавала згоду на вчинення правочинів. Натомість, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що до смерті дружини позивач проживали разом в будинку та саме дружина турбувалась про ОСОБА_2
За ст. 59 ЦПК України обставин справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судова колегія у повному обсязі погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Суд у своєму рішенні навів норми матеріального права, які існували на час укладання договору дарування будинку, а також норми матеріального права, які існували на час укладання договору дарування земельної ділянки. Суд першої інстанції у повній мірі оцінив усі доводи представника позивача і спростував їх з посиланням на докази, які містяться в матеріалах справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що позивач є інвалідом, а тому не міг розуміти значення своїх дій, а щодо неправильності висновків суду щодо застосування позовної давності, апеляційна скарга не містить таких доводів, які б могли поставити висновки суду першої інстанції під сумнів.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314,315 ЦПК України, колегія суддів-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. .
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів .
Головуючий
Судді