18 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,
при секретарі Лознян О.С.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 листопада 2015 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Управління пенсійного фонду в Дніпровському районі міста Києва, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 листопада 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Управління пенсійного фонду в Дніпровському районі міста Києва, про встановлення факту, що має юридичне значення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва.
Апелянт посилається, що ним вимога до Управління Пенсійного фонду про перерахунок пенсії не була заявлена, однак позовні вимоги є взаємопов'язаними, і повинні розглядатися саме у порядку окремого провадження.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту захворювання з дитинства.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, виходив з того, що відсутні підстави для розгляду заяви в поряду окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, пов'язаний з оскарженням дій Управління Пенсійного фонду України, який повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Унікальний номер справи: 755/20105/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1952/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Колегія суддів вважає обґрунтованим такий висновок суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Згідно ч. 4 ст. 256 ЦПК України, судця відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Разом з тим, розглядаючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не відповідають обставинам справи з огляду на таке.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом надано належні та допустимі докази того, що ним були вжиті можливі заходи для отримання необхідних йому документів про встановлення факту захворювання з дитинства, вказані відомості на письмові запити надано не було у зв'язку з закінченням терміну зберігання архівних документів, таким чином заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Разом з тим, апелянт зазначає, що встановлення факту пов'язується з наступним вирішенням спору про право, а саме вирішенням питання про призначення йому пенсії як інваліду з дитинства, у зв'язку з чим передбачених чинним цивільним процесуальним законом підстав для розгляду справи в порядку окремого провадження колегією суддів не встановлено.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження в справі в частині позовних вимог позивача до відповідача-1, який є юридичною особою.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 листопада 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: