Справа № 361/5013/15-ц
Провадження № 2/361/99/16
19.01.2016
19 січня 2016 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Пухної О.М.
при секретарях - Палій А.В., Харченко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, що передані у якості передплати, з урахуванням неустойки та відшкодування моральних збитків і моральної шкоди,-
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що у серпні 2014 року він прочитав в місцевій газеті об'яву про продаж будинку в селі Червоні Партизани Носівського району Чернігівської області, який розташований на земельній ділянці 14,32 сотки, загальною вартістю (земельна ділянка та будинок) 60 000,00 гривень. За вказаним у газеті номером телефону позивач зателефонував і отримав підтвердження тому, що будинок із земельною ділянкою продається і вартість в розмірі 60 000,00 гривень було підтверджено. Зустрівшись з продавцем ОСОБА_2, сторони оглянули будинок, земельну ділянку та домовились про укладання договору. Відповідач зазначила, що на будинок необхідно належним чином оформити правовстановлюючі документи і тому необхідно було незначний час зачекати. Оскільки позивач погодився купити будинок і земельну ділянку тому й погодився зачекати. У підтвердження наміру купити вказане майно відповідач запропонувала авансовий платіж. 26 серпня 2014 року позивач передав, а відповідач прийняла грошові кошти в сумі 13 000,00 гривень та 1000 євро в рахунок оплати за купівлю будинку в АДРЕСА_1, що становить ? частину (половину вартості будинку), та додатково 100 євро на земельну ділягку. Позивач вказував,що він неодноразово звертався до відповідача щодо укладення договору купівлі - продажу будинку та земельної ділянки, проте вона посилалася на те, що документи всі ще не готові були. Також відповідач зазначила, що якщо позивач сплатить грошові кошти в повному обсязі, то вона продасть йому ще одну земельну ділянку 10,0 соток і все разом беде оформлено у нотаріуса після повної оплати за майно. Тому 17 лютого 2015 року позивач передав, а відповідач отримала грошові коти в сумі 712 у.о. (сімсот дванадцять доларів США) та 1900 у.о. (одна тисяча дев'ятсот евро) в рахунок оплати за будинок в АДРЕСА_1 з ділянкою землі в 14,32 сотки та ділянкою землі в 10 соток. Відповідач в розписці зазначила, що сума за вказані об'єкти нерухомості є повністю сплаченою. Повна оплата за відчужуване майно позивачем проведена, але станом на 01 липня 2015 року договори купівлі-продажу не укладені. 01.07.2015 року позивач направив відповідачу рекомендованим листом вимогу в строк до 07.07.2015 року укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок та будинку, або в строк до 07.07.2015 року повернути грошові кошти, передані в іноземній валюті (в евро та доларах США) й у гривні в повному обсязі. Проте відповідач грошові кошти не повертає та не укладає договорів купівлі - продажу, у зв'язку з чим він і змушений був звернутися до суду та просив стягнути з відповідача на його користь з урахування уточнених позовних вимог 182 043 грн., з яких 123 339 грн. - сума боргу; 7229,55 грн. - інфляційні витрати, 14 405,32 грн. - неустойка за невиконання зобов'язань, 24 070,00 грн. відсотки за користування грошовими коштами.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 частково заперечували проти позовних вимог, визнали в розмірі лише отриманих відповідачем від позивача сум. В іншій частині просили відмовити. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 суду пояснила, що вона не була власником а ні будинку, за який отримала грошові кошти від позивача, а ні земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок. Власником є її син ОСОБА_5 За його дорученням вона займалася реалізацією вказаного нерухомого майна та дійсно отримала грошові кошти у розмірі, вказаному у розписках, складених нею, від позивача за дане майно. Проте земельна ділянка площею 0,10 га, яка знаходиться біля будинку, не була приватизована, тому сторони усно домовилися, що вона її приватизує і тоді буде укладено договір купівлі - продажу. Грошові кошти за вказану земельну ділянку вона не отримувала. Під час проведення приватизації та після її завершення відповідач зверталася до позивача укласти договір та оплатити їй за 0,10 га земельної ділянки суму 1900 доларів США, проте позивач відмовлявся від проведення оплати вказаних коштів, зазначаючи, що він з нею розрахувався у повному обсязі. Конкретний термін укладення договору сторонами не встановлювався.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Судом встановлено, що 26 серпня 2014 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в рахунок оплати за купівлю будинку в АДРЕСА_1, що становить ? частину (половину вартості будинку), та додатково 100 євро на земельну ділянку.
17 лютого 2015 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові коти в сумі 712 у.о. (сімсот дванадцять доларів США) та 1900 у.о. (одна тисяча дев'ятсот евро) в рахунок оплати за будинок в АДРЕСА_1 з ділянкою землі в 14,32 сотки та ділянкою землі в 10 соток. Відповідач в розписці зазначила, що сума за вказані об'єкти нерухомості є повністю сплаченою.
Факт передачі коштів позивачем та отримання коштів відповідачем в судовому засіданні не заперечувався сторонами.
Крім того судом встановлено, що ОСОБА_2 ні на час отримання грошових коштів від позивача, ні на даний час не була та не є власником будинку та земельних ділянок, за які вона тримала грошові кошти від позивача. Також з'ясовано, що доручень від власника майна ОСОБА_6 на відчуження спірного майна та отримання грошових коштів за майно ОСОБА_2 не мала.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 123 339 грн., переданих за розписками в якості оплати за майно, власником якого відповідач не є.
Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За правилами ст. 1048 ЦК України якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За таких обставин підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 24 070 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами.
Як з'ясовано судом і це вбачається з розписок та пояснень сторін у судовому засіданні, сторонами не встановлювався конкретний час укладення договору купівлі - продажу будинку та земельних ділянок, укладення якого у порядку, визначеному ст. 657 ЦК України вимагає законодавство. З письмовою вимогою про повернення грошових коштів ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 у липні 2015 року.
Положення ст. 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позовні вимоги ж про стягнення з відповідача інфляційних витрат та неустойки ОСОБА_1 ставить з вересня 2014 року по липень 2015 року, хоча відповідні вимоги про повернення грошових коштів ним пред'явлено відповідачу ОСОБА_2 лише у липні 2015 року та порушення грошового зобов'язання суд вважає за необхідне рахувати після спливу семи днів з часу пред'явлення вимоги про повернення грошових коштів.
Тому суд не знаходить відповідних правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат та неустойки з 01 вересня 2014 року по 30 червня 2015 року та з 18 лютого 2015 року по 15 липня 2015 року, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог у цій частині.
За правилами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте позивачем не надано суду доказів заподіяння йому моральної шкоди, тому позовні вимоги і в цій частині підлягають відхиленню.
Згідно з вимогами ст. 1. Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Розмір мінімальної заробітної плати, визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 року складає 1378 грн. Отже 40% від встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді складає 551,20 грн.
Представник позивача ОСОБА_3 приймала участь у судових засіданнях 2 год. 30 хв. відповідно до журналів судових засідань, а також на вчинення окремих процесуальних дій, що в загальній кількості складатиме 6 годин та підлягає оплаті у розмірі 3307 грн., які з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та на підставі положень ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
Зважаючи на все вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 123 339 грн. 00 коп. грошових коштів, 24 070 грн. 00 коп. - відсотки за користування грошовими коштами, 3307 грн. 20 коп. витрат на правову допомогу та 2020 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовити у зв'язку з їх необгрунтованісю.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 212 - 215 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, 123 339 грн. 00 коп. грошових коштів, 24 070 грн. 00 відсотки за користування грошовими коштами, 3307 грн. 20 коп. витрат на правову допомогу та 2020 грн. судового збору.
В іншій частині відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги через Броварський міськрайонний суд до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.М. Пухна