ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 січня 2016 року № 826/24773/15
Окружний адміністративний суду міста Києва у складі головуючого судді Келеберда В. І., суддів Данилишин В. М., Качур І. А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "ВОЛИНЬТУРИСТ"
до Фонду державного майна України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України
проскасування наказу № 1103
Обставини справи:
Приватне акціонерне товариство «ВОЛИНЬТУРИСТ» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач) про встановлення відсутності повноважень Фонду державного майна України щодо розпорядження майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташовані на території України; скасування наказу Фонду державного майна України від 04.08.2015 №1103 щодо створення Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України;
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2015 залучено до участі у вирішені справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України (далі - третя особа).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем прийнято наказ №1103 від 04.08.2015 з перевищенням повноважень, зокрема за відсутності повноважень на розроблення механізму передачі майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРС. Крім того, позивач вказував на протиправність дій Фонду державного майна України щодо визначенням останнім себе правонаступником майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРС з правом управління зазначеним майном.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.
Третя особа явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про місце, дату та час судового розгляду справи. Письмових пояснень по суті позовних вимог суду не наддала.
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Наказом Фонду державного майна України від 04.08.2015 №1103 щодо створення Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» (далі - оскаржуваний наказ) утворено на базі майна (згідно з додатком 1), власником якого є держава в особі Фонду Державного майна України, Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України», розмістивши його за адресою: 01601, м. Київ, вул.. Кутузова, б. 18/9 (п. 1 оскаржуваного наказу).
Пунктом 3 вказаного наказу затверджено Статут Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» (додаток №3).
Згідно до додатку до наказу Фонду державного майна України від 04.08.2015 №1103 «Перелік майна на базі якого утворюється Державне підприємством «Управління справами Фонду Державного майна України» до статутного капіталу третьої особи внесено, зокрема, готель «Світязь» (Волинська область, м. Луцьк, вул. Набережна, б. 4), готель «Лісова пісня» (Волинська область, м. Ковель, бульвар Українки, б. 12), будівлю вбудовано-прибудованого приміщення (Волинська область. м. Луцьк, проспект Президента Грушевського, б. 33), нежитлове приміщення будівлі адмінбудинку/літер Д-2/ (Волинська область, м. Луцьк, вул. Лідавська, б. 30).
Приватне акціонерне товариство «ВОЛИНЬТУРИСТ» у позовній заяві зазначає, що відповідачем протиправно віднесено вищевказане майно до статутного капіталу третьої особи та вказує про відсутність повноважень у Фонду державного майна України щодо розпорядження зазначеним майном, що підтверджується, на думку позивача, серед іншого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 №817 «Про затвердження порядку визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління його не визначений» (далі - Постанова №817).
З огляду на вказане, позивач звернувся до суду та просить, зокрема, встановити відсутність повноважень відповідача щодо вчинення зазначених вище дій та скасувати наказ.
Згідно ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 №1540-XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
Між тим, Постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадський організацій колишнього Союзу СРС, розташовані на території України» від 10.04.1992 №2268-XII з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховною Радою України постановлено до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року.
В той же час, Постановою Верховної ради України від 04.02.1994 №3943- XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
Крім того, п. 3 вказаної постанови встановлено, до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).
Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави стверджувати, що майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРС є державною власністю. При цьому, до законодавчого визначення суб'єктів права власності розпорядження цим майном можливе лише за згодою Фонду державного майна України.
Як стверджує позивач, у відповідача відсутні повноваження щодо розпорядження (управління) зазначеним майном, що прямо слідує з Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V (далі - Закон №185-V).
Так ст. 1 вказаного закону регламентовано, що управління об'єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 5 Закону №185-V).
Приватне акціонерне товариство «ВОЛИНЬТУРИСТ» у позовній заяві зазначає, що рішення Кабінет Міністрів України щодо передачі прав управління об'єктами державної власності, яке включено до статутного капіталу третьої особи, Фонду державного майна України не приймав, в відтак у останнього відсутнє право управління зазначеним майном.
Оцінюючи наведене суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Частиною 2 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ч.3 ст. 236 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
З вказаного слідує, що органи державної влади здійснюють право власності від імені та в інтересах держави тим майном, яке набуте з підстав, що незаборонені законом. В той же час, в контексті ст. 319 ЦК України, судом вбачається, що орган державної влади здійснюючи повноваження власника щодо володіння, користування, розпорядження державним майном, набутим у власність держави з підстав, що не заборонені законом, виконує функції з управління таким майном.
Поряд з цим, згідно ст.1 Закону України «Фонд державного майна України» 09.12.2011 № 4107-VI (далі - Закон № 4107-VI) Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, що належать до сфери його управління (п.1 ч. 1 ст.5-1 Закону № №185-V).
Як свідчать матеріали справи, майно, у тому числі і те майно на яке міститься посилання Приватного акціонерного товариства «ВОЛИНЬТУРИСТ» у позовній заяві, на базі якого утворено Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» є власністю Держави України в особі Фонду державного майна України. Вказане підтверджується, зокрема, витягами про державну реєстрацію прав (а. с. 45-47, а.с.50). Підставою для набуття права власності на зазначене майно є рішення судів.
В контексті вищевикладеного, суд дійшов висновку, що майно включене до статутного капіталу третьої особи, право власності на яке виникло у Держави України в особі Фонду державного майна України на підставі рішення суду свідчить про наявність у останнього права володіння, користування, розпорядження вказаним майном, що у свою чергу не виключає права Фонду державного майна України здійснювати управління цим майном.
Таким чином, на думку суду, в даному випадку застосування ч. 1 ст. 5 Закону №185-V, зокрема, отримання рішення Кабінету Міністрів України щодо передачі майна, яке включено до статутного капіталу третьої особи Фонду Державного майна України, у тому числі, передачі права управління зазначеним майном останньому застосуванню не підлягає, адже право власності на майно як і право управління ним виникло у відповідача на підставі рішення судів.
За таких обставин, твердження позивача щодо неправомірних дій Фонду Державного майна України відносно самостійного розроблення механізму передачі майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРС та визначення себе правонаступником зазначеного майна з правом управління останнім в повній мірі спростовано вищевикладеним.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне зауважити, що посилання Приватного акціонерного товариства «ВОЛИНЬТУРИСТ» на Постанову №817 відхиляються, оскільки вказана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України 07.10.2015, у той час коли, оскаржуваний наказ 04.08.2015. Тобто, норми Постанови №817 в даному випадку, як застосуванню, так і дослідженню не підлягають, з огляду на відсутність дії останньої станом на час прийняття оскаржуваного наказу.
Крім того, згідно п.п. «г» п. 1 ч.1 ст.7 Закону №185-V Фонд державного майна України відповідно до законодавства приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні. Приписи вказаної норми кореспондуються з приписами п. 11 ч.1 ст. 5 Закону №4107-VI.
В контексті вищевикладеного в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу Фонду державного майна України від 04.08.2015 №1103 щодо створення Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України, адже останній прийнято в порядок, спосіб та в межах наданих відповідачу повноважень.
Між тим, додаткового суд вважає за необхідне наголосити, що згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Позивачем, ані в судовому засідання, ані в позовній заяві не наведено, а судом не встановлено наявність порушення прав останнього Фондом державного майна України при прийняті оскаржуваного наказу. При цьому, суд звертає увагу, на те, що Приватне акціонерне товариство «ВОЛИНЬТУРИСТ» не є суб'єктом, який має право власності на майно, яке включено до статутного капітулу третьої особи та не є тим суб'єктом, який зазначеним наказом створений.
Вказане в сукупності свідчить про відсутність наявність порушеного права позивача.
Щодо позовних вимог Приватного акціонерного товариства «ВОЛИНЬТУРИСТ відносно встановлення відсутності повноважень Фонду державного майна України щодо розпорядження майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташовані на території України суд зазначає, що фактично позивачем заявлено вимогу про встановлення наявності чи відсутності компетенції відповідача.
Згідно п. 3 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикції адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України). Тобто вирішення питання щодо встановлення наявності чи відсутності повноважень (компетенції) здійснюється у випадках наявності спору щодо вказаного питання між суб'єктами владних повноважень.
Враховуючи те, що спір між суб'єктами владних повноважень щодо встановлення наявності чи відсутності компетенції в даному випадку відсутній, суд відмовляє в задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, заперечуючи проти позову в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував доводи позивача в цілому.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги в цілому.
Отже, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.
Головуючий суддя В. І. Келеберда
Судді В. М. Данилишин
І. А Качур