21 січня 2016 року м. Київ
колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Болотова Є.В.,
суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі Горбачовій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», третя особа: ОСОБА_2, про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року,
встановила:
24.06.2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з названим позовом.
Просив скасувати наказ дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» від 26.05.2015 року №166-О/С про звільнення його з посади начальника юридичної служби, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
Позов обґрунтовував тим, що при звільненні його з роботи у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, йому не були запропоновані вакантні посади на підприємстві, які відповідають його фаху.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи проведено з дотриманням чинного трудового законодавства.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом № 207-к від 04.11.2009 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника юридичної служби ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України».
Наказом НАК «Нафогаз України» від 04.03.2015 року № 68, затверджено організаційну структуру ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України».
Наказом № 48 від 05 березня 2015 року ліквідовано юридичну службу та посаду начальника юридичної служби.
Названим наказом створено відділ правової та договірної роботи із штатом три особи.
У зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розписі від 05 березня 2015 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення.
Проте фактично ОСОБА_1 ознайомився із попередженням про наступне вивільнення 25 травня 2015 року, оскільки починаючи з 11 березня 2015 року по 25.05.2015 року він перебував частково у відпустці, частково не працював в зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.
В цей період, а саме: 19 березня 2015 року, юрисконсульту юридичної служби ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_3 запропоновано посаду начальника відділу правової та договірної робот, а наказом від 24 березня 2015 року його з посади юрисконсульта юридичної служби переведено на посаду начальника відділу правової та договірної роботи.
16.04.2015 року Наказом НАК «Нафогаз України» № 126 затверджено нову організаційну структуру ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України».
Даним наказом зокрема створюється Сектор юридичного та кадрового забезпечення із штатом дві особи.
При виході на роботу 25.05.2015 року ОСОБА_1 під підпис ознайомився із письмовим попередженням про наступне вивільнення
При цьому, йому взагалі не були запропоновані вакантні на той час посади начальника Сектора юридичного та кадрового забезпечення або юрисконсульта Сектора юридичного та кадрового забезпечення.
26.05.2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України без відпрацювання двох місяців.
Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі, оскільки при звільненні йому не були запропоновані вакантні посади начальника або юрисконсульта Сектора юридичного та кадрового забезпечення. Крім цього відповідачем не була врахована наявність у нього переважного права на залишення на роботі, оскільки позивач має на утриманні двох неповнолітніх дітей та непрацюючу дружину, яка знаходиться у відпустці по догляду за дітьми.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Вказана правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові № 6-40цс15 від 01 квітня 2015 року.
Колегія суддів вважає, що при попередженні 25 травня 2015 року ОСОБА_1 про наступне вивільнення, йому не були запропоновані вакантні на той час посади начальника Сектора юридичного та кадрового забезпечення або юрисконсульта Сектора юридичного та кадрового забезпечення.
За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 з роботи проведено з порушенням встановленого для цього порядку.
Протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.
З довідки про доходи вбачається, щосередньоденна заробітна плата позивача становить 1 019 грн. 00 коп.
Час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення (26 травня 2015 року) по день ухвалення судового рішення (21 січня 2016 року) складає 166 робочих дні.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення судового рішення становитиме (1 019 грн. 00 коп. х 166 роб. дні) 169 154 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи обставини незаконного звільнення позивача та принцип розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду від 29 жовтня 2015 року постановлено з порушенням норм матеріального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Скасувати наказ дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» від 26.05.2015 року, №166-О/С про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичної служби дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» з 26 травня 2015 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна».
Стягнути з дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року по 21 січня 2016 року у розмірі 169 154 грн. 00 коп. без урахування обов'язкових платежів та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. 00 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» судовий збір у розмірі 511 грн. 56 коп. в дохід держави.
Рішення набирає законної сили з моменту йогопроголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Є.В. Болотов
Судді: І.М. Білич
Н.В. Поліщук