Справа: № 825/3483/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
21 січня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;
за участю секретаря: Драч М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, -
У жовтні 2015 року, ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) в якому просить суд: визнати неправомірною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 стосовно не виплати йому нарахованої згідно наказів ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.12.2014 №575 за період з 18.03.2014 по 30.11.2014, зі змінами від 16.04.2015 №275 (додаток №7), від 02.01.2015 № 02 (додаток №7) за грудень 2014 року, від 04.02.2015 № 90 (додаток №7) за січень 2015 року, від 04.03.2015 №169 (додаток №7) за лютий 2015 року грошової компенсації замість встановлених норм харчування в загальній сумі 5 744,12 грн.; стягнути з в/ч НОМЕР_1 нараховану грошову компенсацію в сумі 5 744,12 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що згідно наказу від 18.03.2014 №9 військового комісара Бобровицько-Носівського обєднаного районного військового комісаріату він був призваний на військову службу по мобілізації та призначений на посаду заступника військового комісару начальником мобілізаційного відділення. Позивач вказує, що всупереч чинного законодавства його не було зараховано на продовольче забезпечення з дня прибуття до військового комісаріату, в результаті чого він не був забезпечений харчуванням за встановленими нормами за рахунок держави. Позивач зазначає, що в/ч НОМЕР_1 в добровільному порядку не виплачує належну йому грошову компенсацію замість встановлених норм харчування в сумі 5 744,12 грн., тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість встановлених норм харчування за період з 18.03.2014 по 30.11.2014, відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.12.2014 №575 (додаток №7) зі змінами від 16.04.2015 №275 (додаток №7) та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 рік, відповідно до наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2015 № 02 (додаток №7), від 04.02.2015 № 90 (додаток №7), від 04.03.2015 №169 (додаток №7), з урахуванням наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.11.2015 №783.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.
Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації, призначений на посаду заступником військового комісара - начальником мобілізаційного відділення, зарахований до списків особового складу військового комісаріату на всі види забезпечення та приступив до виконання службових обовязків за посадою з посадовим окладом 1086,00 грн. на місяць, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бобровицько-Носівського обєднаного районного військового комісаріату від 18.03.2014 № 9.
Встановлено, що позивач з 18.03.2014 не був забезпечений їжею шляхом надання послуг з харчування.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.12.2014 № 575 ОСОБА_1 було зараховано на продовольче забезпечення при в/ч НОМЕР_1 та встановлено грошову компенсацію замість встановлених норм харчування, за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 включно.
16.04.2015 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено наказ № 275, яким внесено зміни до наказу від 10.12.2014 № 575 та, зокрема, додаток № 7 викладено в іншій редакції, згідно якого ОСОБА_2 встановлено грошову компенсацію замість встановлених норм харчування за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 включно в сумі 4510,72 грн.
Крім того, наказами військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.01.2015 № 2, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 № 169 наказано виплатити військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , який призваний у зв'язку з мобілізацією, грошову компенсацію замість встановлених норм харчування, за період з грудня 2014 року по лютий 2015, в загальній сумі 1233,40 грн.
У подальшому наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2015 №783 внесено зміни, зокрема, до наказів військового комісара від 10.12.2014 № 575, від 02.01.2015 № 2, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 № 169, де з додатків до вищевказаних наказів, якими передбачались розрахунки суми компенсації за певний період, була виключена графа сума за період компенсації, грн.
Вищевказані накази є чинними на момент розгляду даної справи.
Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей відповідно доКонституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно статті 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту н пункту 1 приміток до норми N 1 загальновійськова норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 N426 за рахунок держави харчуванням забезпечуються, зокрема громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату.
Пунктом 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2002 за № 992/7280 передбачено, що військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.
Відповідно до пункту 2.3. вказаного Положення у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
Так, матеріалами справи підтверджується, що позивача було зараховано на продовольче забезпечення при в/ч НОМЕР_1 та встановлено право на грошову компенсацію замість встановлених норм харчування, яка на час розгляду справи в суді не нарахована та не виплачена позивачу.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2015 №783 внесено зміни, зокрема, до наказів військового комісара від 10.12.2014 № 575, від 02.01.2015 № 2, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 № 169 та виключено графу, якою передбачались розрахунки суми компенсації за певний період.
Вказаний наказ є чинними на момент розгляду даної справи.
Встановлено, що визначення вартості норм харчування проводиться Центральним управлінням продовольчого забезпечення Збройних Сил України, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, яка може змінюватись протягом певного періоду.
Разом з тим, позивач в своїй позовній заяві просить суд стягнути з в/ч НОМЕР_1 нараховану грошову компенсацію в сумі 5744,12 грн.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2015 №783, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобовязати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість встановлених норм харчування за період з 18.03.2014 по 30.11.2014, відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.12.2014 №575, зі змінами від 16.04.2015 №275 (додаток №7), та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 рік, відповідно до наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.01.2015 № 02 (додаток №7), від 04.02.2015 № 90 (додаток №7), від 04.03.2015 №169 (додаток №7) з урахуванням наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2015 №783.
Щодо позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 стосовно не виплати позивачу нарахованої згідно наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.12.2014 №575 (зі змінами від 16.04.2015 №275), від 02.01.2015 № 02, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 №169 грошової компенсації замість встановлених норм харчування в загальній сумі 5744,12 грн, суд зазначає наступне.
В/ч НОМЕР_1 фінансується виключно з Державного бюджету України, тому згідно до статті 2 Бюджетного кодексу України є бюджетною неприбутковою установою, для якої бюджетний період становить один рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ст. 3 цього Кодексу).
Так, статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобовязання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобовязань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України. Зобовязання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобовязаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів (ст. 48 Кодексу).
Таким чином, не виплата грошової компенсації в/ч НОМЕР_1 , у період з 18.03.2014 по 30.11.2014 та з грудня 2014 року по лютий 2015 року не була неправомірною, оскільки у кошторисі в/ч НОМЕР_1 видатки та компенсація замість встановленої норми харчування не передбачались. Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При вирішенні даної справи враховано положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 26 січня 2016 року.
(Повний текст ухвали виготовлено - 21 січня 2016 року).
Головуючий суддя:
Судді:
.
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.