ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 січня 2016 року № 826/25379/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося приватне підприємство «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 10.07.2015 року № 0004282202 та №0004272202.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків акта ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22.06.2015 року № 517/26-54-22-02/35900097 про результати проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014. Натомість на переконання позивача реальність господарських операцій ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» з контрагентами на підставі письмових договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що наявні у позивача, а відтак висновки працівників контролюючого органу про відсутність у ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» законних підстав для формування показника податкового кредиту та валових витрат за рахунок зазначених господарських операцій, що покладені в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень від 10.07.2015 року, суперечать нормам чинного законодавства.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Письмових заперечень щодо суті позовних вимог до суду не надав.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття представника відповідача в судове засідання, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши думку представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, протягом періоду з 18.05.2015 року по 15.06.2015 року працівниками ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно норм пп. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання та на підставі наказу від 28.04.2015 року №883 і направлень від 18.05.2015 року проведена документальна планова виїзна перевірка ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» (код ЄДРПОУ 35900097) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 року, за результатами якої складений акт від 22.06.2015 року №517/26-54-22-02/35900097 (надалі - акт перевірки).
За результатами проведеної документальної перевірки ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» перевіряючі дійшли висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування показників валових витрат і податкового кредиту на підставі первинних документів.
Так, перевіркою встановлено порушення ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» п.138.2, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження належної до сплати суми податку на прибуток на 6597747 грн., в т.ч. 2013 рік на 3229535 грн., 2014 рік - 3368212 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело за заниження належної до сплати суми податку на додану вартість на загальну суму 8374420 грн., в т.ч. за січень 2013 р. 450000 грн., за лютий 2013 р. 488176 грн., за березень 2013 р. 487000 грн., за квітень 2013 р. 445335 грн., за травень 2013 р. 472000 грн., за червень 2013 р. 500000 грн., за серпень 2013 р. 557000 грн., за квітень 2014 р. 1837251 грн., за травень 2014 р. 804628 грн., за червень 2014 р. 315372 грн., за жовтень 2014 р. 455518,3 грн., за листопад 2014 р. 767666,7 грн., за грудень 2014 р. 794473 грн.; п.5, п.7 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 166,67 грн. в (ЄСВ 37,19% - 151,96 грн. та ЄСВ 3,6% - 14,71 грн.).
На підставі вказаного акта перевірки податковий орган прийняв наступні податкові повідомлення-рішення:
- за №0004282202 (форми «Р»), яким ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 8374420 грн. за основним платежем, 4187210 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- за №0004282202 (форми «Р»), яким ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 6597747 грн. за основним платежем та 3298874 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення від 10.07.2015 року протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім того, в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.
Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071 та діяв до 01.03.2014 року, та Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962 (набрав чинності 01.03.2014 року та діяв до 01.12.2014 року, тобто був чинний на момент виписки спірних податкових накладних).
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Між тим у своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).
За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).
Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.
Суд встановив, що в періоді, який перевірявся контролюючим органом, позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з суб'єктами господарської діяльності ТОВ «БЕКАР-М», ТОВ «АЛЕРТОН» та ТОВ «ДАЙНЕКС», ТОВ «ДЕЛЬТА СОЮЗ», ТОВ «СІГМАФІН», ТОВ «Центері Прайм», ТОВ «ДП ЦЕНТР БУД-ІНВЕСТ», ТОВ «ОПТОГРАД», ТОВ «ГАРАНТ МАКСИМУМ», ТОВ «Компанія «ВАРС», ТОВ «КРЕСС-ЦЕНТР ПОЛТАВА», результати по яких відобразив у бухгалтерському обліку та поданій податковій звітності.
Так, 03.06.2013 р. між ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» та ТОВ «Компанія «ВАРС» укладено договір №06/02 про надання юридичних послуг, згідно умов якого замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та терміни, узгоджені сторонами.
Відповідно до п.3.1 договору вартість послуг виконавця становить суму 865150, 00 грн., ПДВ (20%): 173030,00 грн., загальна вартість: 1058180,00 грн. за місяць. Про надання юридичних послуг сторони не пізніше останнього робочого дня звітного місяця складають акт прийняття наданих послуг, що посвідчується їх печатками.
На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акти надання послуг №65 від 17.06.2013 р., №72 від 18.06.2013 р., №75 від 19.06.2013 р., №81 від 20.06.2013 р., №85 від 21.06.2013 р., №89 від 24.06.2013 р., №94 від 25.06.2013 р., №96 від 26.06.2013 р., №107 від 27.06.2013 р., №115 від 28.06.2013 р., №32 від 04.06.2013 р., №37 від 06.06.2013 р., №121 від 07.06.2013 р., №43 від 10.06.2013 р., №48 від 11.06.2013 р., №53 від 12.06.2013 р., №55 від 13.06.2013 р., №60 від 14.06.2013 р., податкові накладні №32 від 04.06.2013 р., №37 від 06.06.2013 р., №43 від 10.06.2013 р., №48 від 11.06.2013 р., №53 від 12.06.2013 р., №55 від 13.06.2013 р., №60 від 14.06.2013 р., №65 від 17.06.2013 р., №72 від 18.06.2013 р., №75 від 19.06.2013 р., №81 від 20.06.2013 р., №85 від 21.06.2013 р., №89 від 24.06.2013 р., №94 від 25.06.2013 р., №96 від 26.06.2013 р., №107 від 27.06.2013 р., №115 від 28.06.2013 р., №121 від 07.06.2013 р.
03.06.2013 р. між ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» та ТОВ «Компанія «ВАРС» укладено договір №06/02к про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності, згідно умов якого за цим договором виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати йому у відповідності до умов даного договору консультаційні послуги з питань комерційної діяльності підприємства.
Вартість послуг виконавця становить суму: 882000,00 грн., ПДВ (20%):176400,00 грн., загальна вартість: 1058400,00 грн.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору в матеріалах справи наявні акти надання послуг, податкові накладні.
Крім того, 03.06.2013 р. між ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» та ТОВ «Компанія «ВАРС» укладено договір №06/02-М про надання маркетингових послуг, виконання умов якого підтверджується актами надання послуг та податковими накладними.
Між ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» та ТОВ «КРЕСС-ЦЕНТР ПОЛТАВА» укладено договір №01/02 від 02.01.2013 р., №02/02 від 02.02.2013 р., №03/02 від 01.03.2013 р., №04/02 від 01.04.2013 р., №05/02 від 03.05.2013 р. про надання юридичних послуг, згідно умов якого замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та терміни, узгоджені сторонами.
Ряд однотипних договорів ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» укладено з ТОВ «ДЕЛЬТА СОЮЗ», ТОВ «СІГМАФІН», ТОВ «Центері Прайм», ТОВ «ДП ЦЕНТР БУД-ІНВЕСТ», ТОВ «ОПТОГРАД», ТОВ «ГАРАНТ МАКСИМУМ», виконання умов яких підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.
Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.01.2015 р. надано дозвіл на проведення обшуку нежилих приміщень за місцем знаходження ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» з метою встановлення та вилучення предметів, речей, документів, які стосуються фінансово-господарської діяльності ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА».
Водночас, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання спірних договорів, зокрема, того, що останні не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за перевіряємі звітні періоди 2013 і 2014 років, цілком відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.
Також, в силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».
В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» і його контрагентами, а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання вказаних вище договорів та первинних документів до них та усних угод неуповноваженими на те особами.
Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам контрагентів позивача за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.
В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Таким чином, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат і податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту, та як наслідок про протиправність донарахування ПП «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» сум податку на прибуток і податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги приватного підприємства «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -
Позовні вимоги приватного підприємства «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 10.07.2015 року № 0004282202 та №0004272202.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Є.В. Аблов