Справа № 815/6404/15
22 січня 2016 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
судді - Левчук О.А.
судді - Самойлюк Г.П.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду звернувся ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 18.09.2015 року № 658-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги позивачем та його представником обгрунтовані тим, що Державна міграційна служба України при відмові у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняла до уваги факти загальнопошириного насильства в Сірії через збройний конфлікт, проживання позивача в м. Алеппо, яке є об'єктом постійних обстрілів, одним з епіцентрів збройного протистояння, побоювання позивача стати жертвою невибіркового обстрілу, оскільки, війна в країні громадського походження відбувається із численними порушеннями прав, зокрема, мирного населення, побоювання перезслідування через ухилення від несення військової служби в країні походження, тощо.
В судовому засіданні позивач та його представник просили суд розглянути справу в порядку письмового провадження.
В своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач проти задоволення позову заперечував (аркуші справи 159-166), оскільки, Державною міграціною службою України при прийнятті рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнята до уваги інформацію по країні походження та дані зазначені позивачем, зокрема, те, що позивач приїхав в Україну легально, з метою працевлаштування в Україні, виїхав з країни походження не через збройний конфлікт та ще до його початку, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи за межами країни своєї громадської належності він не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, побоювання примусового призиву в армію не підтверджується будь-якими доказами, звернувся за наданням йому статусу через 10 років після в'їзду на територію України та через 3 роки після початку збройного конфлікту в Сирії, не скористався можливістю внутрішнього переміщення.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України суд має право розглянути справу у письмовому провадженні, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду та за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України, відсутність клопотань про допит свідків, експертів, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши позовну заяву та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач є громадянином Сирії, уродженцем м. Камишли, до 2003 року проживав у м. Алеппо, за національністю - араб, за віросповіданням - християнин. Рідна мова арабська, також вільно володіє російською, розуміє французьку мову. Повну середню освіту здобув на Батьківщині, протягом 2003-2005 років проходив навчання на фармацевтичному факультеті Одеського національного університету ім. Мечникова, навчання не закінчив, у 2008-2012 роках проходив навчання в інституті «Ошгу» у м. Ош у м. Киргизтан. З 2013 року навчається в Одеській національній академії холоду. Протягом останніх 10 років не працював, оскільки постійно навчався. За сімейним станом перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з якою має спільну доньку ОСОБА_1.
Позивач востаннє виїхав з Сирії в листопаді 2003 року авіарейсом Дамаск (Сирія) - Одеса (Україна), на підставі національного паспорту та навчальної візи типу «О». Державний кордон України перетнув легально.
На території Сирії залишився проживати лише батько, який мешкає у м. Алеппо, матір та рідний брат позивача мешкають у м. Дубаі (ОАЕ), інший брат проживає на території України на підставі посвідки на постійне місце проживання в Україні.
ОСОБА_2 30 квітня 2014 року звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою №103 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 112-115).
Наказом №90 від 23 травня 2014 року заступника начальника ГУДМС України в Одеській області, у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, особова справа № 2014OD0106 (аркуш справи 132).
Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду особової справи № 2014OD0106 громадянина Сирії ОСОБА_2, 13 квітня 2015 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складений висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 152-158).
На підставі матеріалів особової справи позивача, 18 вересня 2015 року Державна міграційна служба України прийняла рішення №658-15, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (аркуш справи 99).
ОСОБА_2 26 жовтня 2015 року отримав повідомлення № 437 від 05.10.2015 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС №658-15від 18.09.2015 року (аркуш справи 98), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 4, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статуса біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обгрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 виїхав з Сирії в 2003 році, легально, на підставі національного паспорту та навчальої візи типу «О», проживав в м. Алеппо, не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій, за віросопвіданням християнин, приїхав в Україну з метою здобуття вищої освіти та працевлаштування за порадою рідного брата Жорж, який проживає на території України та має посвідку на постійне місце проживання. Щодо причин звернення за захистом, позивач зазначив, що на території України він протягом 10 років перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України та не має бажання повертатись до країни громадської належності в умовах військового конфлікту.
Відповідач, в своїх запереченнях на адміністративний позов наполягав на тому, що аналізом останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вказує на військові дії, які, як правило, направлені на знищення терористичних угрупувань та осередків «Адб-Каіди» з боку сирійських військових. Це вказує на відсутність цілеспрямованого переслідування цивільного населення Сирії, а тому не має даних про загрозу життю позивача в країні походження або його переслідування.
Проте, відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): «... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування».
Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15 січня 2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): «...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму».
Позивач надав по країні походження інформацію компетентних інформаційних джерел - «Великобританія: Home Office, «Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна сітуація», грудень 2014», рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю або особистої недоторканності (http://www.refworld.org/docid/5492925f4.html).
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).
Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН за листопад 2015 року, на даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного, та в які все більшою мірою залучаються різні регіональні та міжнародні актори. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, у тому числі Збройні сили Сирії, угрупування «Ісламська держава Іраку та аль - Шама», антиурядові озброєні групи і курдські сили, здійснюють контроль над різними регіонами країни, надаючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля із припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження спричиняє за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, у тому числі зростання числа жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей усередині країни і за її межі, а також безпрецедентну по масштабах гуманітарну кризу. У деяких районах між урядовими і неурядовими силами досягнуті неміцні угоди про локальне припинення вогню, які привели до тимчасової деескалації бойових дій на місцевому рівні. (ч. 2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від листопада 2015 року).
Відповідно до ч. 7 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, за наявними даними, кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту з його початку у 2011 році, оцінюється від 145 до більше 250 тис. чол. Найбільша кількість жертв зареєстрована в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Найбільше число загиблих-среди чоловіків (як бойовиків, так і цивільних), тоді як на жінок та дітей, за повідомленнями, доводиться чверть усіх випадків смерті серед цивільного населення. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я в результаті конфлікту призвело до тисячі смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї, вимушених переміщень та поневірянь.
Згідно із ч. 41 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до ч. 44 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності та розділення відповідальності за захист сирійських біженців.
Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п. 4, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Державної міграційної служби України № 658-15 від 18.09.2015 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню, та відповідача має бути зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання йому статуса біжеця, або особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача, Рекомендацій УВКБ ООН та встановлених в судовому засіданні обставин.
Керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 18.09.2015 року № 658-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту- задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 18.09.2015 року № 658-15 про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду та одночасно її копія надсилається до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя - Л.І. Свида
Судді - О.А.Левчук
- Г.П. Самойлюк